Розп´ята земля

[code][/code]Земля, розп‘ята на хресті історії” – вечір пам‘яті під такою назвою, а також панахида розпочали на Тернопіллі цикл заходів, помічених сумною датою – 60-річчям початку виселення етнічних українців з території Польщі. Автори літературно-музичної композиції зуміли на театральній сцені лаконічно, переконливо й зворушливо відтворити весь дієпис життя українців, які споконвіків жили в Надсянні, Підляшші, на Холмщині та Лемківщині.

Сімейне коло - Найдорожчий скарб шпиндів

Життєві гони... Кожен з нас повинен засіяти їх добрими справами, мати щедрий ужинок. Для родини Шпиндів з Підволочиська, що на Тернопіллі, скільки себе пам’ятають завжди визначальними були доброзичливість, ввічливість, чесність, вихованість, працьовитість. Які б випробування сім’ї не посилала доля, які б біди не проносилися над нею, проте ці риси залишалися непорушні, непохитні.

Плідна гілка древа України

[/code][/code][/code]“Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю”. Ці слова туги ось вже шістдесят років зринають з уст лемків – представників західної етнографічної гілки українського народу. Їхніми споконвічними землями були зелені Карпати. Мабуть, навіть у найстрашнішому сні не могло приснитися, що тоталітарний режим вирве з корінням, позбавить батьківщини співучих, веселих, запальних, гордих і доброзичливих людей.

Не забудем – покля жити будем!

Лемківська приповідка каже: “Хто стратив стид, тот стратив чест”. Радянська влада ніколи не переймалася честю, бо втратила її ще в своїй колисці. Людина хоч і звучала для неї гордо, та, біда, що лише в пропагандистській веремії. Доля однієї людини, однієї етнічної групи чи навіть народу більшовиків ніколи насправді не цікавила.

Шот Микола Миколайович

Шот Микола Миколайович народився 5 січня 1961 року в селі Вільшаниця Яворів-ського району Львівської області. 1978 року – випускник Шклівської середньої школи Яворівського району Львівської області. Відтак два роки був на чинній військовій службі. Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка 1986 року.

Два кольори долі

[code][/code]Валентина та Ярослав Теплі. Чоловік і дружина. Полісянка та лемко. Кольорами їхньої долі стали червоний та чорний, а отже, любов і журба. Насамперед вони щиро кохають одне одного, в них велика любов до України, до її пісні. І це не пишні слова. Своїм життям, добрими ділами наповнюють їх справжнім змістом.