Дзвони лемківської туги

“Депортація знищила нашу духовну та матеріальну культуру, нас, лемків, посадила на межу зникнення, забрала все, лиш не змогла погасити великої любові до рідної землі, де закопані наші корені”. Такими словами розпочав фестиваль “Дзвони Лемківщини” Олександр Венгринович, голова Всеукраїнського товариства “Лемківщина”.

Типологія Історико-етнографічного районування України

[code][/code]Самобутність українського народу зумовлюється специфічністю його історичної долі, що включала, зокрема, драматичні сторінки міждержавного членування України на окремі частини. Це підсилювалося особливостями традиційної етнокультурної основи, котра навіть біля своїх витоків не була цілісною, а складалася з різних етноплемінних об'єднань.

Мово рідна, слово рідне

Лемківщина - цікавий і важливий у діалектному відношенні реґіон. З огляду на те, що сучасна Лемківщина охоплює лише її південні райони (Пряшівщину), а більшість носіїв говору переселили, то можемо говорити лише про сучасний стан окремих говірок, що острівцями розкинуті на території України (зокрема на Львівщину, Тернопільщину, Івано-Франківщину, навіть у Кіровоградщину) та Західної Польщі.

Лемківське житло

Лемківські села в основному розташовані на низьких терасах по струмкам та рікам поза повеневим рівнем або вздовж доріг. Хати стоять поздовж головної сільської дороги, фронтом, - тобто вікнами до дороги. Це так у східній і середній Лемківщині, але в західній (сандецький та горлицький повіти) зустрічаємо села, в яких хати стоять боком до дороги (Княже Устя, Гладишів, Вірхне). Це тому, що в цих сторонах кращі доїзди до обори (подвір'я), менші вітри, але зате обора є більша та загороджена разом із садком-квітником або городцем-пасікою.