Парох Майданека

До Люблінської філармонії на презентацію новознятого документального фільму «Парох Майданека» Ґжеґожа Лінковського 28 грудня 2005 р. поспішала юрба людей. Зала філармонії була вщерть заповнена, тож адміністрація мусила відчинити балкон для бажаючих. Фільм про о. Ковча, українця, якого папа Іван-Павло ІІ проголосив блаженним, прибуло подивитися чимало відомих осіб, м.ін. проф. Єжи Клочовський, кардинал Любомир Гузар, архієпископ Юзеф Жицінський (це саме він кілька років тому гаряче підтримав ідею відкриття в Любліні вуличного рондо імені бл. Омеляна Ковча), а також консул України в Любліні Іван Грицак та представники влади Люблінського воєводства.

Холм у Chełmie

Мовби й не годилося жалкувати за українською Холмщиною, - історія давно взяла своє, ми дивимось оптимістично у майбуття Польщі й України, - є речі, котрі потребують переоцінки. У час, коли постійно чуємо про турботу і піклування польської держави про свої пам’ятки на „кресах”, ми мовчки спостерігаємо, як гинуть свідчення присутності й компактного проживання українського населення на західних берегах Буга.

Пустка і спокій

Саме таке відчуття виникло у ході чергової поїздки на Закерзоння, тим разом з метою вшанування світлої пам’яті о. Мирослава Ріпецького та його дружини Дев’ятого травня двоповерховий автобус вирушив у подорож з Любліна по селах південно-східної Томашівщини: там мала відбутися проща до існуючих у регіоні пам’яток церковної архітектури як дерев’яних, так і мурованих, а також до могили подружжя Ріпецьких у Лісках.

Тоталітарна влада у стосунку до українців, депортованих з Польщі до УРСР в 1944-1946 рр.

Переселення українського населення зі своїх споконвічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Південного Підляшшя на територію Радянської України стало черговим етапом цілого ланцюга масових депортацій, ініційованих країнами-переможницями у ІІ світовій війні. Кордон, спертий по ріках Бугу і Сяну, став певним компромісом, на який пішли Англія і США, погодившись на анексію...

Проблеми адаптації українців, депортованих з Польщі у Миколаївській області

Згідно з договором про обмін населенням між УРСР та Польським Комітетом Національного Визволення від 9 вересня 1944 р "евакуйованих" із Закерзоння українців почала приймати і Миколаївська область. План розселення по районах було доведено вже на 16 грудня 1944 р, а вже 8 січня 1945 р. його було невиправдано збільшено: Миколаївщина замість 3600 сімей мала прийняти 7771 сім'ю. Організовувати та слідкувати за ходом розселення та адаптації мав сектор переселення і репатріації при облвиконкомі, що нараховував 4 особи, згодом. Очолював його майор Григорій Накитний.

Верешин 44-го. Трагедія однієї родини

У новому виданні «Волинь і Холмщина. 1938-1947. Польсько-українське протистояння та його відлуння», що побачило світ у Львові в Інституті українознавства у 2003 р., у розділі «Спомини» є коротенька згадка Ніни Климчук (Гурської) з Волині про сім’ю Остапишиних, яка загинула у Верешині на Грубешівщині під час нападу на село 20 березня 1944 р. За цією згадкою – прихована трагедія великої родини, що розкидана тепер на теренах від Гданська до Донецька.

Реоптація – феномен повернення

Дивне слово оптація, яким названо процес переселення південних лемків зі Словаччини на Волинь, походить від латинського optatio – бажання. В даному випадку означало воно бажання змінити громадянство. Процес обміну населенням між Чехословаччиною і Радянським Союзом, котрий відбувся у лютому-березні 1947 року, протікав у добровільному характері, на відміну від польсько-радянського відповідника – трансферу 1944-1946 років.