Лемки: роки і долі

[code][/code]Лемки... Діти втраченої землі, вигнанці з прадідівської вітчизни. 60 років тому саме вони стали жертвами масової депортації, знаної як операція «Вісла». Нині їхній рідний край лежить у межах двох держав — Польщі та Словаччини. А вихідці з нього... По-різному склалися їхні долі. Все пережите не переповісти...

Оcяяні Лемківською Ватрою

Задум написати про львівських лемків у мене виник ще минулого року, коли я готував статтю «Ріхард Зорге і Петро Когут попереджали» («КС» від 17.06 2005 р.). Зупиняло одне. Я розумів, що про лемків треба писати або дуже багато і глибоко, або краще не братися за тему зовсім. Радянський розвідник Петро Михайлович Когут...

Трагедія Волині: Погляд через десятиліття

Волинська трагедія відноситься до тих сторінок української історії, про які ми намагаємося мовчати чи говорити в напівголосу. Вона занадто глибоко ввійшла в історію й України, і Польщі, ще довго вона буде тим рубцем, який ні-ні та й нагадає про себе. Принаймні ця трагедія відлунюватиме у наших днях доти, доки живі ті, хто вважає себе постраждалою стороною в цій трагедії.

Правда про українців з-під Ряшева

Навесні 1945-го року в українських селах під Ряшевом рясно цвіли яблуні. Цвіли просто несамовито. Є в українців такий звичай: спостерігати за цвітінням яблунь. Якщо цвіт швидко облетить – не буде врожаю. Якщо цвіт триматиметься надто довго – жди біди. Та в український закуток під Ряшевом біда прийшла ще до цвітіння яблунь. Лишали все і з клунками прямували на залізничну станцію. Не бачили, як і коли облітав той рясний цвіт. Яблук зі своїх садів українці вже не коштували ніколи…

Вірш на лемківській говірці. Василь Шляхтич

Колись лемки мандрували Не лем по Карпатах... Про них кругом вшитки знали, Гварили багато. Повідали там в Криници, Перед Франц-Йосифом, Як то лемки за границу Поплинули шифом. Ой, далеко поплинули, За воду велику. Товдиль може ще нечули Нич про Гамерику. Мож гнес вам кус оповім, Так як мі гварили - Як то предкам з Мудрикова Виростали крила.

На рідній НЕ своїй землі

Через 55 літ розлуки 80-річний Дмитро Коновицький вертав до рідного села. Знав, що хати cпалили. Знав, що церква і дзвіниця в руїнах. Але йшов з надією, що відразу впізнає, де було батьківське поле, сади і луки. Та побачив пан Дмитро на місці рідного Гільського пустку, що поросла чагарником і кропивою. З розпачем торкався стовбурів груш, яблунь, черешень — уже дикорослих. У густих травах хотів знайти бодай камінчик на місці хати — і не знайшов. Не нарікав і не плакав. Хоч би як там не було, він дожив до тієї хвилини, щоб помолитися на могилах своїх пращурів.

Василь Шляхтич. Вірші

[code][/code]Дорогі друзі! Посилаю Вам свої два вірші, один присвячений нашому Генію Тарасу Шевченку, а другий рідному Надсянню, де я родився. Якщо зможете , то прошу помістити їх на Вашому сайті. Я родом з Улюча, який над Сяном, з якого в час Akcji Wisla мене з батьками та односельчанами насильно було викинуто з рідного села , яке то у 1946 році було спалене польським військом, на Ziemie Odzyskane, де живу по нинішній день.