Шляхом до істини

Друга світова війна ще не закінчилась, а Сталін уже вирішував долі мільйонів людей. Встановлюючи польсько-радянський кордон, Сталін, для якого це була тільки лінія на карті, одним розчерком пера залишив у складі Польської держави землі, заселені українцями. Сталася найжахливіша в історії лемків трагедія. В 1944-1947 рр. їх насильно позбавлено права жити на рідній прадідівській землі. Більшу частину лемків виселено з Польщі в Україну. Незвичні нові умови, різні впливи чужого оточення на формування їхнього світогляду спричинили певний розлом в цій, колись вельми дружній і солідній Родині, що могло приректи їх на остаточне виродження.

Ситуація, в якій опинилися лемки в умовах комуністичного диктату, виключала можливість їх культурного і національного розвитку цієї древньої гілки українського народу. І першим вагомим кроком, що перешкоджав цьому, вагомим досягненням стала побудова показового Лемківського села в кінці 60-х років у Львівському музеї народної архітектури і побуту у парку “Шевченківський гай”. Наша предківська земля була представлена садибами, в складі яких: довга хата, хлівець, шопа для сіна, криниця, іншими експонатами побуту. Та от не вистачало істотного - церкви. В 1988 році активісти запропонували керівництву музею і його Вченій раді спорудити храм у секторі “Лемківщина”. Отримавши згоду, взялися ініціатори за справу. Передусім, 20 грудня 1990 року був створений відповідний комітет, до складу якого увійшли І. Красовський, П. Когут, Д. Солинко, Я. Швягла, М. Костик.

7 квітня 1991 р. патріарх Української греко-католицької церкви кардинал Мирослав-Іван Любачівський і архієпископ Володимир Стернюк освятили місце під забудову церкви. З цього приводу в журналі “Лемківщина” за 1991 рік молодий журналіст Володимир Гула писав: “... День 7 квітня 1991 р. увійде в історію релігійного і культурного життя вихідців з Лемківщини як у Львові, так і на Україні.”

Комітет по будівництву церкви з усією відповідальністю розгорнув організаторську роботу, зокрема щодо нагромадження коштів. Головними спонсорами стали Божена і Олег Іванусіви (Канада), які пожертвували 1500 власних книг “Церква в руїні”. Та можливості Комітету все ж були обмежені, тому 25 грудня 1991 року виникло у Львові нове об’єднання - “Фундація дослідження Лемківщини”. Першим головою Фундації обрали Івана Красовського. Із створенням цього громадського органу робота пожвавішала. Фундація взяла на себе загалом організацію будівництва, облік коштів, оплату праці, в результаті чого в серпні 1992 року спорудження церкви завершилось.

Так було реалізоване перше завдання Фундації. А в лютому 1996 року відбулися звітно-виборні збори ФДЛ, які головою правління обрали Ярослава Швяглу. З 2002 р. Фундацію очолював Іван Челак, з жовтня 2005 р. - Петро Гандяк. Завдяки патріотизму, працьовитості її членів, вона стала популярною і за межами Львова. Про роль Фундації у відродженні традицій, культури лемків заговорили в Польщі, Словаччині, Канаді, США.

Члени ФДЛ кожного року беруть активну участь у заходах Об’єднання лемків в Польщі, зокрема в проведенні “Ватри” у Ждині, у святі “Від Русаля до Яна” в Зиндранові. Громадська організація “Стоваришіння лемків” (Лігниця) організовує “Ватру” на західних землях Польщі.

Безумовно, що основою творчої праці членів Фундації повинна бути християнська мораль, доброзичливість, правдивість. Наше кредо – любов, злагода, толерантність, взаєморозуміння. Наші зусилля повинні бути спрямовані на побудову єдиної Помісної Української церкви.
Лемківська церква в Шевченківському гаї носить ім’я Святих Володимира і Ольги в честь 1000-ліття з’єднання земель Лемківщини з Київською державою, здійснене у 992 році князем Володимиром Великим, стала знаною вона не тільки в Україні, а й за її межами. Велика заслуга в цьому о. Анатолія Дуди, його ентузіазму і його доброго прикладу. До церкви приходять лемки різних конфесій, приходять люди різних віросповідань, греко-католики і православні. Церква стала осередком духовного і національного відродження Лемківщини.

Біля цього християнського Дому відбуваються незабутні зустрічі. От і після тривалої розлуки стали проводитись виставки творів митців – наших краян. Щорічний “кермеш” проходить величаво, з виступом художніх колективів. Відзначаються Різдво, Великдень. На Літургію, яку з перших днів існування церкви двічі на місяць відправляє о. Дуда, приходять гості з інших держав, про що свідчать записи в книзі відгуків і побажань.

Усі ми належимо до єдиної християнської віри – усвідомленню цього підпорядкована вся бездоганна праця о.Дуди, душпастиря нашого.

Другий стратегічний напрямок роботи ФДЛ - сприяння відродженню Лемківщини. Це завдання належить виконати передусім автохтонам. Сьогодні предківський край – територія “мертва”, що є значною втратою і для Польської держави. Нехай її громадяни не бояться експансії лемків зі Сходу чи Заходу. Польський уряд повинен сприяти розвиткові гірського краю через створення сприятливих умов і допомогу всім мешканцям, які там живуть і працюють. Сприяти поселенню в країні всім лемкам, які бажають повернутися на рідні землі.

У контексті вищенаписаного, вносимо пропозицію на адресу уряду України визнати виселенців з Лемківщини депортованими, такими, що зазнали насильства, терору і геноциду більшовицької системи. Від уряду Польщі вимагаємо засудити акцію “Вісла”, визнати українців-вигнанців репресованими, відшкодувати їм матеріальні і моральні втрати.

Автохтонам Лемківщини належали землі, церкви, читальні та інше майно на правах приватної власності. Адже відомо, що після важкої праці в шахтах Америки, Канади та в інших країнах поверталися лемки додому, купували землю, будувалися, жертвували кошти для церкви, школи, читальні. Чому це все не повинно бути враховане?

Фундація ставить перед собою завдання - створити “Архів Лемківщини”, де зібрати спогади, матеріали про рідні села, про історію, культуру, традиції. Не менш важливою є організація видавничої справи, опрацювання і видання відповідної літератури.

За 18 років існування Фундації видано ряд книг і брошур, перша з яких “Хто ми лемки?”, опрацьована істориком Іваном Красовським і Дмитром Солинком. Це науково-популярний нарис про історію лемків, їх культурні надбання. Книга знайшла широкий відгук серед читачів, як перша “листівка” про горян, що з’явилася в Україні.

Не можна обминути книгу-довідник, автор якої Іван Красовський, - “Діячі науки і культури Лемківщини”, яка стала настільною книгою багатьох лемків. У вступній частині дослідник підкреслив, що у 1944-1947 р. лемки пережили незабутню трагедію, їх насильно позбавлено права жити на рідній землі. Розсіяні по планеті, позбавлені можливості вивчати власну історію, молоде покоління почало забувати імена славних предків, які несли колись у народ світло правди і науки. Аби якось поліпшити цю ситуацію, правління Фундації дослідження Лемківщини вирішило підготувати і видати довідник про вчених і культурних діячів. За роботу взявся наш відомий історик-етнограф, уродженець села Дошно на Сяніччині Іван Красовський.

Фундацією видані також книжки інших авторів. Зокрема, цікавий нарис про історію і культуру лемків Сяніцького повіту Івана Оленича (Канада) “Доля лемків” (1992). Цінним є альбом Семена Мадзеляна “Лемківщина в творчості Василя Мадзеляна” (1993). В. Мадзелян - відомий митець з с. Більцарева на Лемківщині (жив у США). В книзі-альбомі аналізуються 33 гравюри з лемківської тематики. Цікавим є також історично-популярний нарис Івана Майчика і Миколи Цуприка “Одрехова в минулому”. У книзі подається всебічний огляд історії одного з найрозвиненіших сіл Східної Лемківщини. Саме тут уперше створено Товариство “Просвіта” (1898), розквітло музичне та співоче мистецтво, освіта, культура. З Одрехови походять один з авторів книжки. Іван Майчик – заслужений діяч мистецтв України, композитор.

Видано також збірки поезії: Володимира Барни (Тернопіль) “Бескиди” (1992), Василя Хомика (Львів) “Лемківська молитва” (1993), Мар’яна Ковальського (Торонто) “Та не чужинцем я є Україні” (Львів, 1992). З 1993 року виходить, високо оцінений читачами, щорічник “Лемківський календар”, багатий історичними, краєзнавчими, літературними та іншими довідковими матеріалами. Останні 3 календарі з вісімнадцяти мають додаток “Лемчатко”, яке видає молода лемкиня Люба Смереканич.

На жаль, старше покоління членів Фундації відходить, багатьом здоров’я не дає можливості плідно працювати, але вони приносять немалу користь Товариству. Слід відзначити дев’яносторічного Петра Когута, який натхненно працює, пише статті, вірші, тримає зв’язок з лемківськими організаціями в Польщі. Це стосується також Івана Красовського, який не зважаючи на стан здоров‘я, редагує статті, підбирає матеріали, продовжує готувати до видання «Енциклопедію Лемківщини». Ярослав Дуда видав фундаментальну працю “Конструювання, технічне моделювання жіночого верхнього одягу” і в свої 84 роки продовжує працювати.
На 76 році життя відійшов від нас засновник Товариства, Фундації, народний художник Дмитро Солинко, що стало непоправною втратою.

Не обминає Фундація культурно-мистецьку діяльність, створено Музей історії Лемківщини, де зібрано змістовні матеріали. Організовуються виставки творів народних митців - Д. Солинка, М. Янко, А. Сухорського, І. Барни та інших, концерти.
У 2009 році започатковано фестиваль “Лемківська писанка”, в 2010 році організована “Лемківська велия”, на якій, до речі, були присутні понад 250 чоловік і яких веселили музиканти з Городка, три різні вертепи, актори.

На жаль, недостатньо приділяється уваги дослідженню, вивченню, підготовці матеріалів з історії рідного краю, що дуже потрібно всім керівникам наших громадських організацій, аби відмовились від безконечних і безпредметних дискусій на тему: хто такі лемки. Це питання вже давно вирішила історія. Часом деякі “мудрування” тільки роз’єднують нас, а ми повинні, не зважаючи ні на що, об’єднуватись. Створення нових організацій не надає позитиву загально лемківському об’єднанню. Необхідно об’єднати всі лемківські, русинські організації, зосередивши їх увагу на спільних для всіх проблемах, збір розсіяних перлин народної культури, їх плекання і розвиток, відтворення кращих традицій, всебічний розвиток народного мистецтва, в т. ч. співочого, народних промислів.

Сподіваюсь, що з часом прийде молоде покоління, яке зуміє продовжити і примножити таку нелегку роботу, яку проводить Фундація дослідження Лемківщини.

Незабаром Фундація відзначатиме свій 20-річний ювілей. Надіюсь, що до цієї дати буде підготовлена фундаментальна праця про діяльність Фундації. Вона і її члени це заслужили.







Іван Челак,
член
Фундації дослідження Лемківщини,
Правління Київського товариства “Лемківщина” імені Богдана-Ігоря Антонича