---

Пам’яті Дмитра Івановича Солинка,
талановитого народного митця, дорогого лемка

Життєвий шлях Дмитра Солинка обірвався на 76 році. Це був шлях людини, що уособлювала сумління народу, святість душі, любов патріота до своєї землі. Його золоте серце зупинилося 26 листопада – місяця падолиста, жовтого листя дерев, карпатських лісів, велич і красу яких віддзеркалив у численних картинах. Він створив їх рукою справжнього митця і розумом художника, мудрість якого викликала щире захоплення. До числа шанувальників таланту Дмитра Івановича належать не лише його друзі-лемки, а й широкий загал львів’ян, мешканців інших регіонів.

Боляче, промовляючи слово похвали, називати дорогого земляка в минулому часі. Гірко казати: він був, він відійшов... Так, він відлинув у засвіти, у ту святу обитель, звідки ніхто не вертається. Його чиста Душа переступила поріг того небесного Дому, де знаходиться Господній престол. Звідти, віримо, посилає вона благословіння членам своєї сім’ї, своєї родини. І ми всі, хто знав лемка Солинка, хто вважав за честь бути з ним у дружбі, у приязні, - поділяємо біль непоправної втрати, схиляємося перед його світлим Іменем.

Молячись у Лемківській церкві, що у Шевченківському гаю, кожен християнин оберігатиме в серці щиру вдячність за оформлення митцем величного Іконостасу. У будівництві церкви св. св. Володимира і Ольги наш незабутній краянин брав активну участь, своїм професіоналізмом, образно кажучи, зміцнював фундамент храму. Христос Пантократор, святі Кирило і Мефодій, святі Володимир і Ольга – намальовані художником образи в експозиції Музею історії та культури лемків, на центральному місці.

Невтомний працелюб, воістину блискучий самородок, він створив понад дві тисячі картин, заявивши про свій талант як представник народу, що жив серед чудової природи. Вправною рукою майстра на них відображено казкові лемківські ліси, гори Карпати, гірські річки, пори року...


Ось репродукція картини “Вид на церкву в с. Жидівське”, що вміщена у книжці “Хто ми, лемки”, співавтор якої саме він, активіст Фундації дослідження Лемківщини.


З цього древнього села, де народився в 1932 році, проліг шлях юного Митрика просторами життя. Початкову школу тут закінчив, потім здобував знання в бурсі містечка Дукля. Як і всі лемки зазнав жахіття війни, які продовжилися в травні 1945 року у зв’язку з депортацією. З Донбаського регіону, куди закинула сім’ю гірка доля, важливою “зупинкою” стало для Дмитра, сина Іванового, Тернопілля. А конкретніше – місто Бережани, де закінчив середню школу.


Допитливий, жадібний до знань юнак постійно прагнув до науки, до збагачення і розширення світогляду. Навчаючись у Львівському політехнічному інституті, водночас відвідував Студію образотворчого мистецтва при Львівському Будинку вчителя, заглиблюючись у суть творення художніх образів, у сенс рукотворної краси, пізнання “мови” пензля. Працюючи на відповідальних посадах, у тому числі керівних, в інженерній сфері, Дмитро Солинко заглиблювався у світ художника, який не полишав ніколи. Уже в 50-ті роки брав участь у колективних виставках міст Львова і Києва, на яких заявив про свій талант. Особливий успіх принесли йому 80-ті роки. Митець сповна утвердився своїм яскравим почерком творця картин, що стали надбанням, вкладом у духовне багатство нації.


Щорічні персональні виставки Дмитра Солинка в період 1986-1989 рр. привертали все більшу увагу їх відвідувачів. У його поетичному серці ні на мить не згасала пам’ять про рідні гори, про край дитинства, поля стернисті, на яких пас худобу, сріблясті ручаї. Ця благодать рідної землі надихала в праці, примножувала натхнення, диктувала, як уміліше, вправніше покласти мазок на полотно, яким кольором його осяяти. Вогнище своєї любові до краси природи, лемківських хиж і кичер підсилював відвідинами, зокрема в 1991-97 роках, дорогої Лемківщини. Опісля його нові твори з’явились на виставках “Мистецтва Лемківщини” у музеї Лемківської культури в Польщі, в Зиндранові та в Руській бурсі в Горлицях. Самобутні, оригінальні, вони стали істотним доповненням картин, що експонувалися, наприклад, у 1988 році на виставці митців Лемківщини в Національному музеї у Львові.


Листопад 2009 року став для лемківської сім’ї полинно-гірким у зв’язку з непоправною втратою – смертю Патріота, Громадянина, носія пам’яті про згорьований край, що в усьому людському являв взірець для наслідування. Та впевнені: шановного Дмитра Солинка не забудуть майбутні покоління. До них промовлятимуть, до них звертатимуться талановиті Твори вихідця з карпатських гір, що утверджував упродовж чесного життя принципи християнської моралі, святої духовності. Лемку з великої літери дякуватимуть завжди за плідну громадську працю.