5 жовтня 2009 року виповниться сто років від дня народження видатного українського поета Богдана-Ігоря Антонича.Як повідомив голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина», голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Володимир Ропецький: "Створено організаційний комітет із підготовки до відзначення ювілею цього великого українського поета."

Богдан Ігор Антонич народився у с. Новиця Горлицького повіту на Лемківщині (тепер - територія Польщі) в родині священика.
Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. Упродовж 1920-1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. "На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови" (М. Кудлик, однокласник Антонича).
Протягом 1928-1933 Антонич - студент Львівського університету Яна Казимира, де навчався на філософському факультеті (спеціальність - польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г.К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи.

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства "Прихильників освіти", наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він містив поезії в багатьох періодичних виданнях.
Незважаючи на велику поетичну творчість і трудний процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; на сторінках преси сперечався про політичні та громадські справи; публікував сатиричні фейлетони та пародії, що в них виявив гостру дотепність; у «Дажбозі» вів літературну хроніку. Крім того, він пробував своїх сил у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новеля «Три мандоліни» та великий фрагмент повісти, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібретто до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький. Треба згадати і редакторську діяльність Антонича: він деякий час редагував журнал «Дажбог» і також, з Володимиром Гаврилюком, журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

Шостого липня 1937 року Богдана-Ігоря Антонича не стало. Помер поет-філософ на 28 році життя у львівській лікарні. Запалення сліпої кишки привело до дуже тяжкого запалення легенів, що його все-таки лікарям вдалося перебороти. Але як поет уже видужував, перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.

Був автором трьох поетичних книг — «Привітання життя» (1931), «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). Підготовлені до друку ще дві збірки «Зелена євангелія» і «Ротації» побачили світ посмертно, в 1938 році.

Як розповів Володимир Ропецький, представники його організації апелюватимуть до влади, щоб цей ювілей гідно відзначити на загальнодержавному рівні. Адже Богдан-Ігор Антонич — це кришталево чиста особа, відійшов у вічність у 28 років. Подібної поезії немає. Його можна поставити в один ряд поруч із Тарасом Шевченком, Іваном Франком, Василем Симоненком. Його творчість – це надбання не лише лемків, а й української нації загалом.