Історія створює суспільству нерідка дуже несподівані перспективні ситуації. На жаль, суспільство не завжди є готовим використати дари історії і скеровувати ці дари у потрібному напрямку. Особливо несподівані результати і можливості приносять для суспільства різні політичні розрухи, війни. Неодноразові можливості для власного визволення отримував від історії український народ. Але через незгоди, розпорошеність у світогляді, можливості сильніших сусідів зводили нанівець потрібні перспективи.

Великі можливості для визволення поневолених народів царської Російської імперії та Австро -Угорської імперії приніс власне розпад цих імперій у Першій світовій війні. На руїнах царської імперії проголошено створення Української Народної Республіки (УНР), а на руїнах Австро-Угорської імперії проголошено створення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). У січні 1919р. вони об'єдналися в єдину українську державу.

1 листопада 1916 року припинила своє існування Австро-Угорська імперія. На її розвалинах створилися умови для формування і проголошення нових державних об'єднань. Утворилася нова Австрія, також Угорщина, Чехословаччина, Польща, згадана вище ЗУНР.

Заявили про свої права на самостійність також русини (українці) Західних Карпат, яких названо лемками (від мовної частки "лем", що ті вживали замість лише, тільки).

Проживали лемки по обох схилах Західних Карпат між ріками Сяном та Боржавою на Сході і Попрадом на Заході, займаючи територію у 10 тис.кв.км. Кількість лемків досягала у Карпатах 300 тисяч і складала 90-95% населення всього терену. У своїй історії лемки постійно вели боротьбу за визволення від гніту угорських І польських поневолювачів.

Перші спалахи визвольної боротьби загорілися на Сяніччині (східна Лемківщина). З листопада 1918 р. парох села Вислік Великий о.Пантелеймон Шпилька отримав прокламацію про проголошення ЗУНРу. Разом з парохом села Вислік Нижній о.Михайлом Теслею і учителем Грицем Судомором вирішили скликати наступного дня селянське віче у місцевій школі.

4 листопада до школи прибуло 70 делегатів із сіл Вислока. Команчі, Полав,Полян Суровичних, Дарова, Щавного, Прибишева. До згаданих сіл приєдналися селяни Репеді, Лупкова, Должиці, Чистогорба, Явірника, Радошиць,Ославиці, Лукового, Зубснського, Смільника, Микова, Душатина,Прелук.На зборах засновано Повітову Українську Національну Раду з осідком уВислоці Великому (Вижньому), головою якої обрано о.П.Шпильку та проголошено створення Східно-Лемківської республіки.

Названо її також "Команецька Республіка", бо тут, у селі Команчі знаходився головний оборонний штаб.

Вибрано управу з 11 осіб, яку очолили о.П.Шпилька та селянин з Команчі Андрій Кир — комендант міліції. Ухвалено форму і зміст державної, печатки. Для організації проти польського фронту та надійної охорони границь проголошеної республіки, о.Шпилька привіз з Угорщини до Вислока 12 офіцерів, розподіливши їх до шести станиць у селах Вислоці, Суровиці, Команчі, Щавнику, Куляшному, Репеді. На жаль, необхідну зброю зі Стрия не вдалося привезти.

У грудні 1918 р. на черговій нараді уповноважених у Вислові прийнято ухвалу,, приєднати Східно-Лемківську республіку до ЗУНРу.

У той же час уже на початку листопада 1918 р. у різних повітах центральної і західної ЛемкІвщини відбулися народні віча. В Криниці створено "Руську Раду" для Новосанчівського повіту, в Гладишеві — для Горлицького. Усі "Ради", об'єднував "Верховний Лемківський Союз" в Горлицях. Політично усі "Ради" дотримувалися "русинської" антиукраїнської орієнтації. До "Верховного Лемківського Союзу" не приєдналася Сяніччина із Східно-Лемківською Республікою. Фактично всім визвольним рухом у центральній та західній Лемківщині керувала Грибівська Руська Рада , підготовляючи грунт для створення "Руського уряду" у Фльоринці.

5 грудня 1918 року на селянському вічі у Фльоринці Грибівського повіту проголошено створення Західно-Лемківської республіки. Делегати як української, так і староруської орієнтації (другі становили більшість) ухвалили, що єдиним розумним і корисним для руського народу західних Карпат є об'єднання просторів від Сяноку до Попраду в єдиній Руській республіці. Після дискусій більшістю голосів ухвалено приєднання "республіки" до Росії.

Віче ухвалило створити тимчасовий уряд в складі і Ярослав Качмарик (адвокат, президент республіки), Дмитро Хиляк (священик, міністр внутрішніх справ), Микола Громосяк (міністр сільського господарства). На урядових паперах ставилася округла печатка і штамп з написом "Руська народна Республіка" .

"Руський уряд" насправді деякий час утримував владу. Він заборонив учителям-лемкам присягати польському урядові. Делегація 'Руського уряду" на чолі з Качмариком їздила до Варшави для переговорів з прем'єром Є.Кочаровськнм. "Руський уряд" затвердив меморандум Празькій мирній конференції про визнання Західно-Лемківської республіки. Щоправда, в Парижі меморандум відкинуто, а делегацію лемків навіть не було допущено на засідання Паризької мирної конференції. Не вдалося виїхати представникам "Руського уряду" до Росії для налагодження контактів. Стало очевидним, що контакти з далекою Росією нездійснимі. Тому "Руський уряд" подався до уряду Чехословаччини з пропозицією прийняти "Республіку" під своє покровительство. Уряд Чехословаччини, побоюючись ускладнень з урядом Польщі, від пропозиції відмовився.

Рух за самовизначення розвивався також на Закарпатті. У листопаді 1918р. на вічі в Любовлі селяни вирішили відірватися від Угорщини. Цю роботу проводила "Руська Народна Рада" в Пряшеві. Віча відбувалися також в багатьох селах Пряшівщини та Закарпаття. Але визвольні змагання східної, центральної і західної галицької частини Лемківщини, як також південної її частини (Пряшівщини) кінець-кінцем закінчилися поразкою і були зведені нанівець.

Які ж причини поразки визвольного руху на Лсиківщииі?

Навряд чи хтось з поважних істориків, економістів та інших верств людей науки відважився на початку визвольного руху в Західних Карпатах пророчити йому успіх. Рух цей був явно неорганізованим, не забезпеченим для перемоги.

Все ж основною причиною поразки визвольного руху були глибокі незгоди між русинами Карпат, відсутність єдності в найважливіших ситуаціях, відсутність національної гідності.

Після Першої світової війни рішучу боротьбу проти українського народу підняли більшовики зі сходу і польські легіонери на заході. Потерпівши поразку у східній Галичині партія москвофілів закорінилася на Лемківщині, зміцнюючи тут антиукраїнську ситуацію.

Східно-Лемківська Республіка прагнула до об'єднання з Українською і тому польські легіонери вирішили якомога скоріше знищити Сі. Вони не давали спокою лемківським "бунтівникам". Поляки зайняли Щавне, але під натиком селян з Прелук і Репеді цього разу змушені були відступити. Легіоністи повторили напад на Щавне, але селяни відтіснили їх до Сянока, причому вісьмох роззброїли.

23 січня 1919 р. великий загін польського війська напав на Вислік. Після завзятої сутички військо здобуло перемогу і вирушило до Команчі. У битві загинули селяни Федір Чура, Іван Карнафем, багатьох заарештовано. Коменданта поліції Щуровського після жахливих катувань польські вояки розстріляли. Діяльність управи припинилася. Західно-Українська Республіка не надто заважала полякам, але все-таки поляки не мали наміру безконечно терпіти "чиряк" на власному тілі.

По шістнадцяти місяцях Західно-Лемківська Республіка під натиском польських властей і жандармерії припинила своє існування. Польський уряд арештував творців республіки: Я.Качмарика, Д.Хиляка, М.Громосяка, яких до суду тримали в тюрмі. 10 січня 1921р. у Новому Сапчі розпочалося засідання суду присяжних. Не маючи доказів злочинності а боку підсудних, суд змушений був виправдати їх.

І так визвольні змагання 1918 року на Лемківщині зазнали поразки. Інакше не могло бути. Відсутність армії, коштів, належних керівників виключали створення нового державного об'єднання при будь-яких умовах. Можна було при наявності згоди серед лемків, єдності дій розраховувати на створення, наприклад, у границях Польщі Автономного Лемківського Регіону для розвитку культури, науки, мистецтва. Шкода, що навіть через 90 літ лемки так і не усвідомили своїх політичних помилок. І сьогодні лемки розкидають власну гідність по різних слов'янських і неслов'янських закутках.

Іван КРАСОВСЬКИЙ