Холм у Chełmie
До 750-річчя коронування князя Данила

Холм – давнє княже місто
з повчальною великою історією.
Нехай зараз він і не справляє враження
однієї зі столиць української держави,
його минувшина немовби кричить –
я твоя, дізнайся про мене, пожалій...

Західний форпост східної традиції
[code][/code]
Мовби й не годилося жалкувати за українською Холмщиною, - історія давно взяла своє, ми дивимось оптимістично у майбуття Польщі й України, - є речі, котрі потребують переоцінки. У час, коли постійно чуємо про турботу і піклування польської держави про свої пам’ятки на „кресах”, ми мовчки спостерігаємо, як гинуть свідчення присутності й компактного проживання українського населення на західних берегах Буга.

Східнослов’янська людність проживала тут ще до заснування міста Холма Данилом Галицьким та носила назву племені бужан. У ХХ столітті, по виселенні в Україну, ця назва до холмщаків повернулась – у видозміненій формі „забужани” – „привезені з-за Буга”. А тоді, в стародавні часи, то було просте землеробське населення, що звикло до частих переходів у підпорядкування то польським, то руським володарям, але продовжувало жити на насиджених місцях,бо любило свою землю і тішилося нею.

На Холмщині проживали вірні різних конфесій, але до переважання котроїсь із них завжди спричинялася влада – чи то Російської імперії, чи польської держави у її видозмінах. „Потрібна” релігія насаджувалась силою.

Віра – остання інстанція, куди може звернутись людина, тому на Холмщині нерідкими були моменти, коли у виборі між зрадою своєї віри та смертю перевага надавалася другому. Так, в середині ХІХ сторіччя, коли росіяни позбавили леґітимності греко-католицьку церкву на теренах Білорусі, Підляшшя, Холмщини, багато її прибічників поміняло визнання на... римо-католицьке, і тим самим за тогочасними поняттями перебрало риси польськості. Згадуючи про мучеників, котрі ціною свого життя відстоювали свої [католицькі] церкви перед російськими військами, польські ксьонзи якось не дуже звертали увагу на їх прізвища – Гаврилюки, Артем’юки, Шевчуки та їм подібні тоді греко-католики тепер мають продовження у своїх польських нащадках.

Переслідування православ’я у Другій Польщі в 30-х рр ХХ ст найболючішим чином відбилось у пам’яті холмщаків і часто переважає їх спомини про депортацію. Те, що по-варварському нищились дерев’яні церкви ХVII-XVIII століть у рамках „ревіндикації”, викликало обурення навіть місцевих поляків. Коли у 1942-1943 роках закипіла польсько-українська різанина, один з постраждалих молодих поляків, у котрого загинула дружина й діти, побачивши у лісі знайомого земляка-шляхтича, виказав переконання у карі Господній на них за сльози місцевих українців у 1938 році. „Це був плач нашої землі”, - ці слова описані згодом у польській емігрантській пресі 50-тих рр в Лондоні...

Могили як свідки

Прикладом воїстину єзуїтського ставлення до наших храмів може служити доля колишнього кафедрального собору Холмської єпархії – Пресвятої Богородиці, у підземеллі котрого похована вся церковна ієрархія східного обряду, а також король Данило. Цей храм був у різні часи як уніатським, так і православним (останнього разу за німецької окупації при єпископстві митрополита Іларіона – Івана Огієнка). Тепер це римо-католицька базиліка Різдва Христового. Вражає краса храму на Холмській гірці, вражає теж заборона доступу до східно-християнських українських святинь, що замуровані ще з 40-х років, за рішенням католицьких розпорядників церкви.

Буквально в сотні метрів від базиліки – українське кладовище, похованими на якому свого часу могли бути лише найвизначніші представники православного Холма. Тепер же стан цвинтаря лише трохи кращий за решту 350 таких же нікому не потрібних могильників з усієї Холмщини, та й то – завдяки старанням нечисленної сучасної православної громади міста. „Кращий” в розумінні того, що могили можна хоч би побачити, - два роки тому були прорубані чагарники, але до порядного стану цвинтаря ще далеко. Єдиний з покійників, біля гробу якого можна знаходитись, не боячись із ним познайомитись – останній прем’єр ще реально існуючої УНР Пилип Пилипович. Його місце спочинку місцеві українці впорярядкували до „туристичного” рівня, тож зараз можна до нього підійти й побути біля цього символа булої воюючої і упокореної України. Жовто-синя стрічка навколо пам’ятника – єдиний дар України нинішньої.

Другий колишній український цвинтар у Холмі – на вулиці Львівській, не є, з погляду поляків, таким недоторканим у плані історичної цінності, тому якщо нема родичів, котрі би слідкували за могилами і за них платили, стара українська могила поповнюється новими „мешканцями” і змінює вигляд на цілком католицький. Більшість холмщаків і їх нащадків живе в Україні – відповідно, шансів ці могили не мають. Ті польські українці, котрі хотіли б привезти своїх небіжчиків і поховати їх на цьому цвинтарі, мають пройти цілу епопею перетурбацій з ксьонзами, яких „дуже цікавить справжня мета” поховання саме в Холмі.
Більшість українських могил по всій території колишнього компактного проживання наших співвітчизників приречені на загибель: їх настільки багато, що існуюча кількість православних та греко-католицьких громад просто не в змозі справитись із завданням їх впорядкування та підтримки в достойному стані.

Прикладом може служити ситуація з селом Корчмин на межі Холмщини та Галичини. Щороку на Успіння – 28 серпня збираються з української сторони кордону переселені до УРСР корчминці та їх діти, внуки, щоби помолитися у капличці на місці, де за переказами, Божа Мати чесала косу в околицях Корчмина. Село було поділене навпіл, і тепер щоб дістатися на гроби своїх рідних, люди повинні пройти усі особливості перетину державного кордону. З ініціативи люблінських греко-католиків розпочато організацію можливого походу поєднання – коли нинішні польські мешканці села зможуть побувати біля каплички, про яку вони стільки чули, а українці – біля церкви ХVІ століття, що опинилась в Польщі. Реставрацію церкви як найстаршої дерев’яної святині на Холмщині у липні цього року розпочне воєвідський відділ культури.

Своя правда

У самому Холмі з польських українців є купка старших людей із тих, хто посмів повернутися після акції „Вісла” до рідних місць. Об’єднані навколо єдиної з шести колишніх православної церкви. Українські заробітчани з самої України не дають про себе знати і не сприймають місто як культурне надбання України, для них „Хєлм” – найближчий пункт праці і продажу підакцизних товарів українського виробництва.

Власне, при цій колишній військовій церкві і відбувається відзначення усіх пов’язаних з українською історією подій. Так, вона є єдиним місцем вшанування засновника Холма короля Данила, - про його 800-ліття скромно сповіщає всередині храму меморіальна дошка „від багатьох розсіяних по світу холмщаків”, поруч неї – подібна до 55-ї річниці акції „Вісла”. Коло церкви – првославний хрест на спомин про депортацію.

Єдина пам’ятка про українців з-поза цього своєрідного гетта – таблиця у центрі міста, що сповіщає про місце народження у Холмі найвизначнішого українського історика та президента Української Народної Республіки Михайла Грушевського (1866р). Будинок є у доброму стані, а от таблиця... у польськомовній своїй частині уже пізнала на собі масляну фарбу, - певно, і її треба було десь у прихистку церковних стін вішати...

Хотілося б вірити у якесь розуміння польської влади до цієї прикрості, у їх любов до князя Даніеля, як то український король називається у поляків, але... На Холмщині є лише один пам’ятник жертвам примусового виселення української людності – у селі Верховини, де 6 червня 1945 (!) року польське комуністичне військо знищило біля 200 українців. У решті подібних місць дозволено поставити хіба хрест.

Так, українці мають дбати самі про своє минуле, але які?! Ті, яких у Польщі нарахували, за останнім переписом аж.. 36 тисяч разом з лемками? Ті, які їдуть спродатися до Хрубєшова чи, пардон, Пшемисля, як то можна прочитати на теперішніх українських картах? На польських, до речі, якщо десь ви і відшукаєте напис Lviv, то поруч обов’язково віднайдете дублюючий Lwów, так само як біля назви Żovkva Żółkiew і т. д. Україна байдуже ставиться до подібних деталізацій, а дарма – поляки, здається, не є від нас дурнішими, але навіть на такій маленькій основі вони починають будувати гордість за свою батьківщину і їм це вдається. Бонусні ігри Crazy Time - це додаткові ігри, пропоновані всередині данного відеослота. Кожна бонусна міні-гра додає множник до виграшу гравців. тобто виграш буде збільшено відповідно до свого номіналу.

Може видатись трохи смішним, трохи дивним прагнення українців з Польщі відстоювати своє минуле, нехай щороку воно і перетворюється все більше на міф. Говорячи про випускників української гімназії в Холмі за часів війни, нинішній холмський священник о. Іван з гордістю повторював: „Ви ще почуєте про них у себе в Україні!”. Вони живуть у своєму ображеному усіма світі, проте той світ є дуже близьким до виплеканої і тепер тільки по книжках читаної правдивої українськості, - того, чого наші діти тепер намагаються навчитись у школах. У Польщі попри глобалізацію, ринковість, шлях до Європи українці є трохи законсервованими, збереженими до пізнання. Холм чекає на наше увагу і пам’ять, Хєлм може нам в цьому допомогти.