Теренові експедиції по Бескидах Філарет Колесса почав проводити після того, як у 1908-1909 рр. Етнографічна комісія Наукового Товариства імені Шевченка прийняла рішення про підготовку багатотомного «Корпусу українського фольклору». Етнограф мав уже досвід праці з фонографом, адже у 1908 р. проводив організовану Лесею Українкою і Климентієм Квіткою експедицію по Наддніпрянщині, метою якої були записи українських дум від кобзарів. Тепер метою першої поїздки Колесси влітку 1910 р. стала Бойківщина – Турківський повіт, який охоплював також декілька сіл, розташованих у верхів’ї Сяну, де зараз проходить польсько-український кордон.

У 1911-1913 рр. напрямком таких літніх поїздок була вже Лемківщина, куди дослідник поїхав з дружиною і дітьми. Давало це також нагоду до зустрічей з родичами Менцинськими. Син Філарета Микола Колесса (1903-2006) згадував: «Щороку вакації ми проводили на селі… Улюбленими нашими місцями були села коло містечка Горлиці, Риманів і Маластів, де ми відпочивали найчастіше, бо нам там дуже подобалось. У Горлицях ми одного разу навіть знайшли випадково нашого родича – по лінії Менцинських. Тато зайшов до аптеки, чомусь затримався там довше, а потім радісно нам повідомив, що власник аптеки – наш далекий кревний, про що ми ніколи не підозрювали». Також виїзди до Маластова були наслідком не згаданих Миколою родинних зв’язків із місцевим парохом, яким у 1903-1926 рр. був о. Омелян Менцинський (1865-1926).

Звісно, для Філарета був це не лише відпочинок від шумного Львова, де працював вчителем гімназії, але й фолькорного «жнива». З розповіді Миколи Колесси: «По неділях приходили до нас селяни, не з самого ранку, звісно, спочатку ми йшли усі на Службу Божу, а потім починалась для тата праця. Селяни часом жадали, щоби їм за спів платити крейцара, і тоді співали. А потім починалось опрацювання. Я завжди, від найменшого, спостерігав як батько працював, як розшифровував з фонографа, з тих валиків, ще дуже недосконалих, мелодії і записував їх».

Сам Філарет Колесса свої враження від праці в терені досить широко описав у «Передньому слові» до збірника:

„Співали мені майже виключно селяни-хлібороби, переважно дівчата й молоді жінки, рідше старші жінки та виїмково мужчини.”

Всюди стрічався я у селян з прихильним відношенням до мойого діла й розумінням для моїх слів про велику вартість і красу народної пісні. Нераз можна було завважити навіть суперництво межи співачками, котра більше й краще заспіває».

У 1911 р. Колесси проживали у Риманові. Філарет працював у найближчих до цього курорту селах Волотошова й Дошно, але зробив також дводенний виїзд далі вглиб Лемківщини, записуючи пісні у Шклярах, Кам’янці і Волі-Нижній. До збірника з цього терену потрапили 202 пісні. Найбагатші виявилися Шкляри, де протягом 5-6 годин вдалося записати їх аж 65. Найкращий ужинок (більш як півтисячі пісень) фольклорист зібрав, однак, наступного року, коли оселився безпосередньо у лемківському Маластові. Ймовірно, що Філарет з родиною проживав у приходстві, де господарем був його родич по материній лінії о. Омелян Менцинський, у минулому сотрудник при кафедральному соборі у Перемишлі, префект греко-католицької семінарії та активний діяч на полі утверджування модерної національної свідомості серед лемків.

Окрім Маластова, Ф. Колесса вів записи у сусідніх селах – Пантній, у якій «незвичайна живучість народної поезії виявилася особливо» (зібрав тут 134 пісні) та Ропиці-Руській. Зробив також десятиденну поїздку по Горлицькому і Грибівському повітах, відвідуючи Квятонь, Устя-Руське, Ганчову, Висову, Бліхнарку, Ставішу, Брунари-Вижні. Окремі пісні (по одній) були записані не від селян, а «за інтелігентами», тобто від о. Мартиновича – пароха у Висовій, Онуфрія Івашкова з Лося н. Ропою (мабуть вчителя) та Гонорці Менцинської – дочки пароха у Маластові.

Свою теренову активність на Лемківщині дослідник завершив у 1913 р. Тоді на терені Новосанчівського повіту, де працював лише у двох селах – Андріївці над Попрадом та Поворознику біля Криниці записав ще 49 пісень.

Збирання матеріалу на цьому не закінчилося, адже у 1917 р. у Відні Ф. Колесса зустрів управителя народної школи в Розстайному, 55-річного Івана Гомика, «що прекрасно передавав народній спів та відступив мені свої записки текстів до проспіваних 23 мелодій, між ними кілька дуже цінних баладових пісень». Іншою «педагогічною силою», яка збагатила збірник, була Юлія Назаревич, музично обдарована вчителька з Чистогорбу недалеко Команчі, яка ще 1900 р. записала від селян і переклала під ноти 4 пісні.

„Користуючись зібраним матеріалом, Ф. Колесса у доповіді «Характерні признаки мелодій народних пісень з Лемківщини», прочитаній на З’їзді слов’янських географів та етнографів (Краків, 1927 р.), більш детально обговорив сигналізоване вже С. Людкевичем питання своєрідності музичної культури регіону: «Лемківський музичний діалект відбігає від інших українських діалектів головно в своїй надбудові, у новіших верствах пісенних, які носять на собі виразні признаки сусідських впливів, головно словацьких, по часті також польських.

Та у своїх основах і в давніших покладах пісенних лемківський діалект виявляє тісний зв’язок і нероздільну єдність із західною групою українських музичних діалектів, як се найкраще показують мелодії обрядових пісень: колядок, весільних, обжинкових, а навіть собіткових, що основуються на загально звісних мотивах українських весільних пісень.

Дуже вдало фольклор з північного боку карпатського хребта використав у своїй композиторській творчості Микола Колесса, який супроводжував батька у його теренових дослідженнях, а про культуру Лемківщини висловлювався з великим захопленням: «Я навіть не можу підібрати слів, щоб виразити, що у ній є: у ній є і темперамент, і глибина, і дотепність, і бойовитість – це те найкраще, чим володіє наш народ». В казино Cosmolot в Украине представлен широкий выбор слотов и игровых автоматов от ведущих разработчиков. Здесь вы найдете разнообразные https://aviator-ua.net/cosmolot-casino/ с различными темами, функциями и бонусными раундами. Плодом натхнення навіяного звуками мелодій Бескиду є один з його найбільших шедеврів – написане 1937 р. «Лемківське весілля» для мішаного хору в супроводі струнного квартету або фортепіано, яке дехто рахує українським аналогом кантати Карла Орфа «Carmina Burana».

Саме за цю «неофольклорну» симфонічну сюїту, створену з використанням мелодій справжніх пісень лемків та імітаціями награвань сільських «гудаків» і оформлену як своєрідне дійство (але без наміру відтворити цілісний весільний обряд), Микола Колесса отримав державну премію ім. Тараса Шевченка. Сталося це у 1983 р., отже на 80-річчя мистця. Відтак, встиг ще написати «Вступне слово» до укладеної Марією Байко «Антології лемківської пісні», яка вийшла у Львові за рік до його смерті. Помер 8 червня 2006 р., проживши понад сторіччя, а пісні живуть досі.