---

«Коли відступали наші батальйони, лемкам повідомили, що багато з них внесені у «розстрільні списки» «ЛНР» – Венгринович
Київ – Наприкінці Другої світової війни та відразу після неї Україна була не лише місцем, звідки депортували людей, але й місцем, куди їх депортували. Близько півмільйона лемків у 1944-1946 роках були перевезені з Польщі до України в рамках так званого «обміну населення». Частина з них опинилася на Донбасі, влітку 2014 року лемки з села Переможне на Луганщині знову постраждали від російської агресії і були змушені втікати. Кілька сотень лемків поповнили лави переселенців і переїхали до Івано-Франківської й Тернопільської областей. «Лемківську карту» досі розігрують політики у Москві, в Україні ж ця етнографічна група досі не має статусу депортованого народу.

Друга світова війна, операція «Вісла», розпорошення лемків по Україні скалічили долі сотень тисяч людей. Ті з них, хто ще живий, згадують домівку, яку в них відібрав тоталітарний радянський режим, і те, як їхали світ за очі.


На Західній Україні їх селили у старі закинуті хати, на Донбасі – у так звані «німецькі будиночки», звідки раніше були вивезені у Казахстан етнічні німці.

90-річна Розалія Мадяк, родина якої починала «з нуля» життя на Луганщині (село Переможне), незадовго до окупації цієї частини Донбасу сепаратистами і російськими вояками, розповідала журналістам про події сімдесятирічної давнини.
«Сказали нам: так треба (їхати – ред.), тому що земля польська, не ваша, виїжджайте до своїх українців туди, в Україну. Ніхто (їхати – ред.) не хотів, але що поробиш. Тоді не питали, хочеш їхати чи ні – роби що кажуть», – розказала пані Розалія.

Окупація частини Луганщини місцевими сепаратистами й російськими бойовиками змусила лемків їхати на Захід України. Так, з одного лише села Переможне влітку 2014 року виїхало понад десять лемківських родин. Люди покидали обжиті місця, українські бійці і волонтери допомагали їм виїжджати із зони АТО і діставатись лемківських сіл на заході країни, розповів Радіо Свобода голова Тернопільської обласної організації Всеукраїнського товариства лемків Олександр Венгринович.

Олександр Венгринович
«Коли відступали наші батальйони, наші військові, лемкам повідомили, що багато з них внесені у «розстрільні списки» так званої «ЛНР». І вони вночі зібрались і виїхали зі свого села Переможного, та й роз’їхались, хто куди. З них багато (приблизно 12 сімей) потрапили у Тернопільську область; інші переїхали в Івано-Франківську та Львівську області», – каже Венгринович.

На сьогодні головними завданнями активістів Товариства Венгринович називає збереження цього етносу та його унікальної культури у цілому. Одним із механізмів цього фахівець називає визнання лемків депортованим народом, але досі лемки цього статусу не отримали.

Адміністрація Президента ознайомлена з нашими пропозиціями також. Всі визнали, що ми, лемки, депортовані, насильно вивезені з історичних місць проживання, але далі справа із законом не пішла

Олександр Венгринович
«Ми (Всеукраїнське товариство «Лемківщина» – ред.) допомагали народним обранцям створювати проекти законів, ми їх представляли у Кабінеті міністрів України, були виїзні засідання комітету Верховної Ради з прав меншин. Адміністрація президента ознайомлена з нашими пропозиціями також. Всі визнали, що ми, лемки, депортовані, насильно вивезені з історичних місць проживання, але далі справа із законом не пішла», – зазначив Венгринович у розмові з Радіо Свобода.

За його словами, на сьогодні доволі складно говорити про збереження лемківських традицій і культури, оскільки держава не має змоги фінансувати у потрібному обсязі видання спеціальної літератури чи проведення лемківських фестивалів. Допомогу надають меценати, серед яких лемки, які мешкають у країнах ЄС, у США, Канаді, каже фахівець.

Лемки відомі з часів Київської Русі – науковці

Зустрічі лемків з різних країн, наукові дослідження, які роблять етнографи та історики, дозволяють встановити більш-менш точні дати з лемківського походження та їхньої історії. Керівник київської лемківської громади Михайло Мацієвський зазначив, що самі лемки шукають своє коріння серед племені білих хорватів, яке було відоме ще за часів Київської Русі – землі племені увійшли до складу Києво-Руської держави у 992 році. За князювання Володимира Великого. За різними даними, уперше назву «лемки» вжив чеський етнограф Ян Чаплович у 1820 році, за іншими – український філолог і письменник Йосип Левицький у 1831 році.

Мистецтвознавець Ольга Бенч, працівник консульства України у Словаччині, розповіла Радіо Свобода, що опинившись з різних боків кордону, лемки зберегли спільні культурні традиції, включно з піснями і казками. А лемківська пісня «Плине кача» стала для сучасної України символом героїзму полеглих за її волю у наші дні, зазначила Бенч.

«Коли так сталось, що я отримала можливість працювати у Словаччині, я побачила традиції словацьких лемків – це ті лемки, які не були депортовані. Тобто це лемки, які залишились, там живуть і зберігають наші звичаї. Це ті села, де колись жили мої батьки перед депортацією. Я була здивована, що ми, лемки, які були депортовані з Польщі в Україну, ніколи не перетинались з тими лемками в Україні, які приїхали зі східної Словаччини. Очевидно, це тому, що лемків зі сходу Словаччини селили лише у двох областях – це Рівненська та Волинська області», – розповіла Ольга Бенч.

І за цих умов лемки не лише вижили, а й зберегли свою автентичність, свою культуру, наголосила експерт.

Депортованим лемкам відкритий пам’ятник у селі Сокільники на Львівщині.
Місцеві мешканці назвали його пам’ятником «безвинно покараних».