---

Ми не були свідками тамтих страшних часів, які хмарою чорних круків налетіли на царство білих голубів , але пам»ять предків білими перлами розлетілась світом і через нас сьогодні виплітає безцінне намисто на грудях планети.
Невидима рука горне нас один до одного і невидима сила відкриває простір до поєднання з втраченим генетичним кодом великого Народу Лемків-Русинів.

У Львові, в книжковому клубі «Розсипані перли», відбулась зустріч з членом Колегії Всеукраїнського товариства «Лемківщина», дослідницею історії рідного краю , письменницею Ярославою Галик.


«Лемківщина – край наших предків» - проста назва непростої книги Ярослави Галик . Непростої, бо кожне слово у ній народжене і пережите в стані переміщень і перевтілень, виходом в іншу реальність і обережно, на межі з сакральністю, адаптовано в світ сучасного сприйняття , розуміючи , що потрапивши в руки читача має здійснити ритуал пробудження.

Книга, у якій на основі історичних матеріалів і розповідей лемків-очевидців змальовано історію, культуру, побут лемківського краю та трагедію депортації його споконвічних жителів з рідної землі в 1944-1947 рр. З особливою трепетністю описано подальше життя депортованих лемків в Україні та світі на прикладі однієї лемківської родини Михайла Репели


Але, як виявилось, книга «Лемківщина – край наших предків» стала тільки початком у намірах пані Ярослави, бо в цьому 2014 році розпочала роботу над створенням Книги Пам’яті Лемківщини – Мартирологом лемківських родин (осіб), депортованих у 1944-46 роках з території Польщі в УРСР.
Як сказала Ярослава Галик у зверненні до присутніх на зустрічі у Львові :
«Цей документ має стати живим конкретним свідченням для світу про величезні масштаби, про страшний розмах лемківської трагедії, що призвело до знищення великої етнографічної групи лемків-автохтонів, які компактно проживали на території Західних Карпат протягом віків.
Це свідчення необхідне як застереження для Європи й світу до недопущення подібних злочинів проти народів.»

Нам залишається лише доєднатись до великої справи Ярослави Галик і якомога сприяти у її дослідницькій діяльності.


Окрасою затишного львівського вечора став спів Наталії Гнатюк з Яремче і пісні на слова Богдана-Ігора Антонича в поєднанні з живою мовою дідів-прадідів від лемківського філософа-поета Богдана Пастуха :

« Літа ся стирают, роки пролітают
Але они здавна вшитко пам»ятают.
Пригадают тото, што ся незабуде.
Што вибудували і знищили люде»

І не за горами той час, коли лемки побачать СВОЄ сонце в рідних горах.