У Бескидах сонце сходить,
Довго не заходить...
В селі Прислупі, між горами,
Наш Юрко Марканич ходить.

Жили в цьому селі його батько й мати,
Щасливії там їх пройшли роки ...
Та жити людям в щасті вороги не дали.
Депортували... Сльози... Розпач... Біль...

Уже пройшло багато років,
Позаростали цвинтарі.
І стежки не знайшли ані одної
До отчих і прадідівських могил...

І тут нам Бог послав людину,
Щоб врятувати Лемківщину,
Щоб відновити цвинтарі,
І память людську відновити.

Задумався над цим наш Юрій.
В його душі з’явилася туга:
Що пусткою тепер стоїть земля,
Де ступала прадідів нога.

А колись ходили люди босими ногами
До церковці на відпусти святі.
В руках несли свічки воскові
Щоб пом’януть за упокій.

Вернувшись, Юрій із Бескидів
Обітницю дає собі:
„На місці церкви в кожному селі
Поставлю хрест трьохраменний святий”...

Над цвинтарями здіймаються хрести
Дубові, трьохраменні.
Під ними сплять прадідів доньки і сини,
Які погасли, як ранкові зорі.

Вже сім хрестів поставив у Бескидах
Й двомовні назви вже у селах є.
І туристичний шлях освячено Отцями.
І храм в Балигроді відновив.

Музей відкрив у Брошневі-Осаді
Щоб люди пам’ятали звичаї свої.
Як колись шили, ткали, пряли,
Орали, сіяли, і справи порали свої.

Збирав дітей у табори в Бескидах.
І фільми-спогади людей збирав.
Все - для нащадків...
Щоб не зникли ані обряди, ні традиції батьків.

Останній, шостий фестиваль у Рівні
Дзвінкою піснею пролився.
Зібравши тисячі людей
На славу й велич Лемківщини.

Багато добрих справ зробив.
Немов спішив ти жити...
Як вітер невгамовний - всюди був.
Й енергією всіх запалював своєю...

І обривається життя твоє
У віці молодому.
Покликав Бог до себе в небеса.
Там теж потрібна твоя добрая душа.

Бескиди плачуть за тобою,
І річки, у яких купався ти не раз.
І навіть сонечко, яке ти зустрічав уранці
Не зігріває душу й серце, як колись.

Дорогий наш Юрію, татусику, дідусю!
Сумуємо ми за тобою дуже!
Й не має таких слів,
Щоб описати нашу біль!

Любиму розпочату твою справу
Продовжим я, дружина, дочки й внуки.
Продовжим гідно, так, щоб в небесах
Сіяла завжди посмішка твоя.

Спокійно спи, наш дорогенький.
Ми щиро будемо молитись.
Бо твою душу Бог забрав,
На небі теж добро творити...