---

Музей - це соціокультурний інститут, в якому збираються, вивчаються і зберігаються пам'ятники мистецтва, історії, науки, техніки та інших сфер діяльності людства. Крім того, цей заклад займається просвітницькою діяльністю, виставляючи експонати на огляд публіки.

Музей лемківської культури і побуту в м. Монастириську був відкритий 3 листопада 1996 року при районному відділенні товариства «Лемківщина», яке було утворене 15 грудня 1990 року з метою запобігання асиміляції лемків, збереження їх культури, мови, побуту, обрядів.

Ініціатором його відкриття виступив отець Анатолій ДУДА, а організаторами-засновниками стали Михайло Миколайович ТИХАНСЬКИЙ, Стефанія Олександрівна ГУРЕЙ, Михайло Петрович ГРОМОСЯК, Орест Степанович ГОЙНЯК та ін. Протягом шести років очолювала музей Надія БАГІРОВА.

16 вересня 2011 р. прийнято рішення сесії обласної ради реорганізувати установу Тернопільської обласної ради «Монастириський комунальний музей лемківської культури і побуту і на її базі створити установу «Музейний комплекс «ЛЕМКІВСЬКЕ СЕЛО».

Директор установи є Михайло Миколайович ТИХАНСЬКИЙ. Науковими співробітниками є Валентина Миколаївна ГРАБЧАК і Віра Дмитрівна СИСАК, о.м. Анатолій ДУДА – КВАСНЯК.

Музейний комплекс за своєю структурою – етнографічний, а також музей під відкритим небом. Його експозиція побудована за тематичним принципом, в яких знаходяться 8 експозиційних залів і 6 будиночків. Тут представлена матеріальна і духовна культура Лемківщини. Це єдиний музей в Україні, в якому зосереджено найбільшу збірку пам’яток історії, мистецтва і побуту переселенців – лемків.

Починається експозиція з передпокою, де поміщені карта Лемківщини, грамоти, якими були нагороджені Монастириська організація Всеукраїнського товариства «Лемківщина» та Монастириський народний хор «Яворина», інформаційні стенди та макет лемківського обістя.

Лемки, незважаючи на природну ізоляцію, створили багату, самобутню духовну культуру, дбайливо ставились до своїх звичаїв, традицій. Велику роль в духовному житті наших предків відігравала церква, оскільки християнство в Західних Карпатах почало поширюватися задовго до офіційного хрещення Київської Русі у ІХ ст., в часи місіонерської діяльності слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Експозиція, присвячена духовній культурі лемків, розміщена у двох залах.

У першому залі зібрано старовинні ікони ХІХ – ХХ століть, церковна вишивка, фотографії видатних діячів церкви, макети церков (автор Орест Гойняк), прихожани яких були переселені в м. Монастириська і Монастириський район.

В другому залі – по центру – виставлена скульптура Пресвятої Богородиці (гіпс), подарована сім’єю Ждиняків, експонуються старовинні молитовники, предмети культового призначення, макети мурованого дев’ятибанного храму святих апостолів Петра і Павла(1872р) села Криниці, фотографії лемківських храмів, картини сучасних художників.

Четвертий експозиційний зал – лемківська світлиця, парадна кімната лемківської хижі, призначена для прийому гостей. Тут були кращі меблі: шафи, куфри, комоди, психи (дзеркало), креденц, дерев’яне різьблене ліжко, скрині з сімейними реліквіями. Стіни прикрашали ікони та вишивки.

У п’ятому залі зібрано предмети побуту лемків. На стінах – репродукції картин відомого лемківського художника Никифора (Епіфанія Дровняка) та авторські копії циклу гравюр «Лемківський іконостас» Василя Мадзеляна, присвячений історії та культурі лемків.Тут представлені архівні матеріали (документи, листи, фотографії), наукова та художня література, лемківські періодичні видання.

У шостому експозиційному залі виставлено традиційний лемківський одяг, взуття. До середини ХІХ ст. лемки виготовляли одяг виключно з полотна (конічного, льняного) та сукна домашнього виробу. Одяг та взуття шили самі. У другій половині ХІХ ст. народні тканини поступово замінила фабрична продукція, хоч форма одягу зберегла народні традиції.
Жіночий одяг: снідні сорочки, спідниці (кабати), фартушки (запаски), камізельки (лайбики), корсети (горсети), кожушки, хустки (казьмирки, баранкова) та взуття – керпці, черевики (руминки).
Чоловічий одяг: сорочка (кошеля), літні штани (сподні), камізелька (лейбик), сердак, гунька та взуття – керпці, чоботи (скірні)
Доповнює експозицію колекція ляльок в національному одязі, виготовленаІреною Омельченко – Криницькою.
В цьому ж залі на комоді – вироби з лози, музичні інструменти, жіночі сумочки.
В критому стелажі – колекція старовинних та сучасних грошей, жіночі прикраси, саморобні гаманці, чоловічі бритви та інші.

У ткацькій кімнаті (сьомий експозиційний зал) зібрані знаряддя обробки вовни, льону, коноплі: ткацький верстат. Прядки, кужелі, веретена, мотовила,чесальниці, зразки пряжі та домотканого полотна.

В останньому, восьмому, експозиційному залі, показані інструменти і предмети домашнього побуту: колекція старовинних годинників, столярні, слюсарні, сількогосподарське знаряддя.

Також до «Музейного комплексу» відносяться і 6 експозиційних будиночків, які знаходяться на Ватряному полі. В яких представлена церковна вишивка, майстерні: столярна, кравецька і гончарна і подвір’я ґазди з села Мілик – експонати жителів з села Доброводів.

Крім будиночків тут також є капличка, дзвіниця і криниця побудовані за ініціативи о. Дуди при підтримці Івана ГУТИ – Героя України..

У першому експозиційному будиночку під назвою "Лемківська світлиця" зібрано такі експонати як:
старовині ікони XIX – XX століття, вишиті рушники, сорочки, плахти, церковні фани, обруси, священні ризи які були поофірувані із церков Монастириського району. Стародруки, престол, дзвіночки, стародавній хрест, підсвічники, салфетки, лампадки.

Вишивка – це той пласт духовно-мистецької культури українського народу, для дослідження якого важлива взаємоузгодженість відомостей із суміжних галузей наук та професійно-творчий досвід праці її творців.
Витоки, природа її діяльності ідуть від батьківського-материнського роду, народної науки жити згідно християнської моралі, невтомно працювати, від незрадливої цілющої любові до Батьківщини, до ідеалу краси – народної вишивки
Вишивка Лемківщини — самобутнє, оригінальне явище в історії українського народного мистецтва. Їй притаманні основні риси, які загально характеризують українську народну вишивку. Вони виявляються з подібності орнаментальних мотивів, прийомів композиційної будови і колориту. У лемківській вишивці переважає рослинний орнамент. Це симетрично розташовані галузки з листків, квітів, пуп’янків. Подекуди трапляються стрічкові композиції з геометричних та стилізовано-рослинних мотивів. Кольорова гамма стримана, побудована на поєднанні основної червоної барви з незначною кількістю темно-синьої або чорної. Іноді вони доповнюються зеленим, фіолетовим та жовтим кольорами. Було поширене вишивання по складках – біля комірів та манжетів сорочок, на запасках, фартухах тощо.
Лемкині були і є великими майстринями. Вони починали вишивати із дитячих років, так і вишивають до сьогодення, бережуть мамину науку про вишивку як красу промислів, душі нашого народу. Були в постійному захопленні величавою красою вишивки.
В експонованих рушниках, сорочках, плахтах, церковних фанах, обрусах в фелонах виразно відчутні традиції вишиваного мистецтва.
Рушники, сорочки, плахти, церковні фани, фелони, обруси оздоблені унікальною колоритною ручною, машиною вишивкою шовковими , бавовняними нитками. Неправда, що мистецтво вишивки відійшло в минуле. Воно тут на всі часи велике і неповторне.

У другому будиночку «Лемківській столярній» зібрано такі експонати, як: інструменти столяра, станок, верстат. У будинку також є ліжко, стіл, прялка бамбетлі, де і жили і одночасно працювали сім’я столяра.

З найдавніших часів деревина на Лемківщині була важливим природнім матеріалом для господарювання. Її таємниці (фізичні й декоративні властивості) чоловіки освоювали з юнацького віку, допомагаючи старшим у заготівлі лісу, зведенні споруд, виготовленні побутового начиння тощо. Лемківські майстри добре володіли майже всіма технологіями деревообробництва: теслярством, столярством, бондарством, різьбленням, рідше — токарством. Вони могли працювати осібно, родинами або об'єднуватися в "гурти", товариства, цехи. Секрети обробки деревини переходили з покоління у покоління. Водночас передавалася і художня традиція ремесла, закладена в узагальнені стереотипи виробів.
Лемківські дерев'яні вироби минулих століть, як відомо, зручні в користуванні, міцні, в міру прикрашені. їх іноді важко відрізнити від аналогічних бойківських предметів — настільки близькі їх декоративні засади.

У третьому експозиційному будиночку - «Будинка гончара», знаходиться гончарна піч, гончарний круг, знаряддя гончаря і вжитковий посуд, а також виставка гончарних виробів подарованих музею від Олі Кузневич.

На сьогодні з усіх осередків тільки в селі Гончарівка Монастириського району ще зберігся гончарний промисел яким у 80-х роках xx століття займалося 15 родин, а тепер 4 родини.
Глинки отримані від їх використання гончарювали тут у кожній другій хаті. І досі гончарі пам`ятають односельців які займалися цією важливою справою. Тож не рідко тут поза господирськими будівлями видніються гончарні печі, що залишаються від батьків. Тепер гончарюють лише родини Вдовинів Віктора та Івана, Вдовина Івана.
У багатьох майстрів не було майстерень, і вони працювали в хаті, де проживала вся родина, часто багатодітна, серед таких майстрів був і Бойко Іван Михайлович, який присвятив своє життя цій важливій справі. Іван Михайлович народився 1932 року, член Спілки майстрів народного мистецтва України. Навчався гончарного ремесла в стрия Олекси Поповича, що виготовляв вжитковий посуд. Від нього майстер перейняв усі тонкощі ремесла, почав працювати самостійно за гончарним кругом з десяти років. У доробку І.М. Бойка є не тільки традиційний для осередка набір вжиткового посуду, але й глиняна скульптура малих форм, дитяча іграшка. Типологія виробів вжиткового посуду досить велика, порівняно з іншими майстрами він був єдиним, хто ще робив глечики на молоко – «двійнята», збанки горщики, миски, мисочки макітри, вазони, кружки,сільнички, великі вази, свічники в яких цікавий формотворчий елемент доповнюється орнаментальним декором.
Майстер виготовляв чорний, димлений посуд. Щоб його випалити – треба наготувати «грубшу» піч, на яку йде 2 кубометри сухих дров, а ще треба щільно засипати отвір печі землею, щоб вироби не були «ласі» і залишити на 15 днів.
Виготовляв майстер найпоширеніший вид керамічної народної скульптури – іграшку – свистунець, яку ліпили в кожному селі.
Бувши на творчих семінарах у Києві, Запоріжжі, на святах ремесл він ділився досвідом з іншими гончарями і багато взяв із практичного досвіду колег.
Гончарство як явище народної культури зберегло духовний зв`язок різних поколінь, в якому традиція така сильна, що виокремила народне мистецтво від сторонніх явищ.
Бойко Іван Михайлович передавав своє ремесло синам, а ті також передають знання дітям. Із покоління в покоління передається вміння робити макітри, вазони горщики з покришкою, свічники, миски, мисички, копилки. Йдеться про не просте повторювання одних і тих самих форм, а глибоко духовний зміст, що виявляється у цих формах.
Характер гончарних виробів передбачає наявність широкорозвинутої художньої системи, в основі якої лежить декоративність. Показово, що посуд цього осередку не набув із часом істотних змін, доповнень ( додались тільки горщики на «чинахи») і передусім це стосується певної консервації форми, які ніколи не мали малозначущих, другорядних елементів, донесли через століття реліктовий первень виробів. Макітри відзначаються високою якістю, мають міцний черепок і різну місткість.
За формою макітри Бойка Івана Михайловича відмінні, для них характерна плавна, дугоподібна лінія стінок від маленького денця до вінець.

У наступному будиночку, який отримав назву «кравецький» знаходяться такі експонати: комод, лави, стіл, шафа ліжко, підвісна колиска, стіл, лавка, швейна машинка, образи, куферки, вішалка, карта, наданий час також тут виставлена виставка ляльок у лемківському строї відомої майстрині – кравчині Ірени Криницької,яка вклала в них свої спогади і душу про одяг рідного краю. Справа кравчині потребує великої відповідальності і вміння правильно виконати роботу по викрою і пошиттю одягу, а ляльковий одяг потребує ще більше часу, щоб його виготовити, отже кравці — це фахівці, які можуть виконати технологічну обробку будь-якого, навіть найскладнішого, вузла одягу і зібрати всі його деталі в готовий виріб.
Сьогодні до якості виготовлення одягу пред'являються дуже високі вимоги. У зв'язку з цим сучасний кравець повинен бути високоосвіченою людиною, якій вже недостатньо просто умілого володіння певним набором механічних операцій. Кравець у наш час є технічно грамотним фахівцем, що вміє самостійно вирішувати поставлені виробництвом завдання.

То ж запрошуємо відвідати «Музейний комплекс «Лемківське село», ознайомитися з унікальними експонатами, послухати лемківські співанки та почитати лемківські часописи. Кожного дня музейні працівники в очікуванні зустрічей з новими відвідувачами, яким завжди раді.