---

Південно-західний український лемківський діалект до 1945 р. з географічного погляду становив клин вздовж Карпат між південно-польським і східно-словацьким мовним континентом. На сьогоднішній день від нього залишилася лише південна смуга після того, як у 1945–1947 рр. лемків, згідно з акцією “Вісла”, виселили і розпорошили по Україні, середньо-західній і північній Польщі. Переважна більшість лемків вимушено втратила споконвічні землі.

Русини, предки лемків, за твердженням дослідника А.Фастнахта, заселяли південний схід сучасної Польщі, що підтверджується, зокрема, побудовою Сянока на Сяні – оборонного і адміністративного центру в західній частині Русі1. Уперше Сянок згадується близько 1150 року, коли, згідно з Іпатіївським літописом, його завоював угорський король Гейза2. У зв’язку з викладеним хибним видається твердження польського історика і етнографа Є.Чайковського, ніби до кінця ХІІІ ст. населення пізнішої Лемківщини було винятково польським3. Після розпаду Київської Русі частина Прикарпаття і Закарпаття залишилась у межах Галицько-Волинського князівства. Князь Юрій (1301–1308) приєднав до свого князівства всю територію пізнішої Лемківщини. Коли ж у середині XIV ст. Волинь і Галичину, у тому числі землі, заселені лемками, захопила Польща, Сяноцька земля увійшла до складу Руського воєводства і в офіційних документах визначалась як “Земля Руська” (terra Rusiae), що також свідчить про східнослов’янський склад населення краю4.

З середини XIV ст. лемки жили в іншомовному оточенні. Незважаючи на економічний гніт і національну дискримінацію, прагнення Польщі, Австрії, Угорщини і Словаччини асимілювати русинів, лемки зберігали і мовну, і культурну самобутність.

Основа мови і культури лемків – східнослов’янська, протоукраїнська. Проте деякі польські вчені, наприклад, Ч.Войтиняк і М.Перадська, стверджують, що західно-лемківські поселення взагалі не мали руського характеру і що лемки – польська етнічна група5. Є.Чайковський доводить польську етнічну належність сіл по той бік Карпат (йдеться про села в околицях Мушини – Волю Цеклінську, Лабову та ін.). Лише пізніше, вважає дослідник, ці села були рутенізовані внаслідок поселення тут русько-волоського елементу6. Припущення Є.Чайковського не витримує критики хоча б тому, що рутенізація польського населення в умовах існуючої у ті часи польської державності проблематична.

Труднощі у вивченні історії Лемківщини від сивої давнини до XV–XVI ст. зумовлені відсутністю писаних джерел про цей край до середини XV ст. У зв’язку з цим значну цінність становлять лінгвістичні дослідження, що засвідчують давньоруські архаїзми у мові населення західних Карпат. Особливо багато архаїзмів збереглось у такій лексичній групі, як прізвища, що консервують велику кількість слів, які у звичайному мовленні давно вже не використовуються. Джерелом нашого дослідження послужив словник І.Красовського “Прізвища галицьких лемків”7– кропітка праця, у якій були використані матеріали Йосифінського поземельного кадастру 1787–1788 рр.

В основі переважної більшості прізвищ населення лемківських сіл лежить праслов’янська і східнослов’янська лексика (за підрахунками І.Красовського, вона становить 80 відсотків8). Прізвища, співзвучні з польськими, словацькими, чеськими, угорськими і румунськими, мали лише 14,5% від загальної кількості родин9. Найбільш популярними серед лемків були прізвища Коваль, Барна, Русин, східно-слов’янське походження яких безсумнівне. До прізвищ, утворених від слів, відомих у пам’ятках давньоруської писемності, можна віднести більшість лемківських прізвищ, зокрема Бірчак, Бортняк, Бортничак, Вивюрко, Гривна, Гривняк, Добрянський, Кметик, Кметишин, Лодин, Ногавиця, Москва, Обаль, Портняк, Русин, Русиняк, Русинко, Руснак, Русняк, Русяк, Сембрат, Смагула, Сокач, Солов’як, Стричний, Стричко.

Деякі лемківські прізвища утворені за родом діяльності, професій, відомих у часи Київської Русі. Деколи такі прізвища зберігають назви професій, які тепер не існують. Наприклад, прізвище Бірчак походить від бирче – “такса для збирання податку”. У пам’ятках давньоруської писемності бирчий відоме зі значенням “збирач податків”, а однокореневе биричь вживалося зі значенням “чиновник, якому доручалося об’являти народу розпорядження влади” (Повість временних літ). У староукраїнських пам’ятках XVI ст. бирчий – збирач податків, а бирчое – оплата на користь бирчого. Відповідники аналізованим словам знаходимо в південнослов’янських мовах: у болгарській (бир –“подать”), македонській (бир –“подать на монастир чи священика”), словенській (bîr – “придане”) і старослов’янській (биръ – “подушна подать”) мовах. Слова походять від дієслова бирати – “збирати”.

Прізвища Бортняк і Бортничак утворені від давньоруського борть (бърть), яке у “Руській Правді” Володимира Мономаха відоме під 1114 роком зі значенням “колода для бджіл; дерево з вуликом; пасіка”. Слово має відповідники в російській (борть), білоруській (борць), польській (barc – “дупло, у якому живуть бджоли”) і чеській (застаріле brt з тим же значенням). Словацьке brt´, крім згаданого значення, вживається для визначення вулика. В основі всіх слів лежить праслов’янське *bъrtь – “прорізь, щілина”. Поширення у згаданих мовах слів з коренем борть свідчить про значний розвиток бджільництва у слов’ян.

Прізвища Кметик і Кметишин походять від давньоруського къметь – “воїн”, відомого в “Слові о полку Ігоревім” (“а мои ти куряни свъдомі къмети”). Слово має відповідники у давньосербській (кмет – “васал”), давньочеській (kmet – “государь, голова челяди”). У сучасних мовах слово з таким коренем означає “хлібороб”, деколи “суддя” (у Чорногорії), “міський голова”(у Болгарії – градски кмет), “стара людина” (у Чехії). В українських говорах відомі слова кметь – “селянин”, кметиця – ”молодиця; добра, заможна хазяйка”, кмітити – “стежити, взнавати, довідуватися”.

Прізвище могло бути утворене з урахуванням соціального стану його носія. У такому випадку воно свідчить про особливості устрою давньоруської державності. Наприклад, прізвище Обаль, ймовірно, пов’язане з давньоруським обель. Обелями у той час називали селян-закупів, що наймалися батрачити у великого землевласника і які з різних причин перетворювались у рабів, холопів. Обель походить від обьль(ыи), утвореного від прийменника объ (обь) – “круглий”. Слово облый у російській мові зберігалося ще у XVIII ст. У російських діалектах відомі слова з таким коренем: обляк – кругляш; кругла, нерозколота колода, оболок – перша дошка, відрізана від круглої колоди.

Прізвища Гривна і Гривняк зберігають давню назву грошей, які були в обігу у Давній Русі. У “Повісті временних літ” це слово згадується зі значенням “грошова одиниця; вага”. Вживалось слово гривна і з значенням “намисто” і “каблучка”, причому з такою семантикою використовувалось до XIV ст. Слово має аналоги в російській (гривна – “грошова одиниця у вигляді злитка срібла; металева прикраса на шиї”), білоруській (гриўня з таким же значенням), польській (grzywna – “штраф; монета; вага; нашийна прикраса”), чеській (застаріле hreiw(n)e – “гріш”), болгарській (гривна – “грошова одиниця”, “браслет”), македонській (гривна – “браслет, каблучка”), сербохорватській (гривна – з таким же значенням, що і в македонській) і старослов’янській (гривьна – “намисто, браслет”) мовах. Праслов’янське *grivьna – прикметник від griva – “шия, потилиця”. Перше значення у слова було “намисто”, яке у деяких мовах доповнилось значенням “грошова одиниця” через існуючий звичай робити намисто з монет. Як назва головної одиниці грошового розрахунку слово гривна використовувалось у Давній Русі до XIV ст., і, можливо, саме з таким значенням воно лягло в основу лемківських прізвищ Гривна і Гривняк.

За етнічною ознакою утворені прізвища Русин, Русиняк, Русинко, Руснак, Русняк. Споріднені з назвою давньоруської держави Русь прізвища з таким коренем відносяться до групи найбільш поширених. Назва Ros як грецько-візантійська назва Давньої Русі відзначена Костянтином Порфирородним у Х ст., а в сірійських пам’ятках VI ст. зафіксована назва русів hros, rhos. Слово Русь виникло від назви притоки Дніпра – Росі. Вокалізація в словах змінена під впливом прикметника русий.

Деякі з прізвищ лемків виникли на основі термінів спорідненості, що використовувались східними слов’янами ще у часи Давньої Русі. Наприклад, прізвища Вуяш, Стричний, Стричко. Прізвище Вуяш, утворене від слова уй (вуй) – “дядько по матері” - спільнослов’янського походження. У “Повісті временних літ” слово уй згадується під 6478 роком (“бъ Добрыня уй Володимиру”). І. Срезневським у “Матеріалах”, крім уй, відзначені менш поширені в давні часи форми – вуй, вой. Слова з таким коренем відомі у болгарській (уйка), сербській (уйак), чеській (ujec) і старопольській (wuj). В українських діалектах однокореневі слова можуть мати інші значення. Наприклад, у південнолемківських говорах уйко (вуйко) вживається зі значенням “дядько по матері, материн брат; чужий старший чоловік”. У бойківських говорах слова з таким коренем можуть мати значення: уй (вуй), уйко – “брат матері, брат баби”, уйна (уйчина), вуйна (вуянка) – “жінка вуйка”, уйний – “двоюрідний по матері”, уйчаник – “син брата матері”, уйчанка – “дочка брата матері” та ін.

Прізвища Стричний і Стричко походять від стръй (стрый, строй) – “дядько по батьку”. Це слово згадується і в Новгородському літописі (по Синод. списку) під 6666 роком: “Мьстиславъ позва Ростислава стръя своего, Кыєву на столъ”. Слово має відповідники у білоруській (стрый), польській (stryj), болгарській (стрика), сербській(стриц, стрико), чеській (stryc, str) і словацькій (stryc, stryko) мовах. В українських говорах вживається не тільки це слово, а й похідні від нього. Наприклад, у південно-лемківських діалектах відомі слова стрий – батьків брат, стрийна – жінка батькового брата, стрийний – двоюрідний брат по батькові, стрийчаник – син стрика та ін.

До аналізованої групи можна віднести і лемківське прізвище Сембрат, яке має такий самий корінь, що і слово сім’я. Слово сім’я відоме у східних і південних слов’ян і утворене від іменника сьмь “робітник, слуга, домочадець”, похідного від праслов’янсьеого *semь “слуга”. Слово має відповідники у литовській (stimyna – челядь), латинській (saime – челядь), давньоверхньонімецькій (heime – дім, родина). Прізвище Сембрат однокореневе з російським діалектним сябр, сябер – сусід і білоруським сябр – брат.

В основі деяких лемківських прізвищ лежать старовинні назви рельєфу, засобів руху, одягу. Наприклад, прізвищеДобрянський утворене від давньоруського дъбрь (дьбрь, дебрь), зафіксованого у пам’ятках писемності під 1073 роком зі значеннями “балка, що поросла лісом”, “схил гори, ліс, потік, рів. Слова мають відповідники в польській (debra – невеликий яр; місце, вимите водою), словацькій (debra – водорий), словенській (deber – долина) і старослов’янській (дьбрь – долина, безодня) мовах. Праслов’янське *dъbrь споріднене з литовським duburys – вимивина, переважно наповнена водою і латиським dubra – багно.

Прізвище Лодин походить від давньоруського лодь (лодья). У “Руській правді” (по Синод. списку) згадується словосполучення морская лодья. За В. Далем, слово лодья в архангельських говорах було відоме зі значенням “палубне, тримачтове грузове морське судно 5–2 саженів довжини, від одного з половиною до трьох ширини”. Слово має аналоги у чеській (lod´ – корабель, човен, řadowa lod´ – лінійний корабель), словацькій (lod´ – човен) мовах. Лемківське прізвище Лодин зберігає давній вигляд кореня, тоді як у східнослов’янських літературних мовах такий корінь перестав вживатися без суфікса. У сучасній російській мові, наприклад, відоме слово лодка, утворене суфіксальним шляхом від слова лодь і у якому суфікс -к- перестав усвідомлюватися через втрату мотивуючого слова. У лемківському прізвищі Лодин суфікс -ин- виділяється у зв’язку з тим, що існує на Лемківщині слово лодь – корабель; середня назва церкви (південнолемківське).

Прізвище Ногавиця утворене від давньоруського слова ногавиця – “штанина”, яке відоме зі спільнослов’янської епохи і зафіксоване у білоруській (нагавіцы – штани) і сербській (нагавице) мовах. Слова з таким коренем вживаються і сьогодні в деяких українських говорах. Наприклад, у південнолемківських говорах відомі ногавица – штанка, ногавиці – штани, ногаўка – штанина, ногаўки – штани, ногаўчата повісняны – штани з домотканного полотна Слово ногавиці зафіксоване у бойківських діалектах.

Відоме в лемківських говорах прізвище Портняк походить від давньоруського прикметника пъртный (наприклад, у виразі пъртний швець), утвореного за допомогою суфікса -ьн- від пърть – одяг, кусок тканини. Відповідники з таким самим коренем знаходимо в південнолемківських (порток – рушник, платина, ворок на сир), бачвансько-стрімських (парток – платина) і бойківських (портеня – рушник, кусок полотна, портка – холоша, портки – кальсони, порток – скатерка) говорах.

Назви тварин, риб, відомих у давньоруські часи, також лягли в основу лемківських прізвищ. Наприклад, прізвище Вивюрко походить від давньоруського въверица, відомого в Іпатіївському літописі під 6622 роком. Слово має відповідники в білоруській (ваверка), польській (wiewiorka), чеській (veverka), словацькій (veverica), верхньолужицькій (wjewjerčka), нижньолужицькій (njewjericka), болгарській (веверица), македонській (веверица), сербохорватській (в(j)еверица) і словенській (veverica) мовах. Слова виникли через варіантне подвоєння індоєвропейського кореня *ver – вигинати, викривляти.

Прізвище Менцак утворене від мень – риба налим, яке у давньоруській мові звучало, як мьнь, що підтверджується українським діалектним мнюх і чеським mnik. До недавнього часу це слово фіксувалося у пам’ятках не раніше XV ст.: було відзначене у Писцьових книгах Обонежської п’ятини під 1563 роком, де воно використовувалося з випадаючим -е- (“мни ловят мнhи свъжихъ”). Крім того, слово було виявлене у сибірських літописах (“с налимов со мней”). Порівняно недавно серед новгородських грамот був знайдений напис, як припускає А.В.Арцихівський, на дерев’яній кришці від бочки з солоною рибою, знайденій у земляному шарі приблизно ХІІ ст. – “мнь”.

В основі лемківських прізвищ лежать не тільки іменники, а й прикметники і дієслова, відомі у давньоруську епоху. Наприклад, прізвище Смагула походить від давньоруського смаглый – смаглявий, темний, яке є дієприкметником із суфіксом -л- від дієслова смагнути, смажити, особливо на сонці, загоряти, смажене – жарене. Дієслово смагнути утворене від іменника смага – вогонь – індоєвропейського походження. Слово має відповідники в російських діалектах (смага – жар, вогонь, смуга – копоть, темна пляма, смужка), в українській (смага – сухість на губах від температури, загар), грецькій (smychō – жарю на повільному вогні), чеській (smaha – температура, smaъnouti – палити), польській (smażyć – жарити) і англійській (smok – дим, кіптява) мовах. У “Слові о полку Ігоревім” слово смага вживається для визначення якогось воєнного винаходу ворогів: “Поскачи по Русской земли, смагу мычючи въ пламенъ розъ”.

Лемківське прізвище Москва, можливо, походить від давньоруського москва – волога, утвореного від москвий – вологий. Слово має відповідник у словацькій мові (moskva – мокрий, недосушений хліб). Слово москва однокореневе з російськими москоть – фарби, клей, масло – напіврідкі речовини у красильній справі, мащевать – з переносним значенням “сумувати, тужити”. Того ж кореня і польське moszcz – cік з плодів.

Прізвище Солов’як, як і інше відоме на Лемківщині прізвище Соловей, пов’язане зі словом, яким здавна, з індоєвропейської епохи, визначали колір – соловъ(ый) – жовтуватий, сірий, яким у російській і українській мовах визначають масть коней. Слово має відповідники у латиській (salnis – сивий кінь), ірландській (sölr – брудний), ісландській (salach – брудно-жовтий) і латинській (saliva – слюна) мовах.

Прізвище Сокач того ж кореня, що і слово сокіл, і походить від давньоруського сочити, яке у Новгородському літописі (за Синодальним списком) зафіксоване зі значенням “переслідувати, шукати, слідкувати (“сочите такого мужа”). У чеській мові відоме однокореневе sok – суперник.

Етимологічні дослідження лемківських прізвищ засвідчують старовинність їх мотивуючих основ, що часто сягають давньоруської, а деколи і праслов’янської епохи. Така велика кількість прізвищ давньоруського походження була б неможливою, якби її носіями було лише рутенізоване населення.

Дослідження прізвищ русинів по той бік Карпат дає змогу не тільки досконаліше вивчити давньоруську, протоукраїнську мову, а й глибше ознайомитися з побутом, традиціями, історією Давньої Русі.

1 Fastnacht A. Osadnictwo ziemi Sanockiej w latach 1340–1650. Wrocław, 1952. S.15.
2 Летопись по Ипатиевскому списку. Петербург, 1871. С.282.
3 Czajkowski I. Historyczne i etniczne podstawy kształtowania się grup etnograficznych w południowej czę-
ści wojewódstwa Rzeszowskiego, MMBw w S. Sanok, 1969. S.9.
4 Acta grodskie i ziemskie z archiwum tak zwanego Bernardyńskiego.
5 Wojtyniak Cz. Lemkowszczyzna. Рукопис у ЦДІАЛ, ф.201, оп.4 “В”, арк.2868; Peradska M. Na szlakach Lemkowszczyzny. Kraków, 1939.
6 Czajkowski J. Op. cit.
7 Красовський І. Прізвища галицьких лемків у XVIII ст. Львів, 1993.
8 Там само. С.26.
9 Там само.