---

Приготування до Різдвяних свят. Переддень Різдва Христового

Підготовка до Різдвяних свят на Лемківщині починалася від Введення (4 грудня). З цього дня починає спочивати земля, яку не можна рухати аж до Благовіщення. Ще задовго до Різдва, із початком Пилипівки, починали готувати до свята ту світлицю, в якій відбувається Свята вечеря. На Лемківщині була традиція прикрашати вхідні двері “квітом”: коли у хаті народжувалася дитина, тоді домальовували гілочку із зіркою (хлопчик) чи листком барвінку (дівчинка), а коли хтось помирав – ставили хрестик[1] . Посеред хати вішали павука зі соломи.

Переддень Різдва на Лемківщині називають “Велия” (Велія, Вілія). У деяких селах (переважно центральної Лемківщини) називається Святий вечір. Святвечірній день лемки починали з молитви. Він вважався будним днем і був найбільше завантажений працею. Люди вставали якнайраніше. Вірили, хто скорше встане, тому цілий рік добре буде вестися. Кожен старався найперше запалити в печі, бо було повір’я, що з котрого комина дим вийде найперше, той господар найперше обробить поле[2] . Кожен уважав, щоб не забути виконати якоїсь обітниці, що в наступному році могло б відбитись на долі людини, усієї родини чи цілого господарства. Діти мали бути слухняними, а старші не сварились і старались акуратно виконувати домашні роботи, щоб так само велося їм цілий наступний рік. Слідкували, аби нічого чужого не було на подвір’ї і щоби все, що сусіди позичили, було повернуте.

У цей день аж до вечері нічого не їли. Лише малим дітям дозволялось трохи їсти, і то переважно печену картоплю (від вареного, мовляв, хто їсть на Велію, викидаються на шкірі чиряки й струпи) [3]. Дорослі стежили, щоб діти не заглядали в горшки, де була зготовлена страва до Святої вечері. Бо якби дитина звідти щось витягла, вовк вліті крав би вівці[4] .

З кожної хати хтось ішов до церкви на Службу Божу, де давали просфорку. Цією просфорою на Святій вечері ділилася уся родина.

Ґаздиням треба було наготувати їжі на всі свята, бо під час свят не можна. Кожну страву готували в окремому глиняному глечику. Допомагали жінкам коло кухні і діти. Ґазди порались на обійсті: різали січку, кололи дрова, носили воду. Подекуди, аби коні були здорові, ґазди запрягали їх в той день і їхали в ліс по дрова [5]. Ґазди – пасічники наділяли медом усіх родичів і сусідів та добрих приятелів, щоб усім солодко було як на свята, так і впродовж наступного року.


Святкові страви на Лемківщині.

Кількість страв на Лемківщині становила магічне число 7, 9 чи 12, але переважно готують 12 страв. Готували такі страви: хліб, часник, сіль, гриби, біб, квасоля, горох, вареники, бобальки, картопля, капуста, киселиця, риба, узвар – “юха”, буряковий борщ, пампушки, капустяні пироги, пекли голубці (лемківські “миґдалі”), “клюски”, риба. Всі страви були пісні, замащені тільки лляною олією, підсмаженою з цибулею. На Східній Лемківщині готували усі каші: перлову, гречану, рисову, ячмінну з сушеними яблуками і сливками; квасолю з сушеними сливками; вареники; галушки; горох; голубці і гриби. На Лемківщині давніше куті не було взагалі, бо пшениці в горах не сіяли. Натомість варили кашу з ячменю (пенцак), який родив добре. Звичай готувати пшеничну кутю лемки запозичили від священиків та вчителів – вихідців зі Східної Галичини. Переважно кутю заправляли маком і медом, а в багатьох селах подавали без домішок маку, а тільки з медом[6] .

Вечерю починали з просфори, солі, хліба і часнику. Серед страв на Святий вечір обов’язково був ритуальний хліб. У різних місцевостях Лемківщини він називався по-різному: “крачун”, “крайчун”, “струцля”, “калач”, “просто хліб”. Мав різні форми і випікався з зерна різних збіж: вівса, ячменю, жита, пшениці. Пекли також хліб без дріжджів для споживання при Вечері (їли його з часником та медом) та для худоби. Хліб лежав на столі на білому обрусі упродовж усіх Різдвяних свят аж до Водохреща як символ торжества Різдва.

Звичайно, мусіли бути і хліби на усі три дні свят, а також солодке печиво: пироги з сиром, усілякою садовиною, але їли їх на Святий вечір уже по півночі, як наступило Різдво.

На Пряшівщині разом із “карачуном” пекли ще й менші хлібини -“підпалки”, посипані маком. Їх давали їсти худобі, коли її продавали, аби за неї одержати стільки грошей, як на хлібові -“підпалці” було маку.

Цікавою традицією лемківського Різдва було вимітання хати. Це було завершальною роботою перед Святою вечерею. Робила це, здебільшого, найстарша жінка в сім’ї, найчастіше бабуся або ж дівчина.

Важливою традицією на Лемківщині було обходження худоби. Після того, як всі помилися, а на небі появилась перша зірка, ґазда брав приготовлений хліб з часником і йшов до стайні годувати худібку і кликати її на коляду. Худобу обсипали маком, обкурювали зіллям, щоб відьми до неї не приступили. Одну буханку хліба розрізали на стільки частин, скільки було штук худоби, впихали в кожну частинку зубчик часнику, посипали сіллю і тим годували. Було прийнято перед початком Святої вечері підживляти бджіл медовою ситою.



Значущим на Лемківщині було внесення до хати дідуха. Раніше його заготовляли влітку на початку жнив. У деяких місцевостях його називали просто “сніп” або “новорічним полазником”. Цей сніп символізував достаток хліба і паші аж до нового врожаю. Рано на Новий рік тим снопом кормили коней, корів, телят, свиней та овець. Сніп ставили в почесному куті за столом, до нього впихали ціпи. Часом сніп розстеляли на краю стола.

Майже повсюдно на Лемківщині на столі розстеляли сіно, по кутах якого клали часник як оберіг від “усього злого”, посередині сипали в сіно яре зерно, щоб добре родило.

Коли вже вечеря приготовлена, хата заметена, тоді вся челядь йшла на потік митися (щоби всі хвороби попливли з водою). У хаті залишалась лише господиня. Воді в цей вечір приписували чудодійну оздоровчу силу, а тому, не зважаючи на крижаний холод, усі старанно умивалися, мили руки, ноги, лице. Обов’язковим моментом було те, що усі члени родини, після миття на річці, приходили до хати і вдягали нову (чисту) одежу.

Свята вечеря

Як тільки смеркало і з’являлась перша зірка – починався Святий вечір. Коли світлиця приготовлена до Святої вечері, тоді господиня кладе на стіл велику булку, білий і чорний хліб, на тарілочці вінок часнику, на другій – просфору. На чорному хлібі ставлять свічку. Подекуди свічку застромляють в горнятко зі збіжжям, яке весною вимішують з посівним зерном, щоб добрий урожай був у новому році [7]. Потім накладає одну страву за другою в окремій мисці. Перед самою Вечерею клякають усі перед образами й моляться. По молитві засвічують свічку й сідають до столу. Голова сім’ї перекроює просфору на стільки частин, скільки в хаті осіб і дає кожному по кусочку, а тоді благословить. У селах, де просфорок не було, родина ділилась булкою (полазником, опалянком), печеною з прісного тіста.



Майже по всій Лемківщині побутував звичай запрошувати на Святий вечір жебрака або когось іншого подорожнього, щоб добре велося в господарстві, щоб мати щастя в родині на наступний рік. Однак не можна було нікому з чужих приходити до хати під час самої Святої вечері, бо це віщувало нещастя. По всій Лемківщині за столом залишали одне вільне місце для тієї особи, яка померла минулого року, щоб душа прийшла на Вечерю.

По закінченні Святої вечері господар підводився з – за столу, за ним уся сім’я, усі хрестилися, голосно молилися, і господар дякував Богові за Святу вечерю, за прожитий рік і прохав благословення на наступний рік. До закінчення трапези заборонялося вставати з – за столу, особливо виходити з хати, щоб не впустити нечисту силу. roksa.ch

Різдво

У перший день Різдва вся родина вранці милася водою зі срібними монетами, щоб водилися гроші. День повинен був проходити у домашньому затишку. У гості не можна було ходити і нічого не можна було робити. Лише після обіду йшли колядники з колядами (на церкву) і гурти вертепників. На Різдвяну службу до церкви йшли усі, крім хворих і дітей.

На Різдво вдосвіта на Лемківщині ходили полазники – один чи декілька хлопців, на шнурку через плече із торбиною “зі згрібного” полотна. Перший, хто зайде до хати після Святого вечора, називається “полазник” або “полажайник”. Все щастя впродовж року приписується йому. Якщо рік був щасливий, то наступного року його вже запрошували спеціально. Суть вірування полягала в тому, що селяни турбувались, щоб першим ”полазником” його оселі був багатий, добрий, щасливий чоловік.



Щоби хтось випадково не зайшов до хати, особливо жінка, до хати приводили свого полазника – коня, теля, вівцю когута, пса та ін. Їх пригощали тими стравами, що вже були виставлені на святковому столі, годували сіном чи отавою з різдвяного столу, потім відводили до стайні, і аж тоді самі розпочинали Святвечірню трапезу[8] . Отож, лемки вірили, що коли в хаті побуває “свій” полазник, тоді вже родині не загрожувало ніяке нещастя.

Зразу по Святій вечері село вибухало від співів, що неслися то від одних, то від інших колядників (звіздарів). Групи хлопців йшли колядувати з одного кінця села до іншого. Починали колядувати від священика і не пропускали жодної хати. Крім дітей та молоді ходили колядувати старші ґазди на церкву чи якусь іншу потребу села. Колядникам люди гроші давали дуже рідко, переважно дітям гостинці, а вже старшим ґаздам – зерно.



У лемківських селах Словаччини зранку на Різдво ходили по 3 – 4 колядники -віншувальники віком від 4 – х до 14 – ти років. Увійшовши до хати, хлопці дзеленчали дзвіночками і віталися: “Христос Рождається”. Присутні відповідали: “Славіте єго”. Питали дозволу колядувати: “Кажете ся веселити?”.– “Кажеме, кажеме”,– відповідали господарі. Хлопці колядували 2 – 3 коляди, потім віншували.

Крім полазників та колядників подекуди на Різдво вдосвіта, а потім пополудні, а також на другий та третій дні свят ходили вертепники, які також називалися “колядниками” (у словацькій Лемківщині – “віфлеємці” або “бетлегемці”). У різних місцевостях зміст дійства, і склад дійових осіб, одяг вертепників значно різнились між собою.


Другий і третій дні свят

На другий і третій дні свят ходили зранку до церкви, потім – в гості. Частувалися і частували усіх, хто тільки приходив. В ті дні ходили по хатах цигани. Їх частували горілкою та солодким печивом.

У переважній більшості лемківських сіл солому, якою застелювали долівку, тримали в хаті тільки через Різдвяні свята – три дні. Цей день, коли виносили солому, називався “вимітаний”. Раненько солому виносили з хати і, переважно, спалювали на городі, в саду або у полі. Після того, як хтось із дорослих виніс солому з хати (це робили тільки вдосвіта), дівчина мусила швиденько позамітати, щоб її не застали “на смітті” хлопці. Хлопці зранку ходили туди, де жили дівчата, і, якщо застали незаметену, то самі “замітали їм хату” – в’язали з соломи в’язку і чіпляли на гребінь стріхи. Це викликало в селі кпини “з дівки в неметеній хаті”. Потім вони цю в’язку самі і знімали, правда, за палюнку [9].

Дідуха ж з хати не виносили. Він стояв через усі свята аж до Нового року. Рано на Новий рік його обмолочували і навесні, змішавши з відбірним зерном, висівали в полі [10], а соломою зі снопа годували худобу. Через безпосередній контакт тварини із соломою, тварина перебрала на себе магічну силу, що забезпечувало добробут у тваринництві.



[1] Данилюк А. Г. Українська хата. – К., 1991. – С. 12.
[2] З лемківських народних звичаїв // Наш Лемко.– 1934.– Ч. 1.– С. 6.
[3] З лемківських народних звичаїв. – С. 6.
[4] Сивицький Микола. Різдво. – C. 103.
[5] Шмайда Михайло. А іші вам вінчую. Календарна обрядовість русинів-українців Чехо-Словаччини. – С. 162.
[6] Зап. від Галькович Марії Гаврилівни, 1922 р. н., с. Богуша Новосандецького повіту; Щерби Анни Омелянівни, 1927 р. н., с. Свіржова Руська Ясельського повіту.
[7] З лемківських народних звичаїв.– С. 6.
[8] Зап. від Когута Петра Михайловича, 1919 р. н., с. Ріпник Кроснянського повіту; Шмайда Михайло. А іші вам вінчую. – С. 185.
[9] Сивицький Микола. Різдво. – С. 111.
[10] Шмайда Михайло. А іші вам вінчую.– С. 164.

ФОТО:
1. Lemkivske Rizdvo 1 – Молитва (Із серії “Різдво на Лемківщині”)
2. Lemkivske Rizdvo 2 – Вертепники. Східна Лемківщина.
3. Lemkivske Rizdvo 3 – Бетлегемці. Словацька Лемківщина.
4. Lemkivske Rizdvo 4 – Різдвяний павук із соломи.
5. Lemkivske Rizdvo 5 – Вертепники. Село Зиндранова (Східна Лемківщина).
6. Lemkivske Rizdvo 6 – Хлопчик з ведмедем. Сучасне фото.
7. Lemkivske Rizdvo 7 – Обходження худоби на Різдво.