---

11 листопада 2011 року минуло 260 років від дня народження одного з найвидатніших українських композиторів Дмитра Бортнянського.

Його творчість є предметом вивчення багатьох музикознавців. Натомість родовід композитора до останнього часу залишався малодослідженим. Стаття Ярослава БОДАКА, члена Національної спілки композиторів України, викладача Дрогобицького музичного училища імені В.Барвінського містить нові маловідомі дані про родовід композитора.

Нові дані про родовід Дмитра Степановича Бортнянського були виявлені лише у кінці 70-их років ХХ ст. на підставі вивчення архівних матеріалів. З’ясовано нові дані (В.Іванов, М.Рицарева), які, однак, потребують уточнень і доповнень.

У статті «Родовід Д.С.Бортнянського» В.Іванов повідомляє, що у Центральному Державному історичному архіві України (Київ) у фонді канцелярії К.Г.Розумовського №216 зберігається справа за лютий 1755 року про запис у козаки мешканця міста Глухова Степана Васильовича Бортнянського, батька майбутнього композитора, яка включає «Донесення» С.Бортнянського на ім’я гетьмана та рескрипт К.Розумовського про позитивне вирішення прохання.

Цей документ не тільки підтверджує вже відомі дані про предків композитора, які віднайшов у своєму сімейному архіві його онук Дмитро Долгов, але й уточнює місце походження усього роду Бортнянського по батьківській лінії – село Бортне Бічського староства Краківського воєводства. Оскільки село Бортне розташоване у центральній Лемківщині (тепер Новосанчівський повіт Підкарпатського воєводства Польщі), то беззаперечним є факт лемківського походження предків композитора, зокрема і його батька Степана, який з поки-що не до кінця з’ясованих причин подався до міста Глухова. На сьогодні майже ніхто з дослідників творчості композитора Д.Бортнянського навіть не згадує про Лемківщину та її мешканців, хоча це одна з найдавніших українських етнічних земель, яка ще у Х ст. входила до складу Київської Русі.

Лемки традиційно були православними. Після проголошення Брестської Унії 1596 року почались утиски та переслідування православних на Лемківщині. Її вірні чи неподатні на окатоличування люди часто входили у конфлікти з католицькою владою і змушені були чинити опір. Навіть виникали збійницькі загони. Інші тікали на другу сторону Карпат або на Схід.

Із села Бортне 1746 року виїхало до Росії сім родин. Про це свідчить запис у місцевій церковній книзі архієпископа Адама Дубеца: «Старий бортнянський дяк Стефан Дзямба розповідав мені, що в церковній книзі «Постній Тріоді» був лаконічний слідуючий запис: «…і гонимі за віру, Стефан Шкурат, батько Дмитра Бортнянського, Михав Шкурат, Ілко Шкурат, Василь Пашко (…), Собин…». Книга після 1945 року зникла. Стефан Дзямба не міг собі пригадати ім’я Собина, як і прізвища двох родин. Сказав ще, що як був малим хлопцем, то дідо говорив, що син Стефана Шкурата «вышов на люди», щоби увіковічнити своє походження Стефан Шкурат назвався Бортнянський».

Отже, справжнє прізвище батька композитора Дмитра Бортнянського – Шкурат, справжня причина виїзду семи родин із Бортного до Росії – гоніння за віру! На жаль, у 1945 році під час депортації лемків до УРСР, церкву було пограбовано поляками і книга зникла. Але старожили села Бортне і сусідніх сіл, що мешкають тепер у Тернополі, Бориславі, Львові пам’ятають перекази своїх батьків і дідів про те, що залишаючи назавжди рідне Бортне, Стефан Шкурат, щоб увічнити своє походження назвався «Бортнянський», потім служив при козачій сотні постачальником продовольства, одержав старшинське звання від гетьмана К.Розумовського і був зарахований до Глухівської сотні. Він неодноразово бував у Королівстві Польському, не забуваючи завітати до рідного Бортного.

Щоправда, дослідник життя і творчості Дмитра Бортнянського В.Іванов щодо прізвища Бортнянських висловлює іншу думку: «Звертає на себе увагу назва села Бортне (Bartne) і прізвище Бортнянських, предки яких тут народилися й жили. Спільний корінь «борт» вказує на те, що в селі було дуже розвинене «бортництво», тобто бджільництво. Очевидно, батько прадіда композитора і був одним із таких бортнянів. Згодом шляхом додання характерного польського суфіксу «сякий» виникло прізвище Бортнянський. Така аристократизація була пов’язана з покращанням майнового становища. Адже вже дід композитора Василь Бортнянський у тому ж Бортному «служив у солтиському званні».

Поза всяким сумнівом, прізвище Бортнянський походить від назви села Бортне, яке у свою чергу має назву місцевості, де були в лісах борти для бджіл. Люди, що виготовляли борти, на Лемківщині звались бортниками або бортняками. Бортнянами називали усіх мешканців села Бортне їхні сусіди. Так само, як і мешканці Бортного звали своїх сусідів, наприклад, мешканців сіл Преґонини – «преґоняне», Пстружного – «пстружняне», Вапенного – «вапенняне» і т.ін.

Що ж до додання суфікса «сякий» (Бортнянський), то це свідчило не про нібито «аристократизацію», яка була пов’язана з покращанням майнового становища сім’ї, як пише В.Іванов, а про те, що носій такого прізвища – виходець з тієї, чи іншої місцевості, який переважно живе за її межами. Таких прізвищ на Лемківщині було чимало і їхні носії були звичайними селянами, а не «аристократами». Наприклад, Баницький, Боднарський, Вапенський, Вислоцький, Криницький, Новицький, Одрехівський, Роздільський, Мацинський та ін.
Відомий львівський історик Іван Красовський, опрацювавши понад 300 томів архівних документів, уклав словник прізвищ галицьких лемків ХVІІІ століття. З-посеред прізвищ понад 1700 родин, зафіксованих у Йосифінському поземельному кадастрі 1787-88 рр., який опрацював учений, немає жодного прізвища Бортнянський.

У своєму «Донесенні» Стефан Шкурат, який назвався Бортнянським, пише: «Родился іа нижайший в Полской области староства Бичского в селе Бортном…где отець мой… сплодилъ меня нижайшого и других своих сыновей, а моих браттей, кои мои братіа и ныне тамо жительство свое имеютъ, а я нижайший с малолетства своего будучи отпущен от отца моего в другие стороны дліа обученіа, и ревность положа быть, и остаться вечно в Россійской имперіи і оставіа имеющоеся в Полской области наследственное мне движимое и недвижимое имущество, також и родственниковъ своихъ, вышелъ отттуда под всероссійскую Еіа імператорскаго величества державу в Малую Россию, где… осталсіа настоящимъ своимъ жителемъ в городе Глухове…».

Отримавши освіту і не маючи змоги застосувати здобуті знання у «Царстві Польському», Стефан Шкурат вирішив податися у Глухів. У Бортному залишились його рідні брати, Шкурати. Якби вони мали прізвище Бортнянських, то це знайшло би відображення у тогочасних документах, зокрема й у Йосифінському поземельному кадастрі 1787-88 рр. Тобто такого прізвища на той час на Лемківщині просто не існувало. Це підтверджує наведене вище свідчення бортнянського дяка Стефана Дзямби про те, що батько майбутнього композитора Дмитра Бортнянського Стефан Шкурат, залишаючи назавжди рідне Бортне, назвався Бортнянським.

Композитор Дмитро Бортнянський був знаний і шанований на Лемківщині задовго до того, як були знайдені архівні документи, які підтвердили його лемківське коріння. Упродовж майже двох століть лемки передають із покоління в покоління вістку про те, що Дмитро Бортнянський то «наш краянин», «наш славний музика». Свою любов до нього вони виявляли тим, що у кожній сільській церкві, чи то православній, чи греко-католицькій, виконувались його духовні твори, а такі як-от «Як славний наш Господь в Сіоні», «Свят, свят, свят Господь Саваот!», «Іже херувими» та інші звучали навіть у домашній атмосфері під час родинних та церковних свят. Його ж хоровий твір «Многая літа» постійно звучав на лемківських весіллях, хрестинах та інших родинних святах.

Серед мешканців Бортного та навколишніх сіл до останнього часу побутувало переконання, що повертаючись 1779 року з Італії через Відень, Варшаву, Краків та Біч, Дмитро Бортнянський побував на батьківщині своїх предків, у селі Бортному. Композитора зустрів його батько Стефан, який спеціально приїхав у містечко Біч, де й чекав сина, щоб повезти його у рідне село Бортне. Там Бортнянські пробули тиждень як гості на весіллі племінника Степана Шкурата, дворідного брата композитора.

Знайде це передання документальне підтвердження чи ні, воно мало б стимулювати молодих дослідників творчості Д.Бортнянського до пошуків нових даних, зокрема й про можливий вплив мелосу лемківського музичного фольклору на його світські твори, які, до речі, ще не всі знайдені й опубліковані. Адже геніальний музикант, якщо він справді був на лемківському весіллі, не міг не відобразити у своїй творчості своєрідних мелодичних, ладогармонічних і ритмічних особливостей лемківської народної пісні.