---

Скорей масовного висельованя Лемкох до ЗАД (Америки) нєпреривно тирва їх одходзенє на сезонски польопривредни роботи, окреме жатву и ламачку до мадярскей ровнїни, Банату и Сриму. Велї ше длугши час затримую у Банату, (дзе ше, нажаль, затрацую), а велїм Фрушка Гора постава нови дом. Пренайдзени благи фрушкогорски бреги и родни поля за Лемкох з Нїзких Бескидох-Карпатох постали Фрушкогорски Карпати. Вони ше у вше векшим чишлє починаю присельовац и насельовац после 1848. року.

Насельованє Лемкох-Горнякох до Сриму и Славониї почало перше з приходзеньом поєдинцох, окреме леґиньох и младих хлопох на сезонски польоприврени роботи. Було то найхуднєйше жительство и прилапяло ше каждей роботи. Приходзели з Лемковщини, перше з Бардиєвского краю, а концом ХIХ стороча и у ХХ сторочу и з гевтого боку Карпатох, (Польскей Лемковщини), та и зоз Галичини. Їх присельованє предлужене по Першу шветову войну. Вельке число приселєнцох з Галичини населює ше и до Босни.

Рогальова фамилия у Сриме (Соту) после Першей шветовей войни.
Як 17. рочни леґинь Янко Рогаль (найстарши з баюсами) приселєл до Сриму после 1850. року.
Ту ше оженєл и прежил цали свой живот

Фрушкогорски манастирски маєтки були прицагуюци за Лемкох. Їх точна, квалитетна и чесна робота була припозната и наградзована, а були при манастирох, цо им давало нови моци и охраньовало дух. Робели и на керченю лєсох, викерчену жем мали право єден час обрабяц, на нєй правиц свойо хижи и на концу одкупиц ю.

Официйни державни пописи концом ХIХ и початком ХХ стороча евидентую вельке число нового приселєного жительства, а матрикулни кнїжки грекокатолїцких парохийох шведоча о местох з котрих приселєло нове жительство.

Патраци з аспекту присельованя Русинох (Руснацох) до Южней Угорскей, источашнє то Друга миґрация Русинох (Горнякох-Лемкох) до Сриму (1848-1880). Населюю ше до коло 30 местох Сриму, а найвецей до Привиней Глави, Бикичу, Ср. Митровици, Латярку, Лежимиру, Старей Бинґули, Пиштинцох, Соту...

Треца миґрация Русинох (Лемкох и Галичанох) до Сриму, Славониї и Босней (1890-1914) шлїдзи неодлуга после другей. Перше, самоинициятивно почало насельованє Лемкох з Бардийовского краю до Фрушкей Гори, а коло 1890. року сцигую и Лемки з гевтого боку Карпатох, значне число зоз Горлицкого краю, алє и зоз ширшого подруча Галичини – Львовскей, Ивано-Франковскей и Тернопольскей обласци. У Славониї су населєни у коло 80 местох. Єдно число з нїх рушело на «обецани жеми» до Босней, дзе ше велї и преселєли, а єдно значне число остало у Славониї и Мославини и створели свойо колониї. (Мала Субоцка, Сибинь, Канижа, Антуковац, Липовляни...)

Нєшка нє чежко бешедовац о числох, фамилийох и крайох з котрих походза терашнї бивателє Сриму, Славониї, Босни и Войводини. Статистика твердзи же преселєних у Другей миґрациї (1850-1880) Русинох з Горнїци до Сриму було коло 2000 особи, а у Трецей миґрациї (1890-1914) до Славониї, тиж коло 2000, а до Босней и Герцеґовини од 5000 до 6000 особи.

На Грекокатолїцким теметове у Н. Садзе при новому памєтнїку Михалови Парошкайови (1839-1918)
приселєному зоз Закарпатскей Лемковщини, валалу Порошково, фото зоз 1925. року.
На фотоґрафиї дзеци и унуки

Зоз котрих валалох, местох и крайох Лемковщини и Галичини ше преселєли (Горняки-Лемки и Галициянє) нє будземе детально начишльовац, алє повеме же Осєцки викарият Крижевскей епархиї мал 1931. року 21.987 души. Од того у Бачкей 12.201, Сриме 6.370 и Славониї 3.416 души, а же 1938. року Осєцки викарият мал 2.458 души вецей як пред седем роками. Ґу тому числу кед додаме и Русинох (Українцох) у Босни – вєдно щицких у Кральовини Югославиї под юрисдикцию Крижевскей Грекокатолїцкей епархиї було коло 33.000 души.

Укажеме, наприклад лєм презвиска и места з Бардийовского срезу на Горнїци, у нешкайшей Словацкей з котрих походза повинчани особи у Сримскей Митровици. Спозорюєме же тот прегляд то нє прегляд приселєнцох до Сримскей Митровици, алє лєм тих котри ше у периодзе од 1852. по 1900. рок повинчали пред церковну власцу. На основи написа М. Жироша Срим – нови дом, обявеней у кнїжки Руснаци у Сримскей Митровици (Русини у Сремској Митровици. Чланци и грађа – Руснаци у Сримскей Митровици. Статї и материяли, Дружтво за руски язик, литературу и културу, Музей Срима и Грекокатолїцка парохия у Сримскей Митровици, Сремска Митровица – Нови Сад – Сримска Митровица, 2004) прегляд направел академик М. Мушинка, з надпомнуцом – „Повторююци презвиска (котрих єст значне число) вихабям. Деформовани назви локалитетох (дакеди и презвискох) наводзим у правилней форми (охабяюци у заградзеньох и деформовани)”:

„Бардейов: (у преглядзе погришно Бароф; од 1863. по 1913. рок – Бартфа): Павличко.
Бехеров: (Бехерово): Хома.
Боґлярка: Царик, Дротар, Дулеба, Лозиняк, Мохнацки, Ждиняк.
Циґелка: Футка.
Фричка: Хованєц.
Ґаболтов: Целюх (Челюх).
Ґерлахов: Беднар, Бучко, Капишински, Кметїшак, Крухиня, Микола, Мижик, Ждиняк, Сопко, Шестак.
Грабске: (Храбске): Андрийчак, Барчак, Бирчан, Босолоґа, Файфрич, Фиґнар, Ґлита, Грабчак, Юрек, Хома, Коцур, Колцун, Ключка, Лазор, Петрик, Сидорак, Сулим, Трудич, Валентїк, Закутински.
Гута: (Стебнїцка? Кружльовска?): Бобаль.
Кобили: (Кобилов): Келїчава, Павлик.
Криве: Гудак, Єдинак, Кащак, Лазор, Матяшовски, Шолтис, Шпрох, Угринчак.
Криже: Асенчик, Бапнар, Цмар, Червеняк, Мидралїк, Михалков, Тей, Теєт, Жеблєняк.
Кружльов: Ґбурчик, Хованец, Цидилко, Карабински, Стиранко, Жмура.
Куров: Боґлярски, Буйда (Буйта), Ґайдош, Гленовска, Гост, Грабовски, Ходоба, Кост, Лабовски, Мирдалик, Олеар, Пеняшкович, Сватик, Шевчик.
Ленартов: Дюрик, Гайдучек, Ламанц.
Лївов (Львов): Дюнда, Джмура, Янур, Карафа, Лабош, Ломпар, Матей, Романяк, Сидоряк, Шутяк.
Луков: Балащак, Бобаль, Бобалїк, Царик, Ценчик, Дернь, Дублянска, Дюнда, Фалат, Ганчовски, Гнатко, Грбак, Хруст, Ящур, Карафа, Куруц, Молчан, Рогаль, Перунски, Страценски, Вошка, Вошко, Вовчко, Ждиняк, Щурок.
Мальцов: Боцко, Цинґель, Гарди, Капишинска, Куруц, Михоляцки, Паґач, Прекоп.
Петрова (Питрова): Федорш, Ганчовски, Юрек, Михалко, Пастернак, Петрашко, Петринь, Ренчка.
Реґетовка (Реґетов): Леба, Воловац.
Решов: Михалчин.
Рихвалд: Гловня, Микула, Шпрох, Швец.
Снаков: Беньо, Берци, Билчак, Грабовчак, Иґнат, Мик, Пизур, Сучак, Шутя, Спишак.
Тарнов (Трнов, Тарново): Гарняк, Калчак, Косприк.
Трочани (Тричанов): Фиґель.
Тварожце (Тварище): Балащак.
Варадка: Ванца.
Венеция (нєшка состойна часц Лукова): Балїнт, Бобаль, Дула, Файфрич, Коста, Мацкив, Сидор, Шпак, Ванюш.

Надпоминам же то лєм часц приселєнцох котри ше у Митровици або у околних грекокатолїцких церквох повинчали. То приселєнци од 17 по 30 роки живота, дзепоєдни и старши. Значна часц презвискох у спомнутих валалох ше стрета и у сучасносци, цо дава порив нєшкайшим ношительом тих презвискох же би глєдали на Долнєй жеми свойо кревни родзини и обратно – констатує у своїм приказу кнїжки академик М. Мушинка. (Таки прегляди на основи матичних кнїжкох винчаних можлїве направиц за шицки места у котрих жили Лемки и Галичанє приселєни од 1850 по 1900. рок: Привину Главу, Бикич Дол, Стару Бинґулу, Нову Субоцку, Липовляни, Сибинь, Канижу и други.)

Руснаци/Русини у Сримскей Митровици медзи двома шветовима войнами

Живот преселєних Лемкох и Галичанох у новим краю (Сриме, Славониї и Босни) нє бул лєгки. Їх уж вецей як виковне и пол и виковне пребуванє у южних крайох – история за себе. Спомнєме лєм же велїх, за спомнути час, драга унапрямела з Босней после Другей шветовей войни до Войводини (Сербиї) и Горватскей, а велїх з Босней, Горватскей и Войводини драга одведла до швета – перше после 1970. року до жемох Европи, а з Европи од 1980 по 1990 рок до Австралиї и после 1990. року до Канади.

У Р Сербиї Українцох нє було по 1945. рок. Вони з дзепоєдних парохийох у Босни приселюю до Войводини после Другей шветовей войни. До Р Горватскей, окреме до Вуковару и околних местох, вельке число Українцох зоз Босни и Герцеґовини приселює седемдзешатих рокох ХХ стороча. Приселюю до Сербиї (Войводини) и Горватскей нє як орґанизовани колонисти, алє на власну инициятиву. Була то своєфайтова українска «селїдба за хлєбом».

По 1971. рок Українци у державних пописох жительства облапени у єдней колони (Русини-Українци) вєдно Руснаци/Русини и Українци, а у попису за 1971. рок и после як Українци. У Войводини 1971. року було 5000 Українцох, а жили у 42 општинох Войводини, найвецей у Кули (1400), Вербаше (1100), Ср. Митровици (700), Н. Саду (550), Индїї (520) и Бачу (200) особи...

На попису 2002. (2001.) у Сербиї и Горватскей було коло 26.000 Русинох и Українцох, од того 18.500 Русинох и 7.500 Україцох. Вельке число Русинох и Українцох од 1970. року виселєло до жемох Европи, Австралиї и Канади.

У Сербиї (Войводини) и Горватскей Руснаци/Русини и Українци нєшка маю нє лєм национални права, алє їх з материялну потримовку державох и витворюю.

Нєшка (2010. року) потомки виселєнцох з Лемковщини и Галичини жию у трох державох: Сербиї, Горватскей и Босни. Велї дзешатки роки були у Крижевским владичестве, а после розпаданя СФРЮ и СРЮ створени и Еґзархат за грекокатолїкох у Сербиї и Чарней Гори.