Незабутній чарівний край Лемківщина
(до 40-річччя від заснування хорової капели „Лемковина”)

Як мы знаме, же вшыткы лемкы любили и люблят сьпівати, там дома то собі сьпівали як ся їм подобало, як хотіли и де хотіли при всякій роботі: рвали лен, жали жито, то без сьпіву не могво быти. Зо сьпівом легше ишва робота. Потім ближе до зимы и в зимі то робили вечірки и том ся забавляли и сьпівали.

А по выгнаню люди мали великый жаль, туга за рідним крайом. А тоту тугу можна быво кус забыти хибаль што в піснях про свій рідний край: „Ой, верше, мій, верше”, Горы наши” и багато, багато інших. И думка ныяк не лишава їх цы то ми ся вернеме домів, ци ніт и так їхали домів, як хто міг і навіт піше. Я зо свойом родином 6 неділь з Кіровограда возом – на піше.

Пришли бите до Львова и тут веце быво своїх людий и шя сходили, де могли. Богато быво наших людий коло Львова в Зимній Воді, в Рудно. Павло Юрковский, Федір Нацик, Михав Котирга, Степан Колінский. И так ся сходили и сой згадували свої пісні и сьпівали. А якоси Михав Доньский подав ідею жебы створити хор. На той час він жив в Польщі, а товдий приїхав до Рудна и таку ідею.

Після тої бесіди П.Юрківский організував таких людий: Роман Соболевский, Петро Когут, Федір Нацик, Степан Колінский, Михав Котырга и Михав Доньский, Любомир Олесневич. Тота бесіда быва в ґазды Михава Котырги, а потім піщли проби так звани репетиції в ґазди Кулика и там быва може два рази, дале юж быво в клубі с.Рудно.

И так восени 1969 року організував ся хор. Репетиціями у хаті керував п.Соболевский, а до клубу было запрошено диригента Романа Кокотайло (1969 – 1970рр.).

Після нього з колективом хору працювали диригенти Михайло Мокрецький, Тарас Матвіїв, Ігор Циклінський. Виступи були з Мокрецьким і з Матвіївим, а саме з Циклінським почалися виступи і виїзди, бо хор вже набрав навиків до співу. До хору приходили різні люди лемки і не лемки, приїздили аж зо Стрия, Городка, Миколаєва.

Після Ігоря Циклінського прийшов до нас до хоруІван Кушнір, це було в 1975 році. Хор виступав не тільки у Львівській області, але і в інших областях: Тернопільській, Івано-Франківській, Закарпатській, а також „Лемковина” була і в луганську (1990р.). Хор побував і в шевченківському краї (1990р.).

Що тут писати! За 40 років де тільки не побувала „Лемковина”.

У 1978 році присвоєно звання „народна хорова капела”.

Після Івана Кушніра диригентом став Роман Стефанко (1998 – 2000рр.)

У 2000р. хором диригував Володимир Морчак, на жаль передчасно пішов з життя.

Відтоді і до 2009 року капелою диригувала Марія Мельник.

В даний час „Лемковина” – це ансамбль пісні і танцю. Танцями керує молодий талановитий і переспективний хореограф Олег Копильчак (викладач Львівського державного училища культури і мистецтв), а Богдан Кривко є хормейстером та художнім керівником колективу.

Перші виступи „Лемковини” – то було щось надзвичайне. На першому виступі нас було аж 92 особи хористів. До хору ходили цілими сім’ями: сім’я Камінських – чоловік, дружина і три доньки, Головаті – чоловік, дружина, син з дружиною, донька з чоловіком, родина Байсів – чоловік, дружина та дві доньки, а також Байса Андрій, Петро, Сестра Марія, родина Кузяків – Стефа, Василь і син Ігор, Гурей Стефа – дочка Ліда, Кищак Тереза – дочка Оля, родина Дзямів – Ярослав, сестра Анна. Хор не міг співати погано, сім’ї були зіспівані!

Коли їхали до Свидника, замовляли два автобуси, їхали до Києва записувати платівку, також двома автобусами. А тепер нема молоді, може не хоче, але нічого не зробиш, мусить бути так як є. Ми надіємось, що буде краще. На початку були і такі, що говорили: „Та то довго не буде той радости, же так всі хвалили, же „Лемковина” гарно і добре сьпіває, троха ся пошарпают и ся розлетит...” А „Лемковина” співає вже 40 років! Є у нас такі хористи, що співають від самого заснування хору. Так, наприклад Тереза Кищак, Андрій Байса, Анна Головчак, яка зовсім юною прийшла до хору, мала 15 років і по сьогоднішній день співає. Багато вже відійшли у вічність, а багато просто не хочуть, але не зважаючи на це хор все ж існує і продовжує співати, танцювати, веселити і розважати людей...