Гуцульське джакузі


Микола Іванюк із села Город, що на Івано-Франківщині, у старому млині проводить для відпочивальників сеанси гідромасажу.

Гуцульське джакузі ...До мікроавтобуса, який стояв неподалік садиби Миколи Іванюка, із сумом заходили люди з великими торбами. Привітний господар, знітившись, розводив руками та запрошував відпочивальників із Київщини приїжджати у кращу погоду, коли вода буде не такою каламутною. "А давайте ми заліземо у воду, яка є, - нам не звикати, - не вгавали дві відчайдушні тітки з Фастова. - Ми ж аж із Яремчі до вас приїхали. Там господиня, в якої зупинилися, порекомендувала ваше... ну, як воно... "валило".

Тільки через хвилин двадцять, випровадивши впертих киян, Микола Іванюк стомлено підняв голову. Та гуцули не вміють довго сумувати, і вже через кілька хвилин ми з господарем смакували біля відкритої ватри буженичкою (копченим м'ясом). "Ця земля належала ще моєму прадіду, - розповідає городчанин. - 1951 року мій батько загатив бурхливу річку Рибницю та самотужки збудував тут млин. Думав, що буде добре ґаздувати. Та не так сталося, як гадалося: представники радянської влади незабаром конфіскували млин. Та старенький усе ж залишився в ньому працювати". Потім споруда переходила від однієї організації до іншої, допоки пан Іванюк не відсудив право на батьківський спадок і продовжив родинну справу.

Гуцульське джакузі Але млин став уже нерентабельним, тому нащадок мельника знайшов йому інше застосування і зробив валило. "Слава Богу, на Косівщині виробляють багато ліжників, а тому я ніколи не буду без роботи", - сміється пан Микола та веде мене дерев'яними крутими сходами вниз, аби я на власні очі побачила гуцульське джакузі, в якому так хотіли побувати кияни.

Спустившись кілька метрів під землю, бачу величезний збитий із міцних дощок жолоб, у який згори трубою під тиском падає вода. Потрапивши в жолоб, вода перевертається, як у пральній машинці. У кожній дошці жолоба вибито невеличкі дірки, через які вона знову витікає в річку. В цей жолоб кидають щойно створений ліжник. Овеча вовна під тиском збивається, проте коли такий виріб висушити й начесати, він стає м'яким і пухнастим, набуває такого товарного вигляду, який ми всі звикли бачити.

Валил на Гуцульщині небагато, тому до пана Миколи часто приїжджають туристи, щоб подивитися на екзотичний пристрій, помилуватися чудовою природою та скуштувати духмяного баношу. "Одного разу якась пані з Росії сказала, що вона також не проти залізти у валило, щоб вода розбила їй целюліт. Я спочатку не хотів, але, подивившись на її фігуру, подумав, що з нею нічого не трапиться, бо вона сама може будь-яку річку перегородити, - з усмішкою згадує гуцул. - Відтоді туристи почали приїжджати не стільки подивитися на валило, скільки відчути цілющу дію гірської води на своєму тілі".

Туристи, які приїжджають знову, дуже вдячні панові Миколі. Після кількох сеансів гідромасажу багато хто забув про відкладення солей, які мучили роками, загальну втому та погане самопочуття, а жінки із задоволенням демонструють, як вони схудли. "Можливо, й нашим лікарям на численних карпатських курортах варто було б придивитися до гуцульських валил і відправляти до нас якнайбільше відпочивальників, - каже М. Іванюк, - адже потужнішого та природнішого гідромасажу годі й шукати". А ще, за словами пана Миколи, тепер він думає приймати охочих відчути омолоджувальну дію рибницької води й узимку. Тільки хвилюється, щоб, бува, чого не трапилося, бо не всі до такого готові.

Сабіна РОКАЙ

Джерело: http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/08/21/33631/

Нет комментариев.