---

З книги Юрія Гайди «ТУРКА – НОВА СТОЛИЦЯ БОЙКІВЩИНИ. ТУРИСТИЧНИЙ ПУТІВНИК».

[code][/code]


Хоча Турка була приватним містечком, одначе мала магдебурзьке право. Керував нею магістральний уряд, до якого входили війт, асесори і радні. На чолі міста стояв президент, якого обирали всією радою. Для міської управи на площі Ринок Ян Калиновський у 30-х роках XVIII ст. збудував дерев’яну ратушу. Вона була досить великим будинком, мала приміщення і на другому поверсі. З усіх боків ратушу прикрашала галерея, яка стояла на 34 стовпах. А над східними в’їзними воротами здіймався двоярусний ґанок. Заломний дах будинку прикрашало десять люкарн та шоломоподібний купол із залізною багатопроменевою зіркою. Згадані ворота вели в наскрізні сіни, які розділяли будівлю на дві рівні частини. Під стінами знаходилися жолоби із драбинами для годування коней. В приміщенні, крім кімнат міської канцелярії, були покої для приїжджих та дві корчми. Усі кімнати мали підлоги, кахельні печі. З північного боку в галереї були три крамниці з відкидними дерев’яними прилавками.

Біля ратуші Калиновський спорудив великий чотирикутний ринок, оточений будинками з ґанками та висунутими дахами, які спиралися на дерев’яні стовпи. В негоду можна було обійти його навколо під їх прикриттям. Поруч поставив будинки, призначені під заїжджі двори, які мали широкі сіни, а в задній частині — стайні для коней та возівні.

Під впливом повстання у Львові 1848 року в Турці відбулося заворушення, було вибрано нову міську раду. Проте міщани-українці не підтримали боротьбу за незалежність Польщі, оскільки пам’ятали ставлення пихатої польської шляхти до їхніх предків, та й місця української державності в їхніх програмах не було. Натомість вони підтримали ідею поділу Галичини на українську і польську частини.

У 1856 році Турка стала центром повіту. В місті тоді мешкало 3142 жителі. У 1852 році збідніла вдова Гортензія Калиновська продала Турку разом зі Звіринцем Францискові Госглетгові і Єжему Фортпманові. Вони докуповують Горішню Турку і в 1868 році перепродають Фолпієму де Цеземенефельду. Через сім років у нього викуповує місто спілка із десяти євреїв, яка невдовзі розпадається, розділяючи при цьому майно.
До 1867 року Туркою керували шість гмін: міська (християни — міщани), шляхетська (Яворські, Білинські, Матківські і т.д.), єврейська, Нижньої, Середньої і Горішньої Турки. Кожна гміна мала свою печатку.

З уведенням в дію залізниці Самбір¬Ужгород у 1905 році місто стало ближчим до центрів цивілізації, причепурилося гарним арковим залізничним мостом, стало одним з найбільших центрів лісозаготівель Прикарпаття. Замість старої ратуші в 1907 році було збудовано нову в стилі модерн.
Австрійська влада напередодні війни заборонила всі політичні партії, а перед вересневим вступом російських військ провела масові арешти та карні акції проти українців. До концентраційних таборів Талєргофа і Терезіня за наклепами поляків та євреїв у шпигунстві на користь Росії були вивезені І.Аннич, М.Дорошевич, В.Ілинич, П.Ільницький, Й.Копитчак, О.Костевич, М.Писанчин, М.Прухніцький, О.Тисовський, В. та І. Сакавчаки, В. Яворський, М. Яцкуляк, чиновники суду Й.Гичко, В. та Є. Сакалі, студент Галушка та інші. Потерпіли найбільше москвофіли.

24 вересня 1914 року євреї організовано зустрічали російські війська при в’їзді в Турку біля спеціально поставлених воріт. А невдовзі, за переказами людей, на площі Ринок турківчани вже вітали головнокомандувача російських військ — брата імператора Михайла Олексійовича Романова, який надовше затримався в Лімні. Внаслідок вуличних боїв місто було спалене, лежало в руїнах. Завдано було шкоди і ратуші, підірвано тунель.

На початку жовтня австрійська Південна Армія, одержавши підкріплення, пішла у наступ. З цього приводу генерал О. Брусілов писав у спогадах: «Я був атакований з фронту майже удвічі більшими силами противника. Здійснювалося охоплення мого лівого флангу військами, які спускалися з Карпат від Турки у напрямі Стрий-Миколаїв-Львів». 7 жовтня того року півкурінь С. Шухевича за наказом командувача 8-ї кінної дивізії генерала Лемана виїхав поїздом із Ужка до Турки. В місті січовики спішилися і вирушили на Явору, Ісаї та Борислав, угорсько-австрійські війська поставили шибениці, почали карати українців нібито за пограбування єврейських магазинів. Було повішено на її околицях 70 селян і міщан. Жандарм Марганець застрелив А. Матківського лише за те, що той посмів назвати себе русином. Страчено було О. Цінкевича, В. Гавриченка, які радо зустрічали російських солдат. І.Ільницького-Гуляновича повісили перед хатою на очах дружини та дітей. У лютому 1915 року Турку знову зайняли російські війська і, коли навесні відступали, забрали окремих міщан, але більшість – 5543 особи з повіту – добровільно подалася з ними на схід. Їх залякали чутками, що мадярські гонведи, та й австрійські солдати будуть вішати русинів, а жінкам відрізувати груди. І ці чутки не були безпідставними. Утримували місто російські війська ще в 1916 і в першій половині 1917 року. Під час володіння ними краєм всі українські партії та організації були заборонені, тоді як польські і єврейські діяли відкрито.

Війна зарала від кількох десятків сімей батьків і синів. Але найбільше людей на той світ взяли епідемії тифу та «іспанки», а декого і голод. В 1918 році смертність українців зросла в 5,4 рази у порівнянні з 1915 роком.

3 березня 1918 року на площу Ринок прибуло 15¬20 тисяч верховинців, щоб взяти участь у святі з нагоди воскресіння Української Республіки і висловити готовність відстояти її суверенітет. Такої кількості людей Турка ще не бачила. Об 11-ій годині вісім священиків почали відправляти Божественну Літургію, під час якої високопатріотичну промову виголосив о. Михайло Прухніцький. З площі почався похід січовиків і соколів з синьо-жовтими прапорами і стрічками (сотні людей в національних костюмах) до Народного Дому. Відбувалося на ній і віче 1 листопада 1918 року з нагоди проголошення у Львові Західноукраїнської Народної Республіки.

12 листопада 1918 року на цій площі перших 50 добровольців присягнули на вірність ЗУНР і вже ввечері відправились через Вовче захищати нашу землю від польських поневолювачів. Ці соколи і стали ядром Ліського куріня УГА.

У ратуші працював перший український повітовий уряд на чолі зі Всеволодом Ріпецьким, Олександром Утриском, Іваном Федевичем, Дмитром Великановичем та іншими.

Делегатом до Української національної Ради ЗУНР в умовах війни обрали верховинці від Турки і повіту голову філії «Просвіти», катехита міських шкіл, дипломатичного політика Івана Федевича. Протрималася влада ЗУНР у Турці до 22 травня 1919 року.

20 вересня 1939 року міщани, перш за все євреї, на площі Ринок радо зустрічали Червону Армію. А для національно-прогресивних сил наступили чорні дні. Були заарештовані посадник міста Віктор Височанський, голова повітового осередку УНДО Василь Бабій, директор школи Прокіп Шеремета, голова повітової кооперації Степан Ліщинський, активісти громадських організацій Василь Кавка, Арсентій Щепко, Михайло Шолдра, Степан Пуравець, Омелян Писанчин, Михайло Шалабавка, судді Володимир Шкіцько, Омелян Сварчевський та інші. Але масові арешти членів громадських організацій і партій розпочалися напередодні нападу Німеччини на СРСР. Було заарештовано приблизно 35-40 турківчан, їх погнали до Самбора, а 17-18 арештантів останнього дня, переважно в селах району, утримували у підвальних приміщеннях будинку, що знаходиться навпроти міської ради. Їх всіх розстріляв сержант-єврей Хаїм Трайбер в останні години перебування червоноармійців у Турці.

На початку липня 1941 року на площі Ринок відбулося свято з нагоди проголошення у Львові Самостійної Соборної Української Держави. Урочистості розпочалися Службою Божою. З балкону міської ради парох Юрій Савчук, у присутності німецьких офіцерів, привітав із відродженням державності, зачитав листа «До духовенства та вірних єпархії» митрополита Андрея Шептицького. На святі виступили і політичні діячі міста.


30 квітня 1990 року друга сесія міської ради першою в районі прийняла рішення «Про встановлення прапора, тризуба і гімну». І наступного дня, через 49 років, на ратуші знову замайорів жовто-синій прапор. А 28 вересня того ж року сесія міської ради прийняла рішення про демонтаж пам’ятника Леніну з площі Ринок. Цього ж дня його було знесено. Безпосередніми виконавцями цієї сміливої акції були Іван Бойко та Степан Бичек.
Головою міської ради тоді працював Василь Круц. При вході в міську раду встановлено барельєф Мирону Утриску, організатору ОУН на Турківщині.

У приміщенні міської ради туристів ознайомлюють з експонатами музею «Бойківщина», матеріальною культурою та побутом верховинців.

30 серпня 2008 р. виповнюється сота річниця від народження Мирона Утриска (1908-1988), ім’я якого носить літературно-краєзнавчий конкурс. Цього року конкурс буде дванадцятим.

Тож запрошуємо до участі в ньому всіх, кому близька тема конкурсу: літераторів, краєзнавців, етнографів. Надсилайте свої книги, дослідження. Це збагатить і розширить пізнання про наш край, його людей, про події, які відбувалися і про які, можливо, є мало інформації. Наша опора в конкурсі — аматори, матеріали яких намагаємось подавати нарівні з авторами, які здобули собі визнання. Сайт онлайн-казино Золотой кубок — это современная площадка, которой удобно пользоваться при помощи компьютера, планшета или мобильного телефона. Автоматы голд капа . На сайте представлены различные варианты азартных развлечений, а также вся необходимая игрокам информация.

Адреса конкурсу не змінилася: Народний музей «Бойківщина», м. Турка Львівської обл., 82500.
Термін подання матеріалів — до 15 серпня 2008 р.