Україна вкотре торкається пам’яттю одного з численних рубців свого національного болю – «земля, розп’ята на хресті історії» пом’янула 60-річчя трагедії операції «Вісла», коли від 26 квітня до 12 серпня 1947 року майже 150 тисяч українців у Польщі (яких не вивезли до СРСР ще у 1944-1946 р.р.) вирвали силоміць з родинних осель і викинули на землі Східної Прусії. Та «Вісла» була лише страшним епілогом страшного початку великої трагедії – «кривавої депортації»- насильного вивезення згідно з польсько-радянськими домовленостями із етнічних земель у Польщі до Радянської України під час операції «Дніпро-Буг» майже 500 тисяч лемків, бойків та ін.. Це ще один відтинок у терновому вінку болю українських територій Перемишльщини, Надсяння, Лемківщини, Бойківщини, Холмщини та Підляшшя. Серед сплюндрованих сіл і містечок – і Балигород, який у 1946 року прийшла полинова Трійця: «На самі Зелені свята, згадує свідок трагедії нині брошнівчанин Павло Марканич, - нас повикидали з осель. Вантажили у товарняки. І людей, і скотину до одного вагона. І везли на Самбір…»

ГОСПОДНЄ І ЛЮДСЬКЕ... ПРЕОБРАЖЕННЯ

У 1944-1946 рр. 482 тисячі українці і членів змішаних родин із Краківського, Ряшівського і Люблінського воєводств Польщі «організовано» переселили в УРСР. Окрім цього, понад 20 тисяч українців польські війська буквально «перегнали» через прикордоннну річку Сян без оформлення будь-яких документів. Хоч в угоді зазначалося, що «евакуація мусить мати добровільний характер»

Тисівець... Мхава… Трираменний хрест у день Преображення Господнього — 19 серпня 2006 року— крок за кроком на плечах українських вірників прямував польськими селами аби постати перед храмом Успіння Пресвятої Богородиці у Балигороді, - зруйнованою кам’яною святинею українських греко-католиків у Польщі.

Українську греко-католицьку церкву Успіння Пресвятої Богородиці у польському Балигороді, звідки свого часу насильно депортували українців, збудовано 1829 року. Саме містечко є етнічною територією Західної Бойківщини і, за переказами, засноване галицькими князями. У 1944-1946 рр. український нарід, ганебно депортували на схід та південь Радянської України, а німий свідок трагедії — стара, напівзруйнована церква — відтак роками слугувала для поляків складським приміщенням. Похилена від вибуху снаряда, але нескорена голова церковного купола, стара кам’яна дзвіниця, і зрешечені кулями храмові стіни встояли і дочекалися людського преображення – уміння просити прощення і прощати. Після того, як торік церква Успіння Пресвятої Богородиці офіційно стала сестрою інших українських греко-католицьких церков у Польщі, як було створене товариство «Порятунок церкви у церкви у Балигороді», українська газета у Польщі «Наше слово» писала: «Якщо останнім часом греко-католики присутні на терені між Ліськом на півночі та Тісною на півдні - це насамперед заслуга священика Мирона Михайлишина. Полянчик, Мхава, Стежниця, Балигород, Тисівець, Бистре – це місця, де за останні три роки кілька разів появлялися українці, вірні Церкви. Їх не було тут понад півстоліття…»

«Є останні, що стануть за перших…»

Серед тих, хто своїми діяннями, поміччю си небайдужістю долучилися до порятунку церкви у Балигороді, і наші земляки – голова Рожнятівської районної ради Роман Новицький, селищний голова Брошнева-Осади Володимир Борович, родина керівника «Бескидського земляцтва» Юрія Марканича, директор Липовицької школи на Рожнятівщині Василь Андрейків. Вони приватно, своїм коштом напередодні Великодня не лише вклонилися українській пам'яті Балигорода,-а й зорганізували конференцію для польських ЗМІ, на якій йшлося передусім про нагальну реставрацію святині — церкви Успіння Пресвятої Богородиці — та збір коштів. А днями, перебуваючи на Івано-Франківщині, зокрема у Брошнев-Осаді, голова товариства «Порятунок церкви у церкви у Балигороді» доктор о. Мирон Михайлишин в ексклюзивному коментарі «Галичині» розповів:

- Моїх батьків свого, часу також вислали з українських етнічних земель у Польщі. І коли минаєш Божий дім і бачиш, що він руйнується, а тим більше, коли це спадок твоїх предків, то не дає спокою думка: якщо інші не змогли, може, вдасться тобі його підняти з руїни. Щось схоже сталося і зі мною. Я очолив товариство «Порятунок церкви у Балигороді».Хоч прикро, та треба наголосити, що владика Мартиняк два роки тому сказав, що не варто перебирати церкву, бо нема на це коштів. А генеральний вікарій о. Попович наголошував, що «було встидом у такому стані, приймати церкву у Балигороді». Виходило так, що хай краще розвалюється? І коли на торішній лемківській «Ватрі» я побачив Юрія та Лесю Марканичів, які тримали намальований образ церкви Успіння Пресвятої Богородиці, то зрозумів – порятувати храм прагну не лише я, а багато вірників. Зокрема і в Україні.

Нині до церкви вже провели освітлення, вбрали храм у риштування. Треба починати ремонт даху — робити так званий вінець. Бо церква кам΄яна, і під даховою вагою стіни почали розсипатися; маємо керівника будівництва, потрібних майстрів і кошти. Найближчим часом почнемо роботи. Щоб до свята Преображення Господнього, коли буде зустріч і з поляками, і з переселенцями з України, ми бодай частину відбудували.

Я переконаний супротивник зміни назви церкви. Після «Вісли» римо-католики чимало наших церков перейменували. Так не годиться. Це якби поміняти хресне ім’я людини. Храм у Балигороді мав і матиме ім’я Успіння Пресвятої Богородиці. До неї молилися наші предки. Вона була опікою нашому гнаному народові на виселенні. Молимося і молитимемося до Богородиці й ми. І ті вірні, що прийдуть після нас. Може, то саме щира молитва тривалістю в 60 років дала сили українцям не загубитися, вижити повернутися до батьківського храму… Сподін Ігор

P.S. Масові переселення українців з Польщі проводилися в чотири етапи 1944-1946рр. — «обмін населенням»; 1947-й – акція «Вісла»;1948-й – демаркація державного кордону між СРСР і Республікою Польща;1951-й – обмін ділянками державних територій. Так звані трансфери населення стали особливо популярними після Другої світової війни у країнах, просякнутих есересерівською ідеологією.14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про визнання незаконними та злочинними репресивні акти проти народів, які зазнали насильницького переселення, а також забезпечення їхніх прав. Гірко, та жодного схожого документу, який би дав політико-правову оцінку масовим виселенням українців з західних етнічних теренів після Другої світової війни, українська влада ухвалити так і не спромоглася...