на початок

Етнохірургія

Ділячи сфери впливу, політики мислили передусім територіями, хоча мотивували свої дії «турботою» про маленьку людину
Етнохірургія























На фото: німці з Помор'я втікають

На батьківщину – з батьківщини. Цей вислів здається абсурдним, але у ХХ столітті мільйони людей мусили їхати «за призначенням» в країну свого народу. Парадокс у тім, що «репатріанти» мали покинути не лише батьківську хату, а й дідівську від віків землю, на якій ніколи не були іммігрантами. Вольовим рішенням тогочасних політиків було застосовано «етнохірургію» – творення мононаціональних країн шляхом усунення етнічних анклавів. Поміж цих політиків були не лише такі сатрапи, як Іосіф Сталін, подібні дії обстоював і цілком «демократичний» Вінстон Черчілль. Другим парадоксом було те, що, дбаючи таким чином про міжнаціональний мир, сильні світу «того» порушували права нац­меншин і сіяли зерна майбутніх етнічних конфліктів.

У пошуках «меншого зла»


Черчілль, як і Сталін, був політиком великого масштабу і прагнув меншим злом виторгувати більше добро. Якщо для Сталіна більшим «добром» – територіями Західної України – була втрата меншого «зла» – земель Закерзоння Ідив. довідкуІ, то Черчілль меншому «злу» – втраті поляками східних земель – протиставляв сподівання на кордон по лінії Керзона як кордон між двома системами. Цей приклад засвідчує, що насправді у грі мільйонами людських доль ішлося не про суспільний мир, а про контроль над сферами впливу. Вирішувалося це на найвищому дипломатичному рівні, а вже меншим гравцям, як-то керівникам підпорядкованих Москві чи Лондону країн, або таким, на перший погляд, всесильним людям, як Лаврентій Берія, залишалася брудна роль виконавців. Звісно, про справжні цілі представників Великої трійки стало відомо лише згодом – історикам. Натомість у перемовинах уживалися переконливі аргументи якнайширшого спектра. Наприклад, після війни Сталін, шантажуючи поляків утратою не лише Львова, а й Холма чи Перемишля, фактично добивався позитивного рішення щодо закріплення своїх домовленостей у сферах упливу з Адольфом Гітлером у 1939-му стосовно Галичини і Волині.

Президент Чехо-Словаччини Едуард Бенеш, обпікшись на лояльності до німецької меншини у Судетах перед Другою світовою, після її закінчення «дув на молоко» угорської меншини у Словаччині, запевняючи, що вона – чисельністю 0,55 млн – складається з військових злочинців та їхніх посіпак, а отже, має бути депортована «на батьківщину». Насправді ж місцеві угорці були активними борцями зі словацьким профашистським режимом гітлерівського сателіта Йозефа Тісо. Разом з тим, підтверджуючи своє бажання перетворити Чехо-Словаччину на країну без меншин, празькі керівники спиралися на слов’янський етнікум чехів, словаків та українців Пряшівщини. Останніх залишили у спокої і, незважаючи на прагнення радянських евакуаційних комісій вивезти всіх українців-ру­синів до УРСР, як зробила Польща, реалізувати цей план уповні не дали.

Добровільно-примусово


У перемовинах про ті чи інші переміщення народів було чимало неправди, понад те, вона відігравала чи не основну роль у прийнятті рішень. Приміром, запевняючи колег по перемозі, що «пересунення Польщі» зі сходу на захід на землі Силезії та Помор’я відбувається без ексцесів, Сталін прямим текстом брехав: «У тих частинах Німеччини, які займає Червона армія, німецького населення майже немає» (подібними словами окреслювалася ситуація і щодо поляків Галичини і Волині). Великий «ісход» німців із нових земель Польщі також намагалися подати як мирний обмін з Німеччиною, пропонуючи натомість «усім полякам» репатріюватися з колишнього Рейху. Таке висвітлення проблеми викликало репліку Черчілля: «Це, звісно, полегшує завдання»... Щоб того «небажаного» населення було справді менше, можновладці провокували посилення конфліктів. Не втручаючись у самосуди над німцями в Судетах, празька влада дочекалася, доки з країни втече більше ніж півмільйона німців, щоб оголосити офіційну депортацію. Той самий Сталін озвучив власну тактику, перекладену на простих громадян, які прагнуть помсти: «Річ не в тім, що німців беруть та викидають із цих країн. Не так просто. Але їх ставлять у таку ситуацію, що краще піти з цих районів».

Підставою для виселення могли слугувати навіть чутки про сприяння населення воєнізованим формуванням, приміром, УПА в Польщі. Під цим приводом виконувалися як останні акорди польсько-україн­сь­кого трансферу, так і акція «Вісла». У звіті від 15 листопада 1945 року головний енкаведист України Рясной визнає, що «на прохання НКВС УРСР через тов. Л.П. Берію Тимчасовий уряд Польщі виділив дві дивізії Війська Польського для боротьби з бандами УПА і забезпечення евакуації». Утім, як зазначав польський політик повоєнних часів Владислав Вольський, ніхто не розрізняв тоді термінів «репатріація» та «евакуація». Вже після трансферу, перед акцією «Вісла», в лютому 1947 року Управління безпеки в Ряшеві доповідало, що українці на теренах воєводства залишаються «матеріальною, розвідницькою і поєднавчою базою для банд УПА. Тому є необхідність у допровадженні до остаточного завершення акції виселення, розпочатої у 1945 році».

Без варіантів


Чи була альтернатива? Як один зі способів розв’язання міжетнічного протистояння називали кантональний розподіл – розселення по різних районах однієї держави етнічних груп населення. Його під час Другої світової війни пропонував, між іншим, голова Українського центрального допомогового комітету в Кракові Володимир Кубійович. Але і в цій ситуації провідники кожного з народів намагалися б вирішити проблему на свою користь. Приблизно тоді, коли надійшла пропозиція голови УЦДК, один із чільних представників польської Армії Крайової на теренах Галичини Владислав Швірський (криптонім «Рись») висловився за варіант створення польського кантону на лінії Тернопіль – Львів – Перемишль, а українського... – у Карпатах. Звісно, можна було б вдатися до менш болісних варіантів. Однак після закінчення війни маховик популярної теорії «обмінів» спрацював на повну.

ПОЗБАВИТИ ВІТЧИЗНИ


Етнохірургія

















Евакуаційний лист на виселення польської родини з України

Етнохірургія























Оголошення про депортацію німців з Польщі, написане за зразком німецьких документів часів окупації

Автор Роман КАБАЧІЙ

Джерело:http://tyzhden.ua/Publication/3680
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.