на початок

Відпалала ватра, відзвеніли "Дзвони"

Ось і знову, вже вдесяте, в мальовничому урочищі Бичова поблизу містечка Монастириська, що на Тернопільщині, відбувся ХІІ Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини».
Перший і другий крайові фестивалі лемківської культури відбулися відповідно у 1999 та 2000 роках в мальовничому куточку Бережанщини, на межі Тернопільської, Івано-Франківської та Львівської областей, центрі лемківської різьби – в селі Гутисько. Там він мав назву «Лемківська Ватра». А з 2001 року під назвою «Дзвони Лемківщини» він вже традиційно проводиться в м. Монастириська, в урочищі Бичова. До 1950 року у цій місцині був хутір Дубовиця, в якому осіли лемки з Горлицького повіту. Згодом їх примусили переселитися до Монастириська.

По дорозі до Монастириська було приємно бачити інформативні біл-борди, що сповіщали про проведення «Дзвонів Лемківщини».

Сотні припаркованих автомобілів обабіч траси Івано-Франківськ–Тернопіль в районі урочища давали зрозуміти масштабність цьорічного дійства. Саме урочище Бичова і прилеглий ліс нагадувало суцільне наметове містечко. На центральній галявині – «містечко майстрів» з численними торговими ятками і основне місце, до якого на протязі двох днів була прикута увага більше 22 тисяч осіб (за даними МВС та МНС) – велика концертна сцена, яка дала можливість показати свої творчі досягнення більш сотні музичним колективам та окремим виконавцям.

Безперечно тут, в цьому імпровізованому міжрегіональному центрі етнічної культури, ужиткового мистецтва та масових розваг на свіжому повітрі, кожен міг знайти щось для своєї душі, для свого серця: знайти своїх односельчан, що приїхали з різних куточків України, і мати щирі бесіди до самого рання за келишком палюнки, послухати і насолодитися прекрасними та аутентичними лемківськими піснями і мелодіями, хтось зміг придбати собі вишиванку чи давно омріяну лемківську ґердану чи кризу, скуштувати лемківських страв, а то і просто відпочити на природі, благо погода була майже прихильною в цей рік до лемків.

Сам фестиваль традиційно розпочався з хід – параду делегацій та творчих колективів, що прибули, вулицями Монастириська. Далі - було вже саме фестивальне містечко в урочищі Бичова.

Тут, на святковій сцені фестивалю, після виконання Державного гімну України та Гімну лемків «Гори наші» було піднято Державний прапор України та прапор Всеукраїнського товариства «Лемківщина». Вступним словом фестиваль відкрив голова ВУТЛ Олександр Іванович Венгринович.
Далі з привітальним словом виступив голова Тернопільської облдержадміністрації Михайло Цимбалюк, під патронатом якого цього року і відбувався фестиваль. Вітаючи організаторів та учасників заходу, голова ТОДА Михайло Цимбалюк висловив переконання, що «Дзвони Лемківщини» є святом, яке об’єднує лемків всього світу і вже давно здобуло міжнародний статус.

Далі, до привітального слова був запрошений голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда, який заявив , що держава мала би визнати депортацію півмільйона українців з Польщі у 1944–1946 роках та компенсувати їм збитки.

Зокрема, Олексій Кайда зазначив: «Волею совєцького уряду зірвали з рідних місць майже півмільйона українців, серед яких були і лемки – особлива, своєрідна, унікальна гілка українського народу. Без цієї гілки, очевидно, збідніло б дерево української культури. І, хвала Всевишньому, що незважаючи на усі проблеми , лемки зуміли зберегти, а найголовніше, передати дітям, внукам та правнукам, свою автентичність, неординарність та самобутність, свої традиції, звичаї, обряди, свою говірку та свої ремесла. Під час розмови про «депортовані народи» в Україні передусім згадують кримських татар. Проте ширшою за масштабом та брутальнішою за виконанням була трирічна (1944–1946 роки) акція виселення півмільйона українців із Польщі. Ці українці не мають статусу депортованих з однієї причини: їхнє виселення в офіційних документах зазначене як «добровільне» і вкладалося у загальноприйняту на той час у політиці практику «обмінів» населенням. Про факт депортації українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя є багато публікацій, підтверджених архівними документами, але наша держава відмовчується. Досі не дано політичної оцінки подіям 1944—1947 років, не визнано переселенців із Польщі депортованими, не видано законів про компенсацію їм матеріальних і моральних збитків. А це мала б зробити наша держава».

Також до фестивальної громади долучилися заступник міністра культури України Ольга Бенч, голова Івано-Франківської облдержадміністрації Михайло Вишиванюк, Герой України, генерал-полковник міліції Анатолій Француз, начальник Головного управління МНС в Тернопільській області генерал-майор Євген Лукавий, Герой України Іван Гута.

Приємно було бачити, що патронат голови ТОДА дав багато позитивних зрушень та змін на краще в інфраструктурі фестивалю. Це стосується і заасфальтованих доріг, і водогону, і чіткої системи розміщення автотранспорту та наметів, організації харчування присутніх, забезпечення охорони порядку, медичного забезпечення, інформування населення про проведення заходу тощо.

Режисерсько-постановочна група фестивалю так само ввела багато новацій, що додало динаміки фестивальній програмі. Виступи творчих колективів і окремих виконавців, у своїй більшості, були систематизовані в трьох блоках-композиціях «Хрещені ми єдиним Богом», «Ми щасливі діти свого роду» та «Міцна галузка України».

Порадувала так само і обмеженість у кількості концертних номерів для учасників – до 2-3. Бо дуже важко було на минулих фестивалях слухати півгодинні нудні виступи декотрих колективів під керівництвом закоханих не стільки в мистецтво, скільки в себе особисто, керівників.
Хотілось би виділити проблему, котра потребує вирішення у проведенні наступних фестивалів. Це низька якість виконавської майстерності колективів та окремих виконавців, котрі виходять на фестивальну сцену. Фестиваль має статус Всеукраїнського, а на сцену виходять, поряд з прекрасними і майже професійного рівня виконання аматорськими колективами і виконавцями, такі, котрих би файний господар навіть на поріг не пустив до себе на забаву.

Думаю, що організаторам відповідно до статусу фестивалю тепер вартує вже не стільки гнатися за кількістю і географією учасників фестивалю, скільки за якістю, за рівнем того, що глядач побачить і почує зі сцени на протязі двох днів. Хай це буде 90 прослуханих, відібраних і рівневих, чим 190, більшість з яких своєю участю дискредитують саму ідею фестивалю, його ідентичність, його автентичність. Міркую собі, що не тільки виконавців треба поважати, а й публіку, котра їх слухає.

Нарешті, на цьогорічну Ватру завітали в гості з концертним виступом і справжні українські зірки естради (як видно не обійшлося без сприяння губернатора). Безперечно, люди були втішені побачити і почути на ватряному полі, на фестивальній сцені народного артиста України Івана Поповича та гурт «Соколи» з народними артистами України Марією Шалайкевич та Михайлом Мацялком. Гості подарували численним глядачам приємні хвилини втіхи від почутих пісень, приємні хвилини спілкування зі знаними митцями.

Після запалення, з великими пересторогами, традиційної Ватри (зазначу, що святковий факел та феєрверк були відмінені в зв’язку з пожежною небезпекою), нічна лемківська забава продовжилася. Підкреслю, що саме лемківська, бо багато років лемківський нарід на фестивалі виходили забавляти люди, котрі абсолютно не мали ніякого відношення до лемківської культури, окрім традиційного фіналіста лемківської нічної забави – популярного і відомого гурту Миколи Гарбери з м. Чорткова Тернопільської області, котрому цього року несподівана сильна злива, через ненадійне покриття даху сцени, пошкодила електроінструменти і, тим самим, не дала змоги повністю творчо зреалізуватися.
Безперечно, родзинкою цьогорічної як фестивальної програми, так і нічної забави, став виступ популярного етно-фолк дуету «Червоне та Чорне» з Житомира у складі лауреатів Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів та фестивалів Валентини та Ярослава Теплих, котрих недарма називають народними артистами Лемківщини.

Варто відмітити так само і рівневий професійний звук та сценічне світло, а також роботу звукорежисерів тернопільської фірми «Терноцвіт», що були запорукою вдалих виступів виконавців на сцені.

Другий фестивальний день, 8 серпня, традиційно відкрився Божественною Літургією, котра продовжувалася біля двох годин.

Урочисто була відкрита лемківська дзвіниця. Її спорудили з нагоди 65-річчя депортації лемків. Освятив дзвіницю апостольський адміністратор Бучацької єпархії УГКЦ о.Дмитро Григорак, митрополичий делегат у справах лемків о. Анатолій Дуда, у співслужінні численного духовенства. Освятили не лише приміщення дзвіниці, але й сам дзвін, який при освячені назвали «Іван Предтеча». Новобудова виконана з дубового дерева у традиційному для лемківської архітектури стилі.

Право вперше вдарити у дзвін надали голові Тернопільської ОДА Михайлу Цимбалюку та голові наглядової ради групи компаній "Мрія", Герою України Іванові Гуті, який став фундатором і спорудження дзвіниці, а також будівництва каплиці, яка постала в цьому урочищі минулого року. «Думаю, що це сприятиме тому Божому благословенню, яке сьогодні тут є, і це повинно мати продовження»,— сказав Іван Гута.

Михайло Цимбалюк повідомив присутнім, що вже прийняли рішення про спорудження на найвищій точці урочища Бичова лемківського селища — музею під відритим небом, дерев’яної лемківської церкви.

«Переконаний, що це дасть нагоду не лише продемонструвати культуру і побут Лемківщини, але й створить передумови до того, що фестивальні дійства на цій території не обмежуватимуться одним-двома днями, й не залежатимуть від сезону чи пори року», - каже Михайло Цимбалюк.
«Це місце вже є центром лемківської культури. Переконаний, що воно стане й осердям духовного життя цієї гордої і багатостраждальної етнічної групи українців
», — також зазначив голова Тернопільської ОДА.

Першу хату – садибу лемківського скульптора Івана Мердака, вже споруджено і відкрито поблизу Ватряного поля. Ця будівля буде першою на вулиці Великих Лемків.

Ближчим часом на цьому місці збудують ще декілька хатин, які стануть основною експозиції лемківського музею під відкритим небом.
«У нас є ідеї щодо проведення тут впродовж року різноманітних культурних заходів», - каже Михайло Цимбалюк.
Зробило свій внесок у створення скансену й Тернопільське УВС– за його сприяння було побудовано хату ґазди з с. Доброводи Монастириського району.

В розмові з автором цих рядків, Михайло Михайлович Цимбалюк зазначив, що кожен район Тернопільської області збудує на цьому місці хатину, що буде презентувати як сам район, так і його різноманітну культуру та побут. Також до реалізації цього серйозного культурологічного етнічного рекреаційного проекту долучаться як інвестори, так і області-сусіди, в котрих компактно проживають депортовані не тільки з Лемківщини, а й з Надсяння, Підляшшя, Холмщини, Західної Бойківщини, з тої історико-етнічної української території, котру називають Закерзонням. Єдине з чим я не погодився з паном Цимбалюком, так це з його об'єднавчою фестивальною ідеєю, тобто додати до лемківського ще бойківське і гуцульське. Думаю, що кожний з цих субетносів України є досить самодостатній. В кожного з них є свої величні творчі імпрези, свої Ватри.

Цього року ми побачили яскравий приклад того що від однієї людини багато чого залежить. Михайло Цимбалюк – яскравий приклад державного топ-менеджера. Але такі, на мою думку, на одному місці не затримуються, їх держава посилає на більш відповідальні ділянки. Тому організатору фестивалю – Всеукраїнському товариству «Лемківщина» - потрібно знаходити вже сьогодні ті необхідні ресурси для проведення майбутнього фестивалю. Потрібна чітка концепція співпраці як з державними структурами, так і інвесторами, меценатами, спонсорами. Також потрібно до кінця визначитися, що буде створено в урочищі Бичова, хто буде опікуватися всією інфраструктурою, що створюється, питання власності, питання землі і т.д. Поки що більше запитань чим відповідей.

Фестивальна програма продовжувалася. До вечора лунали пісні Бескидів, котрі вигнані, але нескорені лемки зберегли в своїх серцях і як найдорожчу спадщину передають своїм дітям та внукам.

На фестивалі так само можна було оглянути: експозицію Монастириського обласного музею лемківської культури і побуту; оглянути виставку скульптури Івана Мердака; переглянути виставку народних майстрів Тернопільщини та придбати їх вироби; Можна було придбати газету "Дзвони Лемківщини", "Лемківський Календар", географічні карти Лемківщини, тематичну літературу з історії та культури лемків, програму Фестивалю, пам'ятні значки і сувеніри.

Була організована так само робота волонтерів – членів «Молодої Лемківщини».

Гостями свята стали приїжджі з Польщі, Сербії, Австралії, Словакії, Сполучених Штатів Америки, Канади, Молдови та Росії.

ХІІ фестиваль завершився ! Хай живе ХІІІ !

Служби телевізійних новин про фестиваль:




скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.