на початок

Повернення в Явожно

Це польське місто біля Катовіц, що насамперед "уславилося" в роки німецької окупації концентраційним табором, як і Освєнцим. Різниця між ними в тому, що в Явожно не було крематорію. Зате в повоєнний час польський режим немовби надав йому "друге дихання". Про це пам'ятають українці. Мусять пам'ятати!
Повернення в ЯвожноАвтохтонна українська людність Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя (так зване Закерзоння), терени яких після війни ввійшли до складу Польської держави, зазнала в повоєнний час чималих репресій. Упродовж 1944-1946 рр. переселили (депортували) до СРСР понад 482 тис. осіб. На близько 200 тис. українців, які зуміли уникнути цього, чекала сумновідома акція "Вісла". Оказія не забарилася: 28 березня 1947 р. вбито заступника міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського. Він загадково нарвався на загін УПА "Хріна"-"Стаха". Уже наступного дня Політбюро ПРП узяло курс на проведення акції "Вісла", асиміляційна суть якої полягала в розселенні в польське середовище не більш ніж по дві-три українські сім'ї в одне село, невживанні до них назви "українець", забороні національно-культурних організацій. Водночас комуністичний режим Польщі розгорнув масштабну репресивну кампанію проти всіх, причетних до УПА. У Явожно створили так званий "Центральний табір праці", де в 1947-1949 роках утримували близько чотирьох тисяч українців, у тому числі майже 900 жінок, понад 100 дітей (віком до 17 років), 22 греко-католицьких і п'ятьох православних священиків.

В'язні, які витримали це пекло, згодом змалювали картину табору. В бараках були триярусні дощані лежаки з одним коцом, на вечерю давали якусь бурду, що називалася "кавою". Хочеш жити - пий. Добова норма хліба - четвертинка, ще давали сиру немиту картоплю, буряк, моркву. Води, щоб помитися, не було. Піднімали о шостій ранку, після "сніданку" всіх відправляли до праці, жінок - до кравецтва, чоловіків - на будову та в майстерні.

У "репертуарі" покарань були тривалі забіги, повзання, виснажливі стійки, часто з триманням над головою рук із цеглинами, карцер із водою, а також пропускання через два ряди наглядачів, які немилосердно били в'язня (це нагадує шевченківське покарання шпіцрутенами). Проте найстрашніше чекало на в'язнів у слідстві, яке проводила група Міністерства громадської безпеки, випитуючи про зв'язки з УПА та домагаючись потрібних показів за допомогою побоїв, тортур електрострумом, вливання води в рот чи ніс, втикання шпильок у тіло, тривале сидіння на ніжці переверненого столика. Чим не зменшений варіант "саджання хлопа на палю", яким уславилися польські пани в розправах над непокірним українським козацтвом у XVI-XVII ст. ст.?!

Звичайно, не кожен витримував ці тортури. Відомо, що дві жінки кинулися на електроогорожу, щоб не мучитися. За останніми даними, в таборі померли від катувань, холоду, голоду, хвороб, важкої праці понад 160 осіб. Маємо всі підстави ототожнювати Явожно з таборами гітлерівської Німеччини та Радянської імперії. Явожно був своєрідною лабораторією, в котрій людям ламали психіку, намагалися зробити з них сексотів, переляканих істот, які, повернувшись до рідних, назавжди позбудуться елементарних національних прагнень. У цьому й полягало головне призначення "табору праці". Впадає в око географія в'язнів: майже з усіх українських сіл Закерзоння хтось був у Явожно.

Про "табір праці" в Явожно в комуністичній Польщі було категорично заборонено навіть згадувати. У середині 1950-х бараки з мурами знесли, ніби їх і не було. Але злочину не приховаєш. Падіння комуністичних режимів супроводжувало оприлюднення їхніх чорних діянь. 1990 року часопис "Наше слово" опублікував матеріал нині відомого дослідника, громадянина Польщі українського походження Місила про Явожно, згодом його надзусилля увінчалися документально-викривальною працею "Акція "Вісла" (Варшава, 1993). 1990 року польський Сенат був змушений засудити акцію "Вісла". І тільки. Якихось вибачень із боку польської влади досі не прозвучало.

Проте інтерес до подій 1950-х у Закерзонні зростав, насамперед з утворенням в Україні товариств депортованих із Польщі. 27 вересня 1992-го відбулася поїздка делегації з Львівщини в складі Івана Геля, політв'язня, керівників товариств зв'язків з українцями Богдана Якимовича та "Надсяння" Володимира Середи в Явожно на місце поховань. Палка аргументована промова-спогад колишнього в'язня табору отця С. Дзюбини з Перемишля фактично започаткувала повернення із забуття однієї з найдраматичніших сторінок польсько-українських відносин. Віддамо належне президентові міста Явожно П. Венгляжу, який попросив пробачення за злочини, що їх вчинили його співвітчизники. За словами В. Середи, він жодного разу не чув такого щирого каяття від польських посадовців.

24 травня 1998 року президенти Польщі А. Кваснєвський та України Л. Кучма відкрили пам'ятний знак на розчищеній лісовій галявині, де під коріннями багатолітніх дерев спочивають жертви Явожно. Промови керівників держав зводилися до того, що минуле треба пам'ятати, але не "виставляти рахунки", треба працювати задля майбутнього тощо. Напис на пам'ятному знаку теж, скажімо, в "ніякому" дусі: "Пам'яті поляків, українців, німців, усіх жертв комуністичного терору, хто безневинно терпів тут, усім ув'язненим, закатованим, померлим у 1945-1956 роках..."

Творцям напису не вистачило мужності заявити, що режим таки не абстрактний, а польський. Це по-перше. А по-друге, необізнаний відвідувач меморіалу має всі підстави повірити, що в таборі знущалися з в'язнів різних націй, насамперед із поляків. У ньому справді були на початках німецькі фольксдойчери та військовополонені, були й поляки, котрі не сприймали комуністичного режиму. Та не зафіксовано, що з когось із них вибивали покази чи котрогось садовили на ніжку столика. Зрештою, жодна зі сторін - польська чи німецька - досі не заявила про поховання своїх громадян на цій території, не оплакують їх, не влаштовують тут богослужінь. Явожно - це невиліковний біль українства і, без сумніву, вічна ганьба польських правителів.

Представники світового українства, його об'єднань у Польщі й Україні збираються на початку осені в Явожно. Не став винятком і цей вересень, коли сюди з'їхалося декілька тисяч осіб, у тому числі й із Львівщини. Поїздку забезпечила обласна державна адміністрація. Панахиду відправили 17 священиків на чолі з Вроцлавсько-Гданським владикою В. Ющаком у супроводі молодіжного хору з Перемишля. Представники дипломатичного корпусу України в Польщі М. Ярмолюк, М. Бродович певною мірою виклали позицію українського зовнішньополітичного курсу, що осуджує людиновбивчу практику, прагне до європейських цінностей. Голова Об'єднання українців у Польщі П. Тима зазначив, що "нас зібралося тут звідусіль багато, аби сказати правду про Явожно, але на 60-ту річницю акції "Вісла" треба пам'ятати й про інші місця, де творили наругу над українцями". Особливого настрою надала присутність понад десятка колишніх в'язнів Явожно. Вони, понівечені долею, не проголошували палких промов, зате випромінювали бадьорість духу та почуття національної гідності.

Доброго слова заслуговують організатори зібрання, які подбали, щоб літні люди могли присісти, почути промови, не змокнути під дощем. Дорогою до Явожно львівська делегація навідалася на Раковецький цвинтар у Кракові, щоб покласти вінки та помолитися на могилі Б. Лепкого, заспівати його безсмертну пісню "Чуєш, брате мій...", а біля монумента воякам Української Народної Республіки - "Ще не вмерла Україна".

Володимир БАДЯК
Джерело:http://www.chasipodii.net/article/2156
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.