на початок

Лінія Керзона

8 грудня 1919 року Найвища Рада Антанти визначила східний кордон Польщі, провівши умовну лінію за якою лишилися етнічні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина.
Ту саму лінію запропонував у липні 1920 р. міністр закордонних справ Великобританії Джордж Керзон (звідси назва «Керзонова лінія») як кордон Польщі і Радянської Росії (Совєтської Росії) під час наступу радянської армії на Варшаву.
Лінія Керзона проходила через Гродно - Ялівку - Немирів - Берестя - Дорогуськ - Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат і мала становити східний кордон Польщі, в тому числі і між Польщею та Україною.
«Керзонову лінію» з поправками на користь СРСР встановлено як німецько-радянський кордон в договорі між Німеччиною і СРСР 28 вересня 1939 р. Ця лінія в центральній та північній частинах відтворювала кордон Російської Імперії з 1795 року, не мала багато спільного з етнографічним розмежуванням, хоч сам Керзон був, як видно, переконаний у чомусь протилежному.
Востаннє «Керзонова лінія» прийнята, на цей раз з поравками на користь Польщі, як польсько-радянський кордон на Ялтинській коференції (січень 1945 р.), її згодом санкціонував договір між СРСР і Польщею 16 серпня 1945 р.
Перелічені українські землі дістали назву Закерзоння. Доля Закерзоння була ще одною трагічною сторінкою в історії України. Загальна площа Закерзоння становила бл. 19,5 тис. км2, на якій проживало 1,5 млн українців.
В 1947 польський комуністичний режим вчинив один з своїх найкривавіших злочинів проти українського населення Закерзоння, провівши операцію "Вісла" , внаслідок якої близько 150 тис. українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени північної і західної Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у Закерзонні до кінця 1947.
Лінія Керзона
Частина населення Закерзоння згодом повернулась до своїх доміовок. Інші були депортовані або добровільно повернулись до УРСР.
За деякими відомостями, Микита Хрущов мав розпочати в 1944 р. спробу приєднання Холмщини до СРСР, тобто земель розташованих на лівому березі Бугу, менше-більше в межах Холмської ґубернії, створеної царською владою в 1912 р. Ця пропозиція не стала предметом суттєвих диспутів (хоч з’явилася там як по 8 грудня 1919 року Найвища Рада Антанти визначила східний кордон Польщі, провівши умовну лінію за якою лишилися етнічні українські землі: Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина.
Ту саму лінію запропонував у липні 1920 р. міністр закордонних справ Великобританії Джордж Керзон (звідси назва «Керзонова лінія») як кордон Польщі і Радянської Росії (Совєтської Росії) під час наступу радянської армії на Варшаву.
Лінія Керзона проходила через Гродно - Ялівку - Немирів - Берестя - Дорогуськ - Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів, на захід від Рави-Руської, на схід від Перемишля аж до Карпат і мала становити східний кордон Польщі, в тому числі і між Польщею та Україною.
«Керзонову лінію» з поправками на користь СРСР встановлено як німецько-радянський кордон в договорі між Німеччиною і СРСР 28 вересня 1939 р. Ця лінія в центральній та північній частинах відтворювала кордон Російської Імперії з 1795 року, не мала багато спільного з етнографічним розмежуванням, хоч сам Керзон був, як видно, переконаний у чомусь протилежному.
Востаннє «Керзонова лінія» прийнята, на цей раз з поравками на користь Польщі, як польсько-радянський кордон на Ялтинській коференції (січень 1945 р.), її згодом санкціонував договір між СРСР і Польщею 16 серпня 1945 р.
Перелічені українські землі дістали назву Закерзоння. Доля Закерзоння була ще одною трагічною сторінкою в історії України. Загальна площа Закерзоння становила бл. 19,5 тис. км2, на якій проживало 1,5 млн українців.
В 1947 польський комуністичний режим вчинив один з своїх найкривавіших злочинів проти українського населення Закерзоння, провівши операцію "Вісла" , внаслідок якої близько 150 тис. українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени північної і західної Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у Закерзонні до кінця 1947.

Частина населення Закерзоння згодом повернулась до своїх доміовок. Інші були депортовані або добровільно повернулись до УРСР.
За деякими відомостями, Микита Хрущов мав розпочати в 1944 р. спробу приєднання Холмщини до СРСР, тобто земель розташованих на лівому березі Бугу, менше-більше в межах Холмської ґубернії, створеної царською владою в 1912 р. Ця пропозиція не стала предметом суттєвих диспутів (хоч з’явилася там як пострах), напевне, не отримавши підтримки Сталіна.
В подальших починаннях, які почалися в серпні 1945 р. і проводилися вже, звичайно, представниками держави, зокрема Радянського Союзу, польська сторона прагнула домогтися пересунення лінії кордону на схід так, щоб у межах Польщі опинилася Бориславська впадина, поклади калійних солей у районі Стебника, а також залізничні вузли в Раві-Руській і Хирові, що мало величезне господарське значення для Польщі, віддаючи натомість території в басейні Бугу та Солокії, а також район Любичі Королівської. Радянська сторона відкинула ці побажання, натомість сама запропонувала “вирівняти” кордон таким чином, що Польща мала б віддати місцевість між Сяном та польсько-чехословацьким кордоном на схід від Ветліну (кордон мав проходити від Смольника до перетину з чехословацьким кордоном на Кременаросі).
Від березня 1946 р. до квітня 1947 р. (за деякими даними – до липня 1948 р.) проводилася демаркація нового кордону (ми не знаємо детально, як її вели на польсько-українському відтинку).
Через три роки Радянський Союз виступив з пропозицією зміни деяких відтинків кордону. В силу угоди з 15.02.1951 р. близько 480 кв. км східної Любельщини перейшло до Української РСР, а подібний обсяг західного Прикарпаття – до Польщі.
Незалежна Польща та незалежна Україна з самого початку були переконані, що теперішні польсько-радянські кордони мусять залишатись недоторканими, як з погляду інтересів обох країн, так і з міркувань сучасного міжнародного права, які стоять на позиціях непорушності кордонів, визнаних іншими країнами (особливо кордонів, сформованих в конвенції Другої Світової війни, а також деколонізаційних процесів).
Отже, Лінія Керзона вперше стала державним кордоном в 1939 р., і є в тому ж статусі до сьогодні. Частина етнічних українських земель лищилася в Польщі.скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.