Гуцульщина *

Історико-етнографічний район на заході України, який займає найвищу і наймальовничішу частину українських Карпат в межах Галичини, Буковини та Закарпаття. Охоплює Верховинський район, південну частину Косівського та Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південну частину Вижницького району Чернівецької області, Радехівський район Закарпатської області.

Назва походить від найменування корінного населення цього краю гуцулів, яке пов’язують з румунським словом “ гоц” – розбійник, опришок.
Історичні відомості внаслідок відокремленості Гуцульщини надто скупі.
Протягом століть вона входила до складу тих держав, до яких належали Галичина, Буковина і Закарпаття.
Перші історичні відомості про Гуцульщину з’явилися в польських джерелах у ХІ V - початку Х V ст.
Після возз’єднання Західної України (1939 р.) та Закарпаття (1945 р.) з УРСР у складі України. Тепер майже вся територія Гуцульщини лежить в межах України.
З Гуцульщиною пов’язане таке державно-правове явище, як Гуцульська Республіка – українське державне утворення, що існувало у 1918 – 1919 роках з центром у селі Ясеня.
Гуцули – нащадки давніх слов’янських племен, які в Х ст . ввійшли до складу Київської Русі. Вони віками творили свої звичаї, матеріальну та духовну культуру, мову (говірку). Головним заняттям гуцулів стали сезонні лісові роботи, сплав деревини по гірських річках. Багатство лісів, полонин та гірських луків сприяли розвитку тваринництва. Життя гуцулів проходило між постійною хатою і літовищем (оселею пастухів у горах ). До сьогодні в гуцулів зберігся обряд проводів пастухів на полонину. Високого рівня розвитку в гуцулів набули художні промисли: різьбярство, килимарство, випалювання та інкрустація на дереві, гончарство, художня обробка металу. Тваринництво як домінуючий напрям господарства позначився й на інших ділянках матеріальної культури. Основним матеріалом для одягу стало домоткане вовняне сукно, овече хутро та саморобна шкіра. Продукти тваринництва (молоко, сир) стали одним із основних компонентів традиційного харчування гуцулів.
Надзвичайно мальовничим є одяг гуцулів. Найвідоміші елементи костюма гуцулів – це киптар, сердак (верхній одяг), черес (широкий пояс), крисаня (капелюх). Характерним взуттям були личаки . Не розлучалися гуцули зі шкіряною торбинкою, яку вішали через плече, і топірцем. На свята жінки одягали зґарди, ґердан (жіночі прикраси на шию), персні. Незвичайно майстерно виконували гуцули писанки (розмальовані яйця). Всім відомі гуцульські колом ийки ( короткі пісеньки жартівливого змісту і своєрідною мелодією). Гуцульським народним інструментом є трембіта , що має вигляд довгої дерев’яної труби без вентилів і клапанів. Великою мистецькою досконалістю відзначалися гуцульські хати. Розташовані на значних відстанях одна від одної, по схилах гір, по горбах і в долині рік, вони утворювали гражди (поєднання житлового приміщення з господарським, своєрідні дерев’яні фортеці), які з’єднувалися плаями (гірськими стежками).
Історичні події на пов’язані з боротьбою на початку Х V І-Х V ІІІ ст. опришків (народних повстанців), найвідомішим з яких був Олекса Довбуш, а також повстання 1840-х років , які очолив на буковинській Гуцульщині Лук’ян Кобилиця. Виявом національно-громадського життя гуцулів на початку ХХ ст. була організація “ Січ” (засновник Кирило Трильовський ), участь у визвольних змаганнях в роки першої світової війни ( гуцульська сотня ), організація Української радикальної партії. divaescortservice.com
Своєрідним неповторним явище гуцульської культури був Гуцульський театр , організований Гнатом Хоткевичем у 1911 році , акторами якого були місцеві жителі.

Найбільші населені пункти – Делятин, Косів, Кути, Коломия, Вижниця, Ворохта, Рахів, Яремче.

З Гуцульщиною пов’язане життя і творчість видатних діячів української культури, письменників Ю. Федьковича, М. Черемшини, Г. Хоткевича, І. Франка, М. Коцюбинського.

* Гуцульщина ( - и, ж.), гуцул, ( ж. гуцулка ), гуцульський, по-гуцульськи