Підляшшя
Історично- етнічна територія України - Підляшшя разом з іншими українськими етнічними землями - Холмщиною, Надсянням та Лемківщиною входить сьогодні до складу Польщі.
Підляшшя (Польська карта 1635 року) Назва Підляшшя (від польського las - ліс, країна під лісом, або від лях - країна побіч ляхів) виникла на поч. XVI ст. у зв'язку з утворенням у 1520 р. Підляського воєводства, яке доходило на північ до джерел р. Бобра.
В IX - X ст. територія Підляшшя була заселена, в основному, східнослов'янськими племенами - древлянами, бужанами і д реговичами.
З X ст. входило до складу Київської держави і становило західну частину Берестейської землі (з XII ст. - Дорогичинської землі).
Після приєднання в 1238 р. князем Данилом Романовичем Галицьким Дорогичинської землі, Підляшшя перебувало у складі Галицько-Волинського королівства. Найбільшими містами Підляшшя в той період були Дорогичин, Більськ, Мельник та ін.
У 1253 р. в Дорогичині коронувався Данило Галицький.
У період занепаду Галицько-Волинської держави литовські князі Гедимін і Кейстут, зайнявши Берестейську і Дорогичинську землі, приєднали Підляшшя до Великого князівства Литовського.
В 1520 р. на території Підляшшя було створено окреме воєводство (центр - Дорогичин), що складалося з Дорогичинської, Більської та Берестейської земель.
У 1566 р. Берестейщина увійшла до складу новоствореного Берестейсько-Литовського воєводства, а Підляське воєводство було поділене на Дорогичинську, Мельницьку і Більську землі.
За Люблінською унією 1596 р. Підляшшя відійшло Польщі.
Внаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795 р. р.) Південне Підляшшя було включене до Австрії (по Буг), а Північне Підляшшя (Більщина) - до Прусії.
Під час наполеонівських війн північна частина Підляшшя відійшла до Росії ( з 1842 р. - у складі Гродненської губ.), а південна - з 1809 р. до Варшавського герцогства, а з 1815 р. - до Королівства Польського.
Протягом всього 19 - поч. 20 ст. українське населення Підляшшя зазнавали посиленного адміністративного тиску на церкву і шкільництво з метою прискорення процесів полонізації та русифікації.
У 1874 р. у Підляшші російський уряд заборонив УГКЦ і запровадив православ'я, що зумовило прийняття частиною українського населення римо-католицького віросповідання і виникнення групи латинників.
На початку ХХ ст. землі Підляшшя належали до Гродненської, Сідлецької і Холмсьхої губерній Російської імперії.
Під час Першої світової війни 1914-18 р. р. царський уряд евакуював на схід з Підляшшя і Холмщини близько 120 тисяч чоловік. За умовами Берестейського миру 1918 р. Підляшшя мало відійти до Української Народної Республіки, але на початку листопаду 1918 р. польські збройні сили захопили територію Підляшшя і Холмщини, зайняту німецькими військами.
В міжвоєнний період польський уряд проводив на території Підляшшя шовіністичну антиукраїнську політику.
У 1939-44 р. р. Підляшшя входило до складу Генеральної Губернії.
У післявоєнний період автохтонне населення Підляшшя спіткала та сама доля, що і українців на інших українських етнічних землях, що залишились у складі Польщі. За угодами комуністичних урядів СРСР і Польщі, значну частину українців з Підляшшя було виселено до УРСР, решту депортовано в 1947 р. у ході злочинної акції "Вісла"* на північно-західні польські землі (див. також Холмщина).
maltadates*Акція „ВІСЛА” - комплекс заходів польського комуністичного уряду (за активної підтримки СРСР та Чехословаччини) з примусової депортації українського населення зі своїх етнічних земель — Лемківщини, Холмщини, Підляшшя, Надсяння, які увійшли до складу Польщі за Потсдамською угодою.
Офіційним мотивом акції була допомога українського населення загонам УПА. Здійснювалася в кілька етапів з 28 квітня 1947р. до кінця 1948 р..
Місцем депортації були виділені Ольштинське. Гданське, Кошалінське, Щецінське й Вроцлавське воєводства, де українців селили по декілька родин на одне польське село.