на початок

Дорога довжиною сто років

Творець допомагає Працелюбові...


Отець Дмитро Блажейовський... Це той видатний теолог та історик Церкви, що вишив дорогу до Храму?... Образно кажучи, то саме так. Ікони, образи, хоругви “намальовані” ниткою, - справжній скарб, який приковує погляд своїм християнським змістом і неповторною красою як виявом незвичайної майстерності. А налічує той коштовний набуток понад 350 ікон, хоругв. Доктору Блажейовському в серпні цього року сповниться сто років. І він усе творить, творить... Написав десятки книг, видав альбоми вишитих ікон, один з яких присвячений 2000-літю Різдва Христового.

Дорога довжиною сто років

Вишиті ікони о.Дмитра Блажейовського


“... А на відпочинок не збираюсь, бо казав нам, дітям, мій тато, коли ми хотіли відпочивати, що у гробі будемо відпочивати, але я ще зовсім не спішуся на відпочинок на цвинтар до гробу.” Свої розповіді отець надзвичайно витончено скроплює гумором, природна наявність якого допомагала йому не втрачати оптимізм навіть у найскладніші періоди життя. Та ще засвідчує ця риса гнучкість розуму, завжди похвальна для будь-якого віку людини. Особливо влучно потрапляють у ціль вислови доктора, коли заторкуються його праці. “А що робитиму в старості?” – один із тих, що став уже крилатим.

З нагоди 70-річчя свого священства, яке торік відзначили в Україні, навіть дещо раніше, ніж в Італії, де живе Дмитро Блажейовський, отець звернувся з посланням. Ось що, зокрема, він каже: “Я ходжу, спираючись на палицю, яку зачав ще з минулого року – про почуття взаємної спільности українців та потребу взаємо корисної співпраці, бо в українському народі був увесь час і ще є загальний та великий брак почуття взаємної спільности, що всі повинні творити одну нероздільну цілість – одну велику родину і разом співпрацювати.” Натура дуже тонкої душевної організації, він загострено і боляче сприймає всілякі негаразди в дорогій йому країні, на землі, страждання якої пропускає крізь серце.

Коли мудрим словом промовляє сумління


Книги – кораблі думок, що мандрують хвилями часу… Кому, як не йому, отцеві, знаний цей древній вислів і практично втілюваний у споруджені ним власні “кораблі”. Його книги вибудувані на міцній підвалині світогляду чесної людини, християнина, патріота, з допомогою міцного матеріалу – мудрих думок. Нікому він їх не нав’язує, не зобов’язує бездумно сприймати, а лише переслідує скромну мету: можливо, хтось корисне почерпне для себе, хтось порозумнішає. Бо так чи інакше, болить докторові Блажейовському душа з причини того, що істотно хибує ще в нас, скажімо, виховний процес, від чого зазнає шкоди суспільство.

“Релігійне, національне, характерне і соціальне виховання, а також і фахове, дуже важливе, - вважає, - бо повинні виховати чесних та працьовитих робітників, які б не крали, не ошукували та чесно і совісно співпрацювали би з усіма українцями для добра України, українського народу та всієї Української Церкви.” Поняття “робітник” концентрує спеціалістів різних професій. Серце священика ятрить гірка думка: українці ще недостатньо вчаться, “не хочуть поважно взятися до науки і розвинути власну ініціативу”, молоді ще бракує “солідної, творчої праці і солідної співпраці.” Кожне положення це, як життєвий, вистражданий принцип, зокрема в книжці “Мій життєпис. Про виховання і українські проблеми” – обґрунтований, доказовий, то наче ключ, що відчиняє двері до нових знань, до вдосконалення людини-громадянина.

Презентація цієї двохсотсторінкової праці відбулася недавно в Музеї вишиваних ікон отця доктора Дмитра Блажейовського у Львові. Видавництво “Каменяр” випустило її в світ в авторській редакції завдяки, власне, Фонду теолога, історика, який безупинно поповнює, працюючи і денно, і нощно. Адресована книга масовому читачеві. “Пишу мої спомини, бо 21 серпня 2009 року зачав сотий рік мого життя і зачинаю відчувати, що вже зближається старість” – ось перше вступного слова автора, який тут же висловлює сумнів, а чи буде комусь користь від його спогадів.

І водночас плекає надію, що хтось таки замислиться над собою та над тим, що корисного зробив він для України і для Церкви та для своїх ближніх. Глибокий знавець історії релігії в світовому масштабі, суті конфесій різних країн, ролі окремих особистостей у творенні національної держави, її культури, він вправно оперує яскравими фактами минулого і сьогодення, чим робить свою оповідь переконливою, доказовою, без натяку зверхності і… жвавою. Особливо це стосується тих сторінок, де мовиться про “виховання мозку”, про необхідність працювати без батога і нагайки, за покликом серця, аби не потрапити знову в “дуже довгу неволю” через своє “лінивство”.

Дорога довжиною сто років

Отець Дмитро Блажейовський під час Служби Божої в Лемківській церкві св. Володимира і Ольги (м. Львів)


Зрештою, зміст книги, її значення в прилученні до загальнолюдських цінностей – тема, гідна окремої розмови. Згадаємо лише, що напередодні її презентації одному з авторів цієї статті поталанило мати зустріч і тривалу бесіду з цією незвичайною людиною і вкотре подивуватися силі її волі, воістину мужності, багатству внутрішнього світу, що знаходить віддзеркалення в друкованих працях, у кропіткій повсякденній роботі, обсяг якої визначає голка з ниткою (до речі, вишивання започаткував у 60-річному віці).

На запрошення – порадувати парафіян приходом до Лемківської церкви святих Володимира і Ольги, що в Шевченківському гаю, - охоче погодився. Літургію пам’ятного 11 квітня, отже, відправив отець Анатолій Дуда разом з отцем Дмитром Блажейовським.

Дорога довжиною сто років

О.Анатолій Дуда та о.Дмитро Блажейовський на Літургії


Після Служби Божої ще впродовж не однієї години тривала зустріч з громадою, роздача автографів, фотографування. До всього ж на останок шановний гість забажав відвідати 91-річного Петра Когута, першого голову Львівського товариства “Лемківщина”, який занедужав… Втома, насправді, і не торкнулася цієї величної постаті, людини, що “спорудила” себе як Особистість власними силами. Поспішає отець творити добро, бо відчуває: “вже зближається старість”…

Дорога довжиною сто років

На Великдень у колі знайомих,
зліва направо: відомий історик Іван Красовський, о. Д. Блажейовський, перший голова Львівського товариства “Лемківщина” Петро Когут, Іван Челак


Фундамент повноцінного життя


Генетично передана волею Всевишнього мудрість повсякчас диктувала Дмитру Блажейовському життєве кредо, яким треба керуватися. Це – безустанна праця. Ввічливо, але впевнено, наполегливо – чи то усно, чи письмово в своїх книгах – він закликає: працюймо, візьмімося серйозно до роботи, “перестаньмо нарікати на воріженьків”, аби Україна, яка вже стільки літ незалежна, не занепала, а йшла вперед. Ще одне звертання, до молодих і старших: дружімо з книгою, “читаймо, щоб не були ми та наші діти ціле життя тільки з напіврозвинутим мозком.”

Застерігати від лінивства, неуцтва, або як каже отець, від “зацофаності”, - має моральне право як людина суворої вимогливості до себе, непорушної дисципліни, цілеспрямованості ідеальної, коли йдеться про підпорядкування свого “я” способу життя. Самокритичний, він завжди оцінює себе з погляду того, що недоробив, хоча й з вини обставин об’єктивних. Працюючи в Америці, організував три парафії, а взагалі виконував свої священицькі, християнські обов’язки в різних парафіях, долаючи при тому і чималі труднощі. Будучи безпосередньо причетним до важливих духовних справ, старався, полишаючи їх – не залишати боргів. Проте вважає, що “втратив” в Америці свої 27 найкращих років, бо не виконав заплановане – мав намір написати історію Церкви, політичну історію та історію гайдамаччини, але… Не мав, правда, ні документів, ні літератури відповідної. Зокрема, на тему української національної історії.

У 1973 році повернувся до Риму, де заглибився в наукову працю. Кожна книга, стаття теолога, історика-енциклопедиста сконцентровує мудрість думки широкого масштабу, інтелект дослідника високого виміру. Видав їх, та ще десять збірок зразків українських вишивок, власним коштом переважно. На це використано гроші, зароблені в США фізичною працею, і дещо з продажу творів, наприклад, зразків вишивок. Сила слова, багатство української мови йому підвладні беззастережно, любов до книги супроводжує Дмитра Блажейовського з дитячих літ, відтоді, як учителька Котисівна дала допитливому хлопцеві “Кобзаря” і книжки про козаків. Уже тоді до читання заохочував своїх товаришів-лемків, усвідомивши: двері до зачарування друкованим текстом відчинені, тільки не кожен бажає переступити поріг. Цвіт суспільства, свідомих громадян формують знання-азбучку цю істину нагадує при нагоді досить спокійно, але за цим спокоєм вчувається тривога. “Де українська еліта? Еліту треба виховати!” – Така назва книги із запитанням і відповіддю.

Оця праця, як і “Будова, вдержання та оборона української держави”, церковний довідник “Поважні осяги та великі втрати” – список єпархій, парафій і монастирів від Попраду до Дніпра (1768-1991 рр.) – з числа останніх книг, які передав до Музею вишиваних ікон, що у Львові поблизу Театру опери та балету. Принагідно сказати, що директор цього унікального закладу культури Ігор Ковальчук торік побував в Італії і привіз істотне поповнення для нього від о. Блажейовського, а також враження і захоплення: господар життя на п’ятому поверсі – енергійний, бадьорий, реалізовує творчі задуми. Прокидається вдосвіта, лягає спати опівночі, до бібліотеки ступає першим, залишає її останній. Дорожить часом, бо ще так багато має зробити, заглибитись у нові пласти нашої ментальності, нашого характеру, пам’ятаючи: найгірше – це незнання, а ще гірше – небажання знати.

Острівець духовності в океані буття


Кожна година життя має працювати во ім’я добра, не бути згаяною марно, тому отець скрупульозно вимірює кожен крок на шляху праці, критично оцінюючи себе з погляду ще незробленого. Своїм найбільшим досягненням вважає – стосовно стійкості, наполегливості – подорож пішки з Праги до Риму в 1933 році. Не маючи паспорта, а лише документ про студіювання в політехніці, - пробирався полями, лісами, горами, без шматка хліба. До міста тритисячолітньої історії ступив після півночі і одразу попрямував “просто до св. Петра”. А далі визначила доля новий шлях – в українській римській семінарії студіювання теології, і наступні дванадцять років оволодіння філософією, історією, теологією в католицьких університетах у Римі, завершення навчання двома докторатами. Під час студій, наприклад, заснував у 1935 році читальню як товариство студентів, разом відзначали пам’ятні дати, скажімо, проголошення Соборності України.

Загалом же, з притаманною йому природною скромністю, свою біографію (“життєпис”) вважає простою, нічим особливо примітною, адже, мовляв, не проводив спільну діяльність з видатними людьми. Правда, задоволений собою в тому, що завдяки фізичній праці – “миттям тарелів та замітанням підлог по реставраціях в Америці” – зібрав гроші. І вже тоді, будучи парохом найбільших парафій, визначив мету щодо відродження традицій вишивання ікон і наполегливо досягав її, створив згодом Фонд, уже згаданий вище. Відкривши в 1999 році власний Музей вишиваних ікон, образів і хоругв, опікується ним, маючи стійку фінансову підвалину для забезпечення його функціонування – і нині, і на майбутнє, коли, як наголошує отець, “мене не стане”. Кошти використовує, великою мірою, на видання книжок, зокрема, з української церковної історії, благо фонд зміцнюється завдяки надходження від процентів з банку, будучи під адміністрацією отців-василіан. Ще одне істотне джерело – принцип, який не зраджує ні на йоту: сувора економія в побуті.

Так, увесь 99-й рік життя “я постановив і витримав, не купивши ні кавалка м’яса, ні риби, ні кусня сиру, ні одного яйця, ні литска салати, ні кавалка хліба, і жив з моєї малої ферми на п’ятім поверсі, видаючи гроші тільки на молоко…” Ось що занотував о. Д. Блажейовський у своїх спогадах, мимоволі подаючи приклад облаштування і виходу з певної ситуації. Добре, що виручає доктора ота власна “ферма” на терасі п’ятого поверху житла в Римі, де вирощує огірки, помідори, квасолю, інші овочі. Урожай збирає щедрий. Зекономлені таким чином гроші спрямував торік на видавничі справи, на випуск двох альбомів і п’ятнадцятої збірки узорів.

Старатися зробити якнайбільше особисто, найменше завдати клопоту іншим – ще одне його життєве кредо. В усьому чіткий, передбачуваний, навіть щодо недопущення турбот з перевезенням його після смерті з Риму на Янівський цвинтар у Львові, де оплатив собі вже місце. А ще висловив прохання, аби повісили над труною його першу запроектовану і вишиту ікону Вишгородської Богородиці і плащаницю… У добродія Блажейовського безліч доброзичливців, які вірять: та гірка, скорботна година для нього настане не скоро.

Шанувальників же має чимало і в числі прихожан церков українських – греко-католицької, православної КП, автокефальної, де представлені хоругви за його зразками. Мешканці понад 150 міст України та зарубіжжя, де експонувався цикл ікон талановитого митця – великого християнина, безумовно, пам’ятають цю подію і її організатора. Вишивані хоругви автора зберігаються в кафедральних соборах ряду визначних міст світу. Твори його рук, котрі воістину не знають спочинку, підкреслюють спільність Церкви та українського сакрального мистецтва. Принагідно згадати книжку “Ієрархія Київської Церкви (861-1996)”, 567 сторінкову, перекладену з англійської 1990 року видання, в якій є опис усіх православних єпископів від хрещення України-Руси, в тому числі в діаспорі, і до нині, власне. Значення цієї праці щодо пізнання минувшини – не переоцінити, адже єпископи відігравали важливу роль в історії України.

Збірки “Українські релігійні вишивки” вправно слугують учням члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Дмитра Блажейовського, удостоєного також Почесної грамоти Національної комісії України в справах ЮНЕСКО. Сім’я послідовників того, хто береже нашу культуру і закликає особистою самовідданістю примножувати світлі традиції народу, постійно зростає. Саме з його ім’ям пов’язане відродження традицій вишиваних ікон для храмів і домівок. Гаптування і вишивання, особливо плащаниць, котрі виносять у церквах в страсну п’ятницю, має глибоке коріння. Відгук на заповітне прагнення отця – це створення українською, порівняно невеликою громадою в Римі, оригінальної школи українського ікономалярства, у складі якої представники різних країн. Послідовники видатного педагога на українській землі свої перші роботи виконали за його розробками, а поступово пішли вже власним шляхом, відточуючи почерк, утверджуючи сакральне мистецтво, доведене до занепаду з вини режиму в певний час. Двері ж до духовності не можна замкнути, і відчиняються вони спільними силами.

Виростав на лемківському обійсті


“Кожен день мені дарований Богом, і я мушу щось зробити для Бога та України” – це сказав о. Дмитро Блажейовський, син лемка Теодора із Вислоку Горішньому Сяноцького повіту. У цьому селі 21 серпня 1910 року і започаткувала доля його місце народження у звичайній хаті, в сім’ї з її щоденними турботами. Був ще Вислік Долішній, який мав свого війта і свою церкву. Отже, загалом мала громада дві церкви, священики пильнували тільки свої парафії, і до них отець у претензії: замало дбали про просвіту людей, яких у 1936 році налічувалось понад 2800 осіб. На його думку, і народна державна школа могла відчинити двері ще в подальшому минулому, якби парохи старалися краще.

На початку ХХ століття селяни дуже прагнули створити “Просвіту”, вже й дерево завезли для спорудження приміщення, та так і не скористалися в інтересах благородної справи. Про читальню для людей старався, між іншим, дід Дмитро, батько його мами, який, коли почалася Перша світова війна, був вивезений до Австрії, до концентраційного табору “Талєргоф”, де й помер. З плином часу, пробираючись лісами і видолинками, горами і ярами через Австрію до Італії, Д. Блажейовський знайшов могилу діда, тобто спільну для сотні померлих. Отак обірвалось життя старого лемка та його сокровенна мрія, яка, впевнений отець, могла здійснитися, якби те ж духовенство через проповіді роз’яснювало і підтримувало активно організацію читалень. Він же особисто при допомозі молодшої генерації створив таки у Вислоці Горішнім “Просвіту”, що діяла між двома світовими війнами. А потім…

Що настало потім – несуть лемки в серці і понині. У Вислоці Горішнім церкву розібрано, а дерево використано на будову стайні для худоби, більшість хат спалено. Фундаментальна праця “Берестейська ре-унія та українська історична доля і недоля” доктора Д. Блажейовського відкривається вступною статтею, перше речення якої ятрить серце. “В 1969 році автор цієї праці відвідав своє рідне село Вислік на Лемківщині і побачив страшну руїну. Він сидів на згарищі рідної хати і дивився на бур’яни, що росли скрізь, де було колись гарне село, і ряд думок тиснувся йому до голови про долю і недолю рідної хати, рідного села та цілої його Батьківщини…” Отак у третій особі подає себе, свої гіркі відчуття уродженець цієї згорьованої, понівеченої землі, на якій ріс-виростав у великій сім’ї, що мала десятеро дітей, троє з яких померло. Виховували їх на християнських принципах, у повазі до праці. Щонеділі і в свята усі разом з батьками йшли до церкви, а ввечері ставали на коліна перед іконою на стіні і молилися. Дивується о. Дмитро і нині, як мати, що не вміла читати, знала стільки багато молитов, святого писання. Дітей, звісно, батьки любили, але втомленим працею на полі не потурали співчуттям, а заохочували до сили волі, до подолання свого “нехотіння”.

І чи не звідси коріння “лемківської впертості” Дмитра Блажейовського як людини безмежної працелюбності, наполегливості, стійкості в пошуках знань з теології, як дослідника глибинних пластів історії України… Свідомість його формувала родина, її моральні принципи, “Кобзар”, який одержав від учительки, дочки священика і прочитання якої зміцнило намір – вчитися в гімназії у Перемишлі, що за 135 кілометрів від села. На таємних сходинках студенти під час навчання читали заборонене, святкували роковини смерті Тараса Шевченка, проводили інші заходи. До речі, щодо української історії, то саме Вислік став стержнем формування лемківської Вислівсько-Команецької республіки, скликавши до єднання представників 27 лемківських сіл. Такий от один з етнічних українських регіонів, знаний боротьбою за кращу долю, позначений яскравим народним мистецтвом, сонячний відблиск якого несе о. Блажейовський впродовж життя.

Дорога довжиною сто років

Фото на згадку
з краянами після Служби Божої в Лемківській церкві св. Володимира і Ольги (м. Львів)


Серце отця – наче великий Храм, що вмістив коштовні ікони, образи, явивши світові мужність їх творця. Відомо ж бо: талант – це діамант, і чим більше граней, тим він яскравіший, у чому пересвідчується кожен, кому випало щастя пізнати душу його власника. Орден “За заслуги” ІІІ ступеня – безумовно, то визнання нашою державою заслуг українця-лемка, праця якого слугує утвердженню християнської моралі.
Унікальні твори промовляють силою духовною: Господи, допоможи нам залишатися людьми, не стати мізерними, нікчемними, а бути чесними, патріотами, як от… Дмитро Блажейовський вишив портрети Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Маркіяна Шашкевича, Андрея Шептицького, інших величних постатей. Яскраві барви кольорів виокремлюють зображення Богородиці (Оранти, Покрови, Одигітрії, Самбірської, Унівської…), жінок-мучениць за Христову віру, серію святих, епізоди з Біблійної історії, блаженних мучеників Церкви. В українській церкві сто років тому селянин-лемко хрестив сина Дмитра, одного з десяти своїх дітей.

Кожна ікона для бажаючого знати – таїть у собі історію народу, його героїчне і страдницьке минуле. Ось постає перед зором чудотворна Козацько-Іржавецька Богородиця, яку оспівав Тарас Шевченко в поемі “Іржавець” і яка належить до т.зв. “плачучих ікон”. А плакала Божа Мати над долею України, з якої запорожці змушені були тікати після зруйнування Січі, що знаходилась над річкою Чортомлик. Після повернення на рідну землю ікону, яку забрали тоді з собою, повернули до церкви, де в страшному 1937 році натрапили на неї безбожники і спалили… Самбірська Богородиця, за переказом, намальована була євангелістом Лукою на дошці з кипарисового дерева. Про чудотворну цю ікону, що зцілювала людей і сочила з очей сльози, зокрема напередодні Першої світової війни, як і про інші сторінки християнського життя глибинні знання має доктор Д. Блажейовський.

У цьому вже не вперше пересвідчився
Іван Челак,
член Фундації дослідження Лемківщини


Спілкувалася
Ганна Гула,
заслужений працівник культури України


Спеціально для НАЦІОНАЛЬНОГО ЕТНІЧНОГО ПОРТАЛУ Lemky.Com
з нагоди 100-річчя о.Дмитра Блажейовського
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.