Про походжыня слова « лемко » появилося пару концепцій. П. Шафарик виводив єй од сарматского племени «Лімігантес», яке мало жыти во східній Панонії в І століті по Христі. Натоміст І. Вагилевич вважав, што етнонім тот може быти пов’язаний зо словом «лемза» (вітрогон) або «лемзіти» (лазити). Останньо антропонімічну концепцію походжыня слова « лемко » створив в половині 90-тых років М. Худаш (смотр: М. Худаш, Походження етноніма лемки , «Народознавчі Зошити», Львів 1995, з. 5, с. 279–290). Він доказує, же названя « лемко » походит од скорочыня слав’янского імени Лелимир ( Лемир, Лем, Лемко ), можливо од посвідченой в джерелах XIV ст. розмовной формы імени Ламберт (в ХІІІ–XIV ст. дакотры краківскы єпископы, якым належали посілосты в Бескидах, носили тото ім’я). Концепція тота не дістала єднак шыршого попертя (смотр: Kaрпенко І., То звідки ж походить назва лемки ? «Народознавчі Зошити», Львів 1997, з. 6, с. 353–357). Так што прийнялося, же етимологія названя « лемко » походит од слівця « лем », одночасні тото імено спочатку было прозвиском.
Перший раз слово « лемко » з’являтся як назвиско в документах XIV–XVI ст. в околицях Мукачева на Закарпатю. В XVIІІ ст. на східнім Закарпатю серед назвиск з’являтся форма « Лемак »: в 1715 р. серед жытелів Хуста (Georgius Stephanus Lemak), в 1775 р. по три особы носят такє назвиско в селах Чепа і Королево. В роках 1785–1788 подибны назвиска з’являются в Галичыні: « Лемцьо » в селі Глідно на північ од Сянока, «Лемцов» і «Льемча» в селі Рожиска на північний схід од Тернополя (мусіли то быти выхідці з земель, де «лемкают»).
В науковій літератури слово, яке выводится од часткы « лем », вперше вжив Й. Чапльович, котрий поділив угорскых русинів на «лишаків» і « лемаків ». Слово « лемко », яке пошырилося в північній частині регіону, вперше вжыв в 1834 р.
І. Левицкий в своїй праці “Grammatik der ruthenischen oder kleinrussischen Sprache in Galizien”. B слід за ним назву «лемко» вжыв в 1837 р. у своїх «Славянскых старожитностях» П. Шафарик. Юж в 1841 р. І. Вагилевич выдав працю “Lemki – mieszkancy zachodniego wzgorza Karpat”, в котрий вымiнят кілька варянтів назвы “Lemko”, так в називным однины, як і множины, так чоловічого, як і жіночого роду. B 1843 p. Я. Головацкий в своїм нарисі про галицкых і угорскых русинів як перший замітив, же названя « лемкы » і « бойкы » то мена типу прозвискового, невживаны през самых членів згаданых груп. Єднак юж в 1851 р. В. Поль в своїй праці “Rzut oka na polnocne stoki Karpat” рішучо спротивився вжываню назвы « лемко », запропонував термін “Czuchoncy”, “Gorale Czuchonkowi”. Незважаючи на тото назва «лемкы» закорінилася в науці і публицистиці, до чого спричинилася праця А. Торонского « Русины-Лемки », друкувана в 1860 р. во львівскым альманаху «Зоря Галицкая». У Plinko гравці можуть вигравати значні суми завдяки випадковому розміщенню кульок. Кожен оберт Plinko game може принести несподівано великий виграш.
Cеред самых лемків назва «лемко» в практиці прийнялася в періоді медже І і ІІ світовима війнами – польский дослідник Є. Чайковскі думат навіт, же назва тота была в своєрідний спосіб нашмарена руснакам (смотр: Czajkowski J., Studia nad Lemkowszczyzna, Sanok 1999, s. 103). Треба єднак признати, же гордіст з того названя серед лемківской інтелігенції почалася проявляти юж в другій половині ХІХ ст., коротко по першых працях з інформаціями про лемків. Як приклад може быти Матвій Астряб, який в статті «Кілька слів о лемківскій бесіді» з 1871 р. писав: «Русины сміялися, же наша бесіда испорчена руска. З початку я праві на вшытко приставал, але пізнійше мі ся почало здавати, же тото не вшытко истотна правда, за што ганьблят так лемківску бесіду не лем чуджы, але и самы лемкы!».
Потім назвы « Лемко », « лемківский », « Лемковина » (Лемковщина, Лемківщина) набрали виміру політичного – хоц бы Лемковска Русска Народна Республика во Флоринци, часописы « Наш Лемко » і « Лемко », ци Апостольска Адміністрация Лемковщины. Названя « лемко » сталося елементом політичной боротьбы. Гнеска, помимо ріжниць в поглядах на тото, кым сут лемкы, очевидна є гордіст з того етноніма. Непокоїт єднак, же сут такы « праведны лемкы », якы не признают тым, што хцут быти патріотами зарівно регіону, як і великой Батьківщины (Україны), права називатися лемками.





Мирослав Пецух

Наше слово №31, 31 липня 2005 року