---

Відгоріла, відпалала чергова, вже ХІ - а Українська Лемківська Ватра. Тобто, завершився ХІ - й Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Цього року він був приурочений і до 100-річчя видатного лемківського поета Богдана-Ігора Антонича.

Що залишив фестиваль на душі? Чого більше радощів, задоволення чи смутку, печалі ? Напевне, останнього більше…

Тож наша оповіданка, то є більше роздуми, чим репортаж про фестиваль.

Минають роки, та вже й десятиліття минули з часів депортації. Життя йде нестримним кроком вперед, весь світ так само, все змінюється, все вдосконалюється… А лемки-русини? Куди вони йдуть і до чого прийшли ? Питання складне і чи знайдеться однозначна відповідь. Так, проводяться численні науково-практичні конференції, де вчені мужі міркують про мовне походження етноніму лемки чи історичне самих лемків, про пам'ятки сакральної культури Закерзоння, видаються мудрі укази і постанови стосовно відзначення пам'ятних дат депортації чи то ювілею визначного діяча або події. У правдивих лемків що у Польщі, що в Словаччині, та й і в Україні, діти вже й не хочуть плекати мову своїх батьків та дідів, не переймаються лемківськими питаннями, говорять на мові титульної нації, асимілюються. В русинсько-лемківському середовищі не припиняються локальні міжусобні "війни" з виясненням відносин: хто яким лемком чи русином є. Але старше покоління, як ті могутні мастодонти доби четвертинного періоду, на превеликий жаль, потихеньку вимирає і забирає з собою в Лету автентичність лемківського буття.

Але все ж таки культурний феномен Лемківщини, дякуючи Богу, не зникає - живе він не тільки в уродженцях Лемківського Бескиду, а й генетично вже у молодої лемківської порослі, у їхніх нащадках, для яких пам'ять предковічного стала наріжним каменем їхніх духовних домівок на чужині. І кожного літа, в спекоту чи в сльоту, мандрують вони не тільки до села Ждиня, що південніше від Горлиць, на теренах Польщі, на "Лемківську ватру", а й в містечко Монастириська, що на Тернопіллі, де в урочище Бичова їх вже більше десяти років кличуть "Дзвони Лемківшини". Тисячі лемків прямують сюди, щоб при запаленому ватровому полум'ї серед прекрасної природи, котра нагадує їм рідні простори Лемківщини хоч на тих пару днів злитися у єдину громаду. Одні їдуть як артисти-виконавці, інші як глядачі, мандруючи сотні кілометрів - як з-під шахтарських териконів Донбасу, так і з херсонських безкрайніх степів, Кіровоградщини, Миколаївщини, Луганщини, бо така зараз вже сумна географія цієї нової Лемковини.

Як і в попередні роки, програма цьогорічного фестивалю «Дзвони Лемківщини» розпочиналася урочистою ходою-парадом учасників містом та традиційним покладанням квітів до пам'ятника Т.Г. Шевченку, бажаючі могли відвідати обласний Музей лемківської культури і побуту. Правда, на відміну від минулих років, багато колективів проігнорували ходу-парад і їхали прямо на ватряне поле.

Далі було урочисте відкриття, як завжди професійно сплановане та зрежисоване. Були урочисті виступи поважних і почесних гостей з зачитуванням вітальних адресів та листів від ще поважніших державних мужів. На жаль, очільники країни, уряду та Верховної Ради України, незважаючи на щорічні та численні запрошення від Оргкомітету фестивалю, органів місцевого самоврядування як району, так і області, ігнорують головне свято всіх лемків-русинів - єдиний в Україні Всеукраїнський фестиваль лемківської культури. Русини-лемки розуміють, що в них, можновладців, особливо напередодні чергових передвиборчих баталій, є проблеми важливіші чим питання та проблеми унікального субетносу України, котрий є по суті, на грані винищення.

З привітальними словами звернулися також шанована всіма лемкиня, заступник міністра культури і туризму України Ольга Бенч, наші гості з голова Союзу Русинів-Українців Сербії Богдан Віславські, Об΄єднання Лемків Польщі Штефан Гладик, голова Союзу Русинів-Українців Словакії Петро Сокол та інші.

На другий день, на Ватряному полі, було освячено новозбудовану муровану, але споруджену у стилі традиційних дерев’яних лемківських церков, каплицю Різдва святого Івана Хрестителя, щр була збудована за ідеєю та за фінансування подружжя Івана і Клавдії Гутів та їх родини. Боже Вам заплат !

Відсутність загальнонаціональної політики чи доктрини формування духовності нації, тимчасово заміщається її частиною - культурою. Отож, незважаючи на залишковий принцип фінансування культури, а то й повну відсутність цього фінансування, на зусилля по повному розвалу закладів культури, культура України (не плутати з шоу-бізнесом), дякуючи справжнім патріотам, ентузіастам та аматорам, злидарює, але виживає.

Тому в концертній програмі фестивалю було приємно бачити прекрасні аматорські як дитячі, так і дорослі, вокально-хорові, інструментальні, хореографічні колективи та гурти, окремих виконавців.

Важко їх всіх назвати. В основі своїй – це аматорські колективи, котрі плекають лемківську народну пісню, досягаючи в її передачі та трактуванні доволі високого професійного рівня. Хочеться низько вклонитися за пристрасть і любов до народної пісні як керівникам цих колективів, так і учасникам.

Щирі оплески фестивальної публіки були нагородою почесним гостям фестивалю – творчому колективу наших братів-русинів - гурту з міста Вербаса, що у Сербії.

Приємно було бачити в ці дні на фестивалі натхненну працю знімальної групи телепроекту «Фольк-music» Першого Національного телеканалу на чолі з чарівною Оксаною Пекун.

Лемківська спільнота в Україні сьогодні має яскравих як молодих, так і досвідчених виконавців, котрі виконують лемківські народні пісні в осучаснених обробках, що надає їм нових барв, оригінальності.
Серед таких виконавців можна виокремити Софію Федину, Лесю Горлицьку, Аничку ( Анна Чеберенчик) і, безперечно, дует "Червоне та Чорне" (Валентина та Ярослав Теплі). Всі вони є постійними учасниками лемківських імпрез як в Україні, так і за її межами. На жаль, цього року ми не почули в Монастириськах Аничку, котра тішила своїм співом українську діаспору в США.

Як завжди, своїм виконанням лемківських пісень зачарували фестивального глядача Леся Горлицька та Софія Федина. Правда хотілося б зазначити, що виконання Софією Фединою повстанських пісень (з альбому “Буде нам з тобою що згадати…”) було трохи недоречним, як зазначили глядачі старшого віку, бо питання відношення етнічних українців різних районів Лемківщини та Надсяння, та й загалом Закерзоння, до вояків УПА є досить неоднозначним і неадекватним – від позитивного до вкрай негативного. Тому не варто було б на таких імпрезах загострювати його, політизувати, і перетворювати фестивальну сцену в мітингово-майданну, тим паче, коли в творчих засіках співачки є прекрасні лемківські пісні з альбому “Там під гором…г моїм ріднім краю ”.

Що стосується дуету "Червоне та Чорне", то вони, як завжди, гаряче вітаються публікою, тому що виходять з запитів та смаків глядацької аудиторії, бо саме для них, для народу їхня творчість, а не для задоволення власних амбіцій.

Але тут хочеться перервати всі ці реляції і перейти до сумного, бо саме цього року ми краєм ока заглянули за лаштунки фестивальних пристрастей і стали свідками неприємного інциденту, коли з дуетом "Червоне та Чорне" на фестивалі доля зіграла злий жарт (їм навмисно було відключено трансляцію музичного супроводу і сплановано перервано запланований концертний виступ). Не хочеться акцентувати увагу саме на цьому моменті, але, особисто для нас це стало показником, віддзеркаленням відношення держави, її інституцій, органів місцевого самоврядування як міста,району, так і області, до проведення в Монастириську Всеукраїнського фестивалю лемківської культури "Дзвони Лемківщини".

Відсутність достатнього фінансування по проведенню фестивалю зі сторони держави на протязі не одного року, котра поглибилось особливо в останні роки, тим паче, в цей кризовий рік, привела до того, що Всеукраїнське товариство "Лемківщина", і Оргкомітет фестивалю, через недостатність залучених коштів від спонсорів та меценатів, вимушені скористатися фінансовою підтримкою влади міста, де проводиться фестиваль. Така залежність, як показують реалії життя в Україні, приводить до негативних наслідків, до свавілля чиновництва, до його диктату. Дует "Червоне та Чорне" і став заручником такого відношення, коли по-хамськи нагло і підло під час виступу, на середині виконання популярної лемківської пісні, з наказу місцевого керівництва, було відключено трансляцію музичного супроводу. Пісня була доспівана a capella, без супроводу. Артисти з гідністю, як професіонали, закінчили свій виступ. До речі, дует "Червоне та Чорне", багаторічний хедлайнер фестивалю, виступав на протязі двох днів, як і в інші роки, на фестивальній сцені безкоштовно. Ми були свідками, як в розмові мистецький керівник дуету "Червоне та Чорне" Ярослав Теплий висловився, що по відношенню до них, в свій час (а вони на професійній сцені майже 30 років), навіть КДБ і партійні органи так не поступали, хоч і звинувачували їх за виконання українських пісень в "злостной пропаганде украинского национализма".
А тут, сьогодні, вже у незалежній Україні, на сцені лемківського фестивалю переривається виконання лемківської пісні…?
А на питання Я.Теплого, чому було здійснено це зухвальство по відношенню до них, керівництво міста заявило, що воно заплатило фірмі Х гроші, і зараз вже настав час, щоб її виконавці на чолі з керівником фірми співали, тобто відпрацьовували свій гонорар, заплачені містом гроші.

Дует "Червоне та Чорне" вперше в своїй творчій практиці зіткнувся з таким чиновницьким свавіллям, правда тут більше підходить російське слово "беспрєдєл".

За нанесену образу, напевне, здається нам і до сьогодні ніхто не попросив у дуету "Червоне та Чорне" вибачення.

Велика біда України сьогодні в тому, що, дякуючи своєму фінансовому становищу, дякуючи партійній квоті, чи то нувориш, чи то чиновник, стає над Громадою, над Нацією, над Україною.

Продовжуючи тему звукового та світлового оформлення сцени, то хотілося б зазначити, що, як ми помітили, на момент виступів учасників фестивального концерту були проблеми як зі звуком, так і зі світлом. Та коли на сцену вийшли співаки фірми Х, власністю котрої і була встановлене обладнання, то все раптом наладилося: якісно запрацювали і всі мікрофони, і запалали різнокольоровими вогнями всі прожектори, і вже й напруги в електромережі стало достатньо.

Гадаємо, що тих коштів, котрі керівництво міста разом з зі своїми друзями-спонсорами також запустило в нічне фестивальне небо як феєрверк, було б достатньо для встановлення на ватряному полі потужної електропідстанції для стабілізації електричної напруги. До речі, в минулі роки досить якісні, за відгуками учасників, послуги зі звуку та світла надавала тернопільська фірма "Терноцвіт", але вона, напевне, не увійшла в останні два роки у список любих друзів керівництва міста.

Далі знову ж таки про сумне. Вже не один рік, коли йде мова про залучення коштів для проведення фестивалю, пропонується маса різноманітних пропозицій, ідей, серед них і (як один з варіантів залучення коштів) облаштування на в'їздах до фестивального містечка шлагбаумів, де б Всеукраїнським товариством "Лемківщина" бралася офіційна плата з власників автотранспорту, котрий в'їжджає. Для транспортних засобів, що перевозять учасників фестивалю - безкоштовно, за спеціальними перепустками. Думаю, варто було б запозичити досвід Лемківської ватри в Ждині, хоча вона має і суттєву державну підтримку, але займається і проблемами самофінансування.

Так само варто було, як і в Ждині та інших лемківських імпрезах на теренах Польщі, запозичити досвід відбору учасників фестивалю. Бо цього року, вперше за всі роки, ми мали можливість споглядати, що на сцену виходили всі кому не ліньки.

Але, шановні, може треба глядача та інших учасників фестивалю поважати і не робити зі сцени відхоже місце для бездарного духовного випорожнювання, по-лемківски кажучи "виходок". Може краще, як в старі часи, менше колективів, але якісніші та майстерніші мистецькі програми виступів. Адже досвідчена режисерська група добре вже знає хто є хто в лемківській пісенності на Україні. Як кажуть, най буде не пишно, лем жеби било затишно.

Так само і питання репертуарної політики на фестивалі.

Люди, багато з котрих вже похилого віку, приїхали за сотні кілометрів послухати рідну материнську пісню, ЛЕМКІВСЬКУ. "Дзвони Лемківщини" – фестиваль ЕТНІЧНИЙ. І пісні мають бути відповідного спрямування - або народні, або авторські, котрі стосуються депортації, Лемківщини, інших територій Закерзоння.

Хочуть гості фестивалю - не лемки виступити, то хай візьмуть такі прекрасні пісенні збірки як "Антологію лемківської пісні" Марії Байко, чи "Українські народні пісні з Лемківщини" Ореста Гижі або "Лемківські співанки" Михайла Соболевського, вивчать лемківську народну пісню і тоді щиро просимо на "Дзвони Лемківщини", а не "мавпувати" на сцені, влаштовуючи на сцені караоке відомих українських попсових пісень. Як приклад, згадаймо теплим словом (вічна їм пам'ять) декотрих популяризаторів лемківської пісенної спадщини - американську співачку українського походження Квітку Цісик, талановитого сина Бойківщини, народного артиста України Івана Мацялка (неодноразово був почесним гостем лемківських імпрез), також можна згадати ще багато українських естрадних виконавців, котрі виконували і виконують лемківську народну пісню – Іван Попович, Марійка Бурмака, Тетяна Нєдєльська, Тарас Чубай, Тіна Кароль та багато інших. Це ж не на китайській мові співати, хоча український хлопчик, відомий як "подарунок небес світу" Віталій Грачов, він же Вітас, практично став самим відомим іноземцем в Китаї, котрий співає на китайській мові. Навіть дівчина кримсько-татарського походження, співачка Джамала і та змогла вивчити лемківську пісню "Ой верше мій, верше", що принесло їй перемогу у міжнародному пісенному фестивалі "Нова хвиля" в Юрмалі. Так, що треба поважати себе, слухача і шанувати свою пісенну спадщину як частину великої світової русинсько-лемківської культури, котру треба передавати майбутнім поколінням. Анкеты красивых индивидуалок тут: https://sex-tumen.prostitutki72.com Они помогут воплотить Ваши фантазии в реальность.

До речі, про лемківське пісенне майбутнє.

Особисто нас зворушив до сліз момент, коли дует "Червоне та чорне" став імпровізованим вокальним тріо і виконував відому лемківську пісню "Аничка" з маленькою дівчинкою Іринкою Романів з Калуша. Ми побачили в цьому своєрідну спадкоємність поколінь, збереження традицій народу, саму головну ідею фестивалю. Але хотілося, щоб все-таки, на майбутнє, діти - учасники фестивального дійства - не мучилася на протязі двох днів, на рівні з дорослими, під спекотним сонцем чи дощовою негодою, як у минулі роки, в очікуванні свого виступу, а мали свій чітко визначений і виділений проміжок часу для виступів. Хай це будуть такі собі своєрідні "Дзвіночки Лемківщини", дитяча лемківська ватра, цілісний творчо-мистецький дитячо-юнацький блок, яким би опікувалися члени "Молодої Лемківщини". Окрім, дитячого конкурсу співу і рецитації, тут можуть також бути дитячий конкурс малюнку, графіті, рідної бесіди, вивчення лемківських пісень, майстер-класи виготовлення виробів з бісеру та інше. Недарма лемки кажуть, згинай деревце зак тоненьке, вчи дітину, зак маленьке.
І ще одне. Хоч було обіцяно, що з метою залучення більшої кількості гостей, на всіх основних маршрутах проведення ХІ всеукраїнського фестивалю лемківської культури «Дзвони Лемківщини» встановлять вказівні дорожні знаки, то ми, проїхавши по Тернопільській області, так і не побачили ні одного ... Хоча, на диво, було більше біг-бордів з Віктором Федоровичем, тим, що з Партії регіонів.

І на кінець. У нас, та й і в інших завсідників фестивалю, склалося враження, що керівництво міста змучилося від щорічного проведення такого фестивалю як "Дзвони Лемківщини", фестивалю, в який багато монастирищан, та й не тільки, вклали за роки його існування і становлення зусилля своїх рук, душі, а то і здоров'я.

Глибока подяка від нас, щорічних відвідувачів фестивалю, всім хто спричинився до його проведення, до формування фестивальної інфраструктури – членам оргкомітету фестивалю, правлінню Всеукраїнського товариства "Лемківщина" на чолі з Олександром Венгриновичем, голові Монастиської районної організації товариства "Лемківщина" Оксані Будній, старості фестивалю Михайлу Тиханському та багатьом, багатьом іншим Справжнім Патріотам Лемківщини та України. Боже Вам заплат !

І все-таки, зі щемом в серці, в голову закрадається крамольна думка: а чи не пора місту на якийсь час трохи перепочити від фестивалю, а йому самому - переїхати? Так, десь кілометрів на 100 в бік Івано-Франківщини, наприклад, в той же Калуський район з його розвиненою промисловою інфраструктурою, там теж лемки жиют, лемки сут. І може там, в якомусь із мальовничих сіл (взяти хоча б старовинне село Копанки, куди були переселені 33 лемківських родини) назбирають дров, хмизу і грошей та запалять Лемківську Ватру, присвячену 65-річчю початку Великої Депортації етнічних українців з території Польщі на Україну, і над прекрасними краєвидами Прикарпаття залунає зажурений і сумний, але урочисто-торжествуючий життєдайний пісенний дзвін "Дзвонів Лемківщини".