“Депортація знищила нашу духовну та матеріальну культуру, нас, лемків, посадила на межу зникнення, забрала все, лиш не змогла погасити великої любові до рідної землі, де закопані наші корені”. Такими словами розпочав фестиваль “Дзвони Лемківщини” Олександр Венгринович, голова Всеукраїнського товариства “Лемківщина”.

Лемки – західний український субетнос. Споконвіку вони мешкали в Карпатах, мали власну говірку, духовну та матеріальну культуру. Зрозуміло, тривалими століттями виробляли свої традиції, звичаї. Їхнім багатством була пісня, музика. Можливо, тому багато вихідців з Лемківщини стали славетними композиторами та поетами. Варто хоча б згадати автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького, співця Божої хвали Дмитра Бортнянського, поета Богдана-Ігоря Антонича, співучих сестер Байко. Щоправда, ця земля дала Україні, світові й чимало талантів і в інших царинах наукового, економічного, культурного та суспільного життя. Скажімо, Михайло Балудянський був першим ректором Петербурзького університету (Росія), а Томас Джонсон став командиром американського космічного корабля “Шатл”.

Лемківський цвіт квітує по всьому світу. Його вирвав з правічної етнічної землі комуністичний смерч, який мало переймався долею народів, головне було виконати власні мерзенні задуми-плани. Трагедія прийшла до лемків 1944 року. Саме тоді уряд радянської України уклав угоду з Польським комітетом національного визволення про “евакуацію українського населення з території Польщі до УРСР і польських громадян з території УРСР до Польщі”. За рядками цього документа приховалася страшна драма, гірка чаша сотень тисяч людей. Задеклароване добровільне переселення перетворилося у насильницьке виселення. Лемки могли в далеку незнану дорогу забрати хіба що своє горе, талант і нехитрі пожитки-майно. Ті, хто не хотів залишити рідної сторони, гинули. Палали вогнем цілі села. Завадка-Мурахівська, Піскуровичі та інші – це лемківські Хатині. Але вони зі своїми мешканцями у полум’ї відійшли у вічність в мирний час.

Дмитро Семак рідний Лупків залишав квітучого травня. Йшов йому десятий рік. Серед чотирьох братів і сестер – був найстарший. Батько на фронтах ще Першої світової війни утратив ногу. Тож хлопцеві довелося змалку бути гідним татовим помічником. День виселення запам’ятався йому на все життя. Та й чи можна таке забути! Село палало. На землю уже сідало надвечір’я. Наказали збиратися й їхати до містечка Загір’я, мовляв, там чекатиме поїзд. Лупківцям це було на перших порах дивно: “Навіщо перевозити майно аж за майже п’ятдесят кілометрів, коли в рідному селі є залізнична станція?” Згодом збагнули: робиться все для того, аби лемки брали із собою якнайменше пожитків. У Семаків, як ніколи раніше, гуска вивела багато гусенят. Селянська душа – добра, дбайлива, господарська. Навіть у всій тій пекельній веремії не змогла залишити на поталу живність. Тож мати Дмитра вирішила перенести із старшим сином гусенята на територію сусіднього словацького села (Лупків розташувався на самому кордоні Польщі з тодішньою Чехословаччиною). Так і вчинили. Свійську птицю випустили на пагорбі словацької Палати, а самі мерщій повернулися додому, аби назавжди залишити лемківський край. Онлайн казино приглашает вас в мир азарта, где каждая игра наполнена азартом и увлечением. Наши профессиональные дилеры и высококачественные видеотрансляции создают атмосферу настоящего казино, позволяя вам наслаждаться любимыми играми, такими как рулетка, блекджек, покер и многие другие. Присоединяйтесь и погрузитесь в уникальный опыт живого казино, не выходя из дома.

Дмитро Григорович розповідає, скільки митарства та наруги довелося витерпіти багатодітній родині під час виселення. Два тижні під палючим сонцем та весняними грозами чекали “товарняка” на залізничній станції в Загір’ї. Нарешті потяг подали. Рушили в далеку дорогу. Опинилися згодом у Теребовлянському районі на Тернопіллі. Ціле літо шукали пристановища. Нарешті знайшли притулок у селі Семенів. Кілька сімей замешкали в одній кімнаті. Аж через чотири роки переселилися до Малова в хату, що мала дві кімнати.

Коли Дмитро Семак закінчив школу й вирішив бути фізиком, мати порадила вступати йому до Ужгородського державного університету, мовляв, будеш ближче до історичної батьківщини. Так поєднав він свою подальшу долю із Закарпаттям. Тут не лише здобув знання, а й згодом щедро ділився ними зі студентами рідної альма-матер. Дмитро Григорович – доктор фізико-математичних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки, заслужений діяч науки та техніки України. Коло сина доживали свій вік і батьки. Після смерті часто приходили в синові сни, щось просили. Збагнув, чого саме аж торік. Через шістдесят років лише вдалося йому побувати на Лемківщині, в рідному Лупкові. Лив дощ, можливо, разом зі серцем Дмитра Григоровича оплакував трагедію цього села. Професор Семак набрав землі, яку після повернення на Закарпаття висипав на могили матері й батька. Відтоді вони вже не турбують сина у снах, напевне, нарешті дочекалися жменьки рідної землиці. Дмитро Григорович відвідав і сусіднє словацьке село. Яким великим було його здивування, коли пагорб, на якому шістдесят весен тому залишив гусенята, весь білів від …гусей. “Це щось було дивовижне, символічне”, – мовить зворушено й зараз.

Батьків Ярослава Теплого також насильно виселили з рідного краю. Бог дав Ярославові не тільки пісенний талант, а ще й співучу й чарівну дружину Валентину. Що цікаво: Валентина – полісянка, але пройнялася до глибини душі трагічною долею лемків, полюбила їхні пісні. Сім’я Теплих мешкає нині в Житомирі. Валентина й Ярослав створили родинний дует “Червоне та чорне”, аби популяризувати лемківські пісні. Зокрема, випустили антологію “Лемківське весілля” із записами сучасних і народних застільних мелодій. Пісенний дует був активним учасником Помаранчевої революції. Зрозуміло, ця історична подія не могла не знайти щирий відгук і в їхній творчості. Тож на “Лемківській ватрі” Теплі репрезентували власний компакт-диск ”Все буде добре!”

А вогонь “Лемківської ватри” цього року неподалік райцентру Монастириськ, що на Тернопільщині, запалили вже усьоме. Це невеличке місто лемки називають своїм Єрусалимом. Можливо, тому, що тутешній ландшафт дуже нагадує їм Лемківщину, та й проживають вони у Монастириському районі компактно.

На головне лемківське свято з’їхалися тисячі людей не лише з усієї України, а й Польщі, Словаччини. Голова Тернопільської облдержадміністрації Іван Стойко зачитав, зокрема, привітання учасникам фестивалю від Президента України Віктора Ющенка та Прем’єр-міністра країни Юлії Тимошенко. “Багато випробувань випало на Вашу долю, – підкреслено у вітальному листі. – Позбавлені батьківських осель, давніх святинь, Ви незламно вистояли й зберегли до наших днів свою неповторність, самобутність. Яскраво демонструєте невичерпність тих духовних джерел, які сповнюють життєдайними силами українську націю”.
Два дні зі сцени Ватряного поля звучали виступи аматорських колективів і виконавців. Працівники та студенти Теребовлянського вищого училища культури у театралізованому дійстві “Земля, розіп’ята на хресті історії” відтворили правдиві події насильницького виселення західної гілки українців з етнічних земель. Тернопільський гурт “Світозари” та інструментальна група з Монастирська запросили всіх на молодіжну забаву. Аби було ще веселіше, то зорганізували й різання дров, біг у мішках. Провели й конкурси “Лемківська красуня” та на краще знання історії рідного краю. Безумовно, в неділю, як і годиться, священики відправили Службу Божу.

“Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю”. Фраза, яка стала гаслом нинішньої “Лемківської ватри”. Ці слова туги вже шістдесят перший рік зринають з уст людей, яких насильно позбавили малої батьківщини. Принагідно зазначити, що майже півмільйона осіб далекого 1944-го й подальших років комуністичні верховоди вигнали за українською національною належністю з етнічних земель. Голова Всеукраїнського товариства “Лемківщина” Олександр Венгринович каже, що розроблена до 2008 року й затверджена урядова програма підтримки та збереження культурної спадщини лемків як етнографічної групи українців. Але прикро, що досі парламент не спромігся на Закон “Про депортацію”. Не дано й політичної оцінки подіям, що вирвали з корінням лемків із споконвічних Бескидів. Тисячі лемків вийшли на майдани Помаранчевої революції. Вони мають великі сподівання, що саме нова влада їх зрозуміє, допоможе.