Сторінки історії Товариства і музею "Бойківщина"


Після розвалу Австро-Угорської імперії Галичина потрапила під панування Польщі. З перших років польської окупації свідомо велась насильна полонізація українських земель. Одним з важливих районів, де тривалий час реалізувались плани асиміляції, була велика територія Бойківщини і це не могло не викликати спротиву української інтелігенції. Саме життя вимагало створення осередку, який займався б рятуванням пам`яток історії і культури, їх дослідженням, популяризацією та пробудженням свідомості народу.

Наприкінці серпня 1927 року група місцевих викладачів гімназій, юристів і лікарів вирішила заснувати в Самборі Товариство і музей "Бойківщина". Ядром цих ентузіастів були: судовий радник адвокат Володимир Гуркевич, лікар Володимир Кобільник, викладач гімназії Михайло Скорик та викладач вчительської семінарії письменник Іван Филипчак.

На загальних зборах ініціативної групи, які відбулись 15 лютого 1928 року, було розглянуто статут Товариства, розроблений адвокатом Володимиром Гуркевичем і вибрано управу в складі: голови - юрист В.Гуркевич, заступника голови - радник суду В.Курчак, секретаря - викладач М.Скорик, скарбника - лікар В.Кобільник, виділових - викладач, письменник І.Филипчак, радник суду М.Івасюк та викладач А.Княжинськни.
Володимир Гуркевич був головою Товариства до 1933 року, потім головував лікар Володимир Кобільник, а після його смерті 6.03.1937 р. - інженер Володимир Кордуба та викладач Антон Княжинський.

Незмінним директором музею від дня заснування аж до арешту (04.11. 1944 р.) був викладач вчительської семінарії письменник Іван Филипчак.
Основною метою Товариства "Бойківщина" було: організація музею і збір експонатів, пропаганда і створення нових музеїв у Галичині, опрацювання матеріалів по історії, географії, етнології, етнографії, статистиці, економіці, мистецтву та бібліографії Бойківщинн. Результати своїх досліджень передбачалось публікувати в пресі і організувати свій журнал "Літопис Бойківщини". Планувалось видати: Бойківський географічний словник, Словник бойківського говору, монографії окремих міст і сіл Бойківщини, та будівництво будинку під музей.

Осередком для такої роботи був музей "Бойківщина", навколо якого об`єднались члени Товариства, зацікавлені в реалізації статутних завдань.
За понад 12 річне існування, Товариство і музей виконали велику роботу - зібрали майже 30700 музейних експонатів, сприяли організації музеїв у Сяноці (Лемківщина 1931 р), Яворові (Яворівщина 1931 р.), Перемишлі (Стривігор 1934 р.) Стрию (Верховина 1935 р.), Теребовлі (ім. князя Василька 1932 р. ), надали допомогу в створенні музейних збірок в Бережанах, Рогатині, Сокалі, Станіславі, Тернополі, відновленні роботи музею "Гуцульщина" в Коломиї. Допомагав і консультував самбірських ентузіастів видатний-український музеолог і вчений Ілларіон Свенціцький. За його ініціативою проводились щорічні з`їзди музеологів. На третому з`їзді в червні 1935 року утворено Комітет Українських Обласних Музеїв (КУОМ), головним органом якого став Самбірський музей. На той час музей "Бойківщина" був визнаний найкращим серед регіональних музеїв Польщі, він був відомим і за межами держави. До музею присилали своїх дослідників університети: Львова, Кракова, Варшави, Познаня. Відвідували музей прихильники народного мистецтва і побуту з Литви, Чехословаччинн, Швеції, Югославії. Музей отримував листи з Осло, Парижу, Лондону, Праги, Відня, Будапешту, Бухарест. Була пропозиція з Академії Наук щодо обміну науковими виданнями, але уряд Самбора заборонив будь-які стосунки з Радянською Україною.

Від 1931 року розпочато випуск збірників "Літопис Бойківщини" і до 1939 року було випущено одинадцять номерів. В цих збірниках було надруковано понад 80 наукових розвідок. Крім наукових праць в Літописі друкувались рецензії, новини, передруки грамот з архівів та хроніка. На сторінках "Літопису Бойківщини", крім членів Товариства, вміщували свої праці такі відомі вчені, як Іван Крип`якевич, Ілларіон Свенціцький, польський етнограф Іван Фальковський, археолог Ярослав Пастернак, основоположник нової української літератури на Закарпатті поет Василь Гренджа-Донський, вчені Володимир Охримович, Іван Панькевич та ін.
Великі труднощі музей відчував через відсутність приміщення. Спочатку експонати музею розміщувались на квартирі Володимира Гуркевича, яку він винаймав у будинку судового радника Данила Стахура (вул.Тиха,1) та в помешканні лікаря Володимира Кобільника (навіть у його гаражі). В 1932 році юрист Данило Стахура передав у безплатне користування під музей чотири кімнати у своєму будинку по вул. Тиха,1 терміном на 10 років.
Товариство виношувало план будівництва спеціального приміщення під музей, було розпочато збір доброчинних внесків на будову, яку планувалось закінчити до 1942 року. Площу під забудову музею безплатно, на 99 років, передало товариство "Шкільна Поміч", головою якого був щирий прихильник музею, член Товариства "Бойківщина" радник суду Іван Козбур.

Тогочасний голова Товариства "Бойківщина" лікар Володимир Кобільник мріяв створити бойківський скансен, до якого перенести бойківську хату з усіма господарськими забудовами, млин, тартак, кузню, олійницю та церкву з дзвіницею. Та, на жаль, все це залишилось мрією. В березні 1937 року доктор Кобільник помер. Головою Товариства став інженер Володимир Кордуба, а потім викладач гімназії Антон Княжинський. В 1939 році Товариство "Бойківщина" було Радянською владою ліквідоване, а музей перейменовано в Історично-етнографічний та перенесено в приміщення колишнього римокатолицького монастиря сестер Бригідок, в якому від 1782 року розміщувались державні установи.

Під час німецької окупації немало сил було затрачено для збереження музейних бірок, але 38 особливо цінних експонатів (ікони 13-14 ст., наконечники вандальських списів, римські мечі, історичні картини та бойківський одяг) було вивезено окупантами і місце їх знаходження не відоме.
Після війни музей відновив роботу під назвою краєзнавчого, але через деякий час наказом Міністерства культури від 03.08.1954 р. N 19-5 366 був розформований. Частину експонатів було передано музеям в Дрогобичі, Стрию та Львові, а більшу частину було знищено або розтягнуто по квартирах тодішніх можновладців.
Так закінчили своє понад дванадцятирічне існування Товариство і музей "Бойківщина".

Інтелігенція міста ніколи не тратила надії на відродження Товариства і музею і в 1988 році самбірчани: Ярослав Припін, Йосип Кронжко, Петро Белз, Кость Куб`як, Степан Шагало, Михайло Шпак, Мирослав Шубак вийшли з ініціативою про створення культурно-просвітницького товаоиства, продовжувача колишнього Т-ва "Бойківщина". Назвати створюване Товариство "Бойківщина" ініціатори вважали за нескромність, бо початкова мета його, як вимагали тогочасні обставини, була більш політизована, але для вшанування заслуг колишніх засновників Товариства і музею, було вирішено назвати іменем організатора і довголітнього голови Т-ва лікаря, етнографа і археолога Володимира Кобільника. На організаційних зборах культурно-просвітницького товариства імені В.Кобільника та філії Львівського Товариства рідної мови імені Т.Шевченка (голова В.Тимчишина), які відбулись 31 липня 1988 р., вибрано керівний орган Товариства - раду із 22 членів. Головою Ради вибрано працівника залізниці Ярослава Припіна, заступниками - вчителя Мирослава Шубака і інженера Михайла Шпака, секретарем - голову профкому меблевого комбінату - Степана Шагала, скарбником - вчителя Петра Белза. Как же круто смотреть порнуху, в которой очень молодая телочка не просто делает минет парню и ебется с ним в киску, но еще и подставляет под стоячий член анальную дырочку. Смотрите порно анал 18 у нас на сайте и вы не пожалеете, ведь попки у таких красоток упругие, круглые и очень красивые. Парни снимают крупным планом эти дырочки, когда суют в них свои стоячие хуи.

Від перших днів заснування Товариство ім.В.Кобільника підіймало клопотання про відновлення в місті музею "Бойківщина", що увінчалось успіхом. В грудні 1988 року Викон ком міської Ради народних депутатів виділив під музей приміщення - колишній парафіальний будинок, побудований в 1679 році (пізніше там розміщувався пологовий будинок). Рішенням Львівського Облвиконкому від 21.05.1991 р. в Самборі створено музейний комплекс, до якого входять меморіальний музей Леся Курбаса, історико-етнографічний музей "Бойківщина" та дитяча картинна галерея (закрита в 2000 році) на правах відділів Національного музею у Львові.
Ця підготовча діяльність культурно-просвітницького Товариства імені Володимира Кобільника, офіціний дозвіл на відновлення музею та створення в Дрогобичі, де є більша база, наукового Товаритсва "Бойківщина", в статуті якого передбачено координаційні функції роботи осередків, створили сприятливі умови для створення в Самборі осередку Товариства "Бойківщина".

26 травня 1992 року, за ініціативою інженера Василя Семчишина, зібралась ініціативна група з 15 чоловік і започаткувала відродження науково-культурологічного Товариства "Бойківщина" в Самборі. Головою осередку обрано Василя Семчишина, заступниками: інспектора відділу освіти Ігоря Білинського і викладача педучилища Михайла Казана, секретарем - наукового працівника музею Данчин Роксолану.

Самбірський осередок науково-культурологічного товариства "Бойківщина" користується статутом Дрогобицького Товариства, зареєстрованим Виконкомом Дрогобицької Ради народних депутатів 23 квітня 1992 р. Першочерговим завданням осередок вважає опрацювання матеріалів з історії і етнографії Самбірщини.


Василь Семчишин

Джерело: Самбір
http://sambir.lviv.ua/main_d.php3?chapter=i5

Нет комментариев.