Причини й особливості переселення українців з Закерзоння¹

Трагедія депортації українців в 40-х рр. ХХ століття в історії залишила невиправні сліди, рівно як

депортації німців, поляків, кримських татар, греків. Близько 400 тис. українців було депортовано радянською владою з Західної України до Сибіру, ще більшу кількість у формі етнічної чистки було вивезено спільно комуністичними режимами СРСР і ПНР з територій нинішньої Польщі.

Можна виділити три етапи виселення українців зі своїх прадавніх земель у Польщі:

1) трансфер населення між ПНР і УРСР 1944-1946 рр.;

2) акція “Вісла” ² ;

3) довиселення в Україну бойків з частини територій Дрогобицької області при пересуванні кордону в 1950-51 рр.

Причини проведення цих різних акцій дещо відрізнялися, однак переслідували одну головну мету: вирішити назавжди в Польщі “українське” питання, перетворити Польщу на однонаціональну державу.

Якщо говорити про обгрунтування першого і найбільшого етапу – т. зв. “обміну населенням” між ПНР і УРСР, то він був викликаний передовсім загальною ситуацією в Європі та перевагою сталінської національної політики у східній її частині. Переміщувались величезні маси люду, їхали звідти, де вони “не мали” мешкати, і українці-“забужани” разом з поляками-“кресов’яками”³ стали лише доповненням до цілої низки депортацій. Власне, тому на сьогодні не є відомо з документів про головних ініціаторів трансферу. Як приклад подамо лише одне з загальних висловлювань Болеслава Берута, що характеризує тодішнє ставлення польської і радянської влади до цієї акції: “ Українці були відірвані внаслідок штучного поділу від матері і тепер повертаються до неї. Натомість Польща позбулася постійного неспокою, зовнішніх непорозумінь. Це засада загальноєвропейського миру.” Тож, за договором віл 9 вересня 1994 р., підписаного в Любліні М. Хрущовим від УРСР та О. Моравським від ПКНВ⁴ , українці і русини мали виїхати в УРСР. Багато територій, де вони мешкали, залишались ще під владою німців, але їх доля була вирішена.

Переселення мало передбачати добровільний характер, однак моменти добровільності були лише на початку, почалось воно вже 15 жовтня 1944 р. Де силою переконання радянських агітаторів, а де силою залякувань лісових збройних угрупувань поляків, українці збирали майно і виїздили за Буг. Майно, залишене в Польщі, описувала комісія, іноді забирала Червона Армія, часто переселенці їхали від батьківщини без жодних документів на майно, - у зв’язку зі “спішним виїздом”. Досить охоче спершу виїжджали лемки, - серед них були сильні москвофільські тенденції, але все ж кількість добровільно записаних була мізерною в порівнянні з тими, хто хотів залишатися.

Врешті в переселенській кампанії почали брати участь регулярні війська і з 23 серпня 1945 р. вони були задіяні на Бойківщині й Надсянні. Українці активно протидіяли переселенським діям влади – переховувались у лісах, спалювали свої посвідчення з часів війни з буквою “U”, писали заклики про допомогу до світової співдружності. Лемки звертались з проханнями також до лемківських світових організацій в Америці й Європі. Слід зазначити, що певні лемківські території, а саме Новосанчівський і Новотарзький повіти спершу були зараховані до сфери дії договору про взаємне визнання громадянства щодо поляків в УРСР і українців в ПНР, підписаного в Москві 6 липня 1945 р., себто за ними визнавалось спершу право бути громадянами ПНР, - з листопада 1945 р. і на ці території було поширено дію договору про обмін населенням. Названий факт свідчить все ж про певні сумніви влади у Польщі щодо переселення лемків, - було зафіксовано навіть звернення повітової ради в Яслі і воєводської в Ряшеві з проханням до влад у Варшаві лемків не висиляти. На їх голос відгукнувся Владислав Гомулка, але на час оголошення його думки про недоцільність цього кроку, вже біля 70 тисяч лемків було розселено в УРСР. Так вийшло, що його голос прозвучав на підтвердження тези, що українці, які залишились в Польщі, стануть рівноправними громадянами і матимуть свою культурну автономію.

Врешті все було не так. В 1945 р. польська влада ставила завдання виселити до УРСР усіх українців, навіть поодинокі голоси, що звучали на користь того ж таки переселення в межах Польщі, заглушувались і відкидались, приміром розпорядження Краківського воєводи від 10 липня 1945 р. наголошує на необхідності “евакуації” саме на Схід, а не на Захід. Врешті з великими труднощами, як то пасивний спротив населення, протидія з боку Української Повстанської Армії, “обмін населенням” в його західній частині – в Польщі був проведений в три етапи, завершившись в серпні-вересні 1946 р. Запізнення щодо плану склало 10 місяців. Всього до УРСР вивезено біля 482 тисяч українців.

Існує ймовірність, виходячи з подальших кроків у цьому напрямку з боку керівництва ПНР, що ініціатива припинення обміну населенням надійшла з радянської сторони (багато переселенців в Україні не мали нормального житлового забезпечення до 1949 року). Акція “Вісла” відбулась як внутрішньопольська акція, власне, тому на її обгрунтування було списано стоси паперу і в історії вона більш відома, ніж трансфер. Як вже зазначалося, думка про переселення українців на “одзискані” землі⁵ не була новою в 1947 р. Існує два документи, на які прийнято посилатись, пишучи про акцію “Вісла”, - це розпорядження Державного Комітету Безпеки від 17 квітня 1947 р. і ухвала Президії Ради Міністрів від 24 квітня 1947 р. Другий ніде на сьогодні не публікувався, однак саме він вважається відправною точкою депортації. Безпосереднім приводом до прийняття рішення про виселення довгий час вважалось вбивство генерала К. Свєрчевського підрозділами УПА. На даний момент доведено прагнення польської влади позбавитись саме руками УПА від невигідного генерала і вирішити дві проблеми нараз.

Більш грунтовні звинувачення українцям посипались пізніше: починаючи від мотиву припинення діяльності УПА на тих теренах аж до “глибинних” коренів конфлікту у польсько-українській боротьбі за Львів в 1919 р. Щодо УПА, то на 1947 р. її загони в Польщі нараховували біля 2000 чол. і діяльність її йшла по спадаючій. Щодо інших звинувачень – як то нібито участь дивізії СС “Галичина” в придушенні Варшавського повстання, чи та ж героїка війни 1919 р., то прямого стосунку до самої депортації дошукатися важко. У тому ж ряду називають причину помсти поляків за українські злочини на Волині в 1943 р.

Більш об’єктивними видаються такі причини як:

1) боязнь перед СРСР з його постійними планами “визволення західних братів” та зміною кордону внаслідок цього;

2) остаточне прагнення асимілювати українців;

3) необхідність освоєння понімецьких теренів;

4) помста польських комуністів за відомий антикомунізм українців в попередніх десятиліттях.

Врешті акція “Вісла” розпочалась 28 квітня 1947 р. і закінчилась 12 серпня того ж року. Відбувалась вона за участі 17,5 тис. солдат польського війська (на останніх етапах військо не приймало участі), на акцію витрачено коло 65 млрд. злотих. Результатом стала депортація 150 тисяч українців, в т.ч. 30 тис. лемків на Захід і Північ ПНР.

Хвиля виселення розпочалась у Ряшівському воєводстві і завершилась на Південному Підляшші. Проводилась чітко організовано й сплановано: село оточувалося військами, на збори українцям надавалось від дванадцяти годин до двадцяти хвилин, - в залежності від можливості загрози з боку УПА. В тому ж стосунку - зв’язок з УПА – населення поділяли на категорії “А”, “В” і “С”. Розміщувати в одному місці більш ніж дві ciм’ї з категорії “А” заборонялося. Також існували правила розміщення на новому місці не ближче, ніж на певній відстані до морських і сухопутних кордонів Польщі, великих міст, а також щоб не була перевищеною квота в 10% для українського населення в одному населеному пункті. Казино онлайн на деньги.

Треба зазначити, що всі ці правила реально не могли бути виконаними, тому в деяких населених пунктах кількість українців досягала 50% і вище. З 1957 року українці на землях “одзисканих” отримали можливість певного культурного життя, деяка частина з них повернулася на давні місця проживання.

Акція “Вісла” вважається контраверсійною з двох причин:

1) чи потрібне було виселення з економічної точки зору, адже воно призвело до спустошення і невідновлення в подальшому цих земель;

2) якщо виселення проводилось з метою досягнення спокою, то чим завинили перед Польщею лемки, котрі не співпрацювали реально з УПА.

Відповідь на ці питання на сьогодні звучить все більш впевнено: акція “Вісла” була не виправданою в своїй суті.

В 1951 р. картину депортації доповнило “звільнення” від бойків території Нижньоустрицького, частини Хирівського і Стрілківського районів, що входили на той момент до складу колишньої Дрогобицької області УРСР і були передані Польщі. Західних бойків депортовано на Південь і Схід України, частина з них проживає нині і в західних областях – в Тернопільській, Львівській.

_____________________________________________________________________________

1. Закерзоння : термін , що вживається в українській історіографії щодо колишніх етнічних українських земель Підляшшя , Холмщини , Надсяння , Західної Бойківщини і Лемківщини , які опинилися по ІІ світовій війні поза суцільним українським масивом . Походить від прізвища міністра закордонних справ Великої Британії Керзона, котрий запропонував в 1919 р. ліню розмежування російських і австрійських військ. Лінія Керзона вперше стала державним кордоном в 1939 р., і є в тому ж статусі до сьогодні. Термін "Закерзоння" не визнається польською історіографією.

2. Акція отримала таку назву в історії з приводу проведення її військовим з'єднанням Війська Польського "Вісла".

3. Депортовані в Польщу з України, Литви й Білорусі поляки.

4. Польський комітет національного визволення.

5. Ziemie Odzyskane - термін, що вживається щодо територій, які відійшли до ПНР по ІІ світовій війні в Сілезії та на Помор'ї.