---

Чи слухали ви коли-небудь пісні ополян, литвинів, польовиків, черкас, севрюків, сотаків, чи знайомі з їхніми культурами ? Думаю, що ні. Ви можете навіть запитати : про кого ж це йде мова ? А це колись на території нинішньої України були такі народи, спільноти, етнолокальні групи, які мали свої мову, культуру, традиції, обряди, але з часом вони зазнали асиміляції, тобто злиття одного народу з іншим шляхом втрати своєї і засвоєння його мови, культури, його національних звичаїв і традицій. Не завжди це було природньо, в більшості - штучно.

Сьогодні Україна не може похвалитися багатством етнографічних спільнот.
В більшості вони вже розчинилися в титульному етносі, втратили все, що їх вирізняло з поміж подібних їх племен, все, що робило їх унікальними на цій землі. Етнографічні групи українського етносу зараз найкраще збереглися в межах Українських Карпат та Закарпаття. Найкраще зберегли свої особливості етнографічні групи горян Українських Карпат — бойки, гуцули, лемки.

Серед них самою багатостраждальною групою, безперечно, є лемки-русини, котрі зазнали на протязі століть численних поневірянь, духовного і фізичного насилля, насильницьких переселень. Так само, на превеликий жаль, є проблеми самоідентифікації всередині самого лемківського середовища в Польщі, Словаччині та Україні.

Не зважаючи на «словакізацію», «полонізацію», «русифікацію», і , як не дивно, «українізацію», лемки-русини прагнуть зберігати всіма фібрами своїх душ, своїх сердець мову, культуру, звичаї, традиції свого народу.

Яскравим психологічним виплеском душевних почуттів лемків-русинів є його пісенна спадщина, котра була і залишається потужним каталізатором і фактором самоідентифікації лемківської етнографічної групи.

Пісенний феномен Лемківщини, дякуючи Богу, не зникає - живе він не тільки в уродженцях Лемківського Бескиду, а й генетично вже у молодої лемківської порослі, у їхніх нащадках, для яких пам'ять предковічного стала наріжним каменем їхніх духовних домівок на чужині.


Саме представниця цієї молодої порослі - 20-річна студентка четвертого курсу філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Христина Соловій, котра родом з Дрогобича, у відбірковому етапі (24.03.2013) телевізійного співочого талант-шоу «Голос країни», що виходить на телеканалі «1+1», саме виконанням лемківської народної пісні " Горе, долом ходжу" та діалогом з тренерами сколихнула усталений хід чергового етапу теле-шоу, участь у котрому забезпечують насамперед вокальні здібності та талант, а зовнішність і вік учасників мають вже вторинне значення. Вона змусила натиснути на «червону кнопку» відбору двох тренерів шоу - Олександра Пономарьова та Святослава Вакарчука. Останнього вона розчулила до сліз, ще й до того з патріотичним максималізмом, характерним для молодих, зазначила своє відношення до "російської попси" на українській сцені.


Звідки ж така залюбленість в лемківську пісню у молодої і,безперечно, здібної талановитої дівчини ? Думаю, що це результат успадкування та впливу виховання в родині, і, може, генетична спадковість.


Більше 20 років тому в родині Івана Володимировича та Олександри Степанівни Соловіїв народилася дівчинка, котру назвали красивим українським іменем Христина.
Дитинство та шкільні роки маленької Христини не відрізняються від її однолітків. Закінчила музичну школу по класу фортепіано.Але росла в такому середовищі, де в родинному колі, на різноманітних народних святкуваннях, чула народну пісню. З часом почала розбиратися як в походженні пісень, так і в походженні своєї родини…
І відкрила (і думаю ще буде відкривати) для себе багато інтересного в історії свого роду.


Виявилося, що родина її матері, Олександри Степанівни, була насильницьки переселена (депортована) всередині 40-х років минулого століття в село Кокутківці Зборівського р-ну Тернопільської області з села Одрехова Сяноцького повіту (Польща) (моя родина була депортована з сусіднього села Боська).

Мальовничу Одрехову зараховують до Лемківщини, але це вже безсумнівно її північно-західна периферія та пограниччя з Надсянням. Як і в Боську, тут також розвивалося і національно-культурне життя – від 1892 р. активно діяла “Просвіта”, яка утримувала 4 читальні (село було велике – біля 2,5 тис. мешканців), а про економічний розвиток дбали гурток товариства “Сільський Господар” та сільський кооператив, деякий час діяла ще й професійна школа ткацтва. Славилася Одрехова також своїм своєрідним багатоголосим співом – саме звідси походили члени оркестру “Браття Голутяки-Кузяни”, який на своїх платівках записала у 1920-х рр. американська фірма Columbia Phonograph Company.

На Тернопілля був виселені дідусь Христини по материнській лінії Стефан Стефанович Скробáла і прабабця (мама Стефана) Марія Іванівна Майчик (з дому Палúця). Ось тут вже можна розпочати мову і про музику, бо згадалося відоме багатьом лемкам прізвище – Майчик. Так, це саме мова про нього, рідного брата Христининої прабабці Марії – Івана Івановича Майчика - українського диригента, фольклориста, композитора, педагога, заслуженого діяча мистецтв України, члена Національної Спілки композиторів України, котрий, на превеликий жаль, у 2007 році відійшов у засвіти. Він був автором та упорядником численних збірок хорових та вокальних творів, а також книги «Одрехова у минулому. 1419–1999». Саме він і порадив своєму племіннику Стефану Скробáлу вступити в консерваторію по класу гобою ( "Ходи Штефанцю, будеш грати на дудці" ), після закінчення котрої , грав в оркестрі оперного театру, викладав в Луцькому, а потім вже і в Дрогобицькому, музичних училищах. Мама Христини продовжила батьківську справу – працює викладачем хору в старших класах Дрогобицької музичної школи.

Ось така коротенька історія з життя Христини Соловій. До речі, в телепредставленні Христини для «Голосу країни» можна бачити як Христина з мамою приїжджає до рідної сестри своєї прабабці – Ганни Серединської, котра проживає на околиці древнього Самбора, що у Львівській області, і котру часто відвідують.

Якщо дозволяє напружений студентський графік, то Христина співає в народному ансамблі пісні і танцю "Лемковина" (м. Львів, Рудно). На дозвіллі полюбляє слухати відому виконавицю лемківських пісень Юлію Дошну, гурт «Lemko Tower Youth Ensemble», Аничку Чеберинчик та ін., а також виконавців фольклору інших народів (Горан Брегович, Йоргос Даларас). Їй не байдужі і старий французький шансон, і сучасна альтернативна музика.


Молодість - це прекрасний час надій і впевненості у тому, що всі мрії обов'язково здійсняться. Час, коли зустрічаєш найвірніших у своєму житті друзів, коли закладаються основи майбутнього життя. Молодість – це події, котрі можуть стати доленосними.


Тому бажаємо Христині Соловій використати всі переваги цієї прекрасної пори. Віриться, що вона не стане черговою жертвою численних телевізійних шоу-проектів, з учасниками котрих я зустрічався (і зустрічаюся) як учасник дуету "Червоне та Чорне" на концертних майданчиках "на піці" їхньої слави, а через рік-два вони кудись щезали, канули в Лєту. Впевнений, що не стане, бо має надійний фундамент, міцну основу - народну пісню. Адже народна пісня всотала у себе мудрість, основи моралі, дух предків.
А пісні вигнаного, але нескореного народу – лемків-русинів - хай стануть для неї вірними стежками майбутнього життя в цьому складному лабіринті сьогодення.

Ярослав ТЕПЛИЙ,
лауреат Міжнародних та Всеукраїнських
конкурсів та фестивалів,
мистецький керівник дуету "Червоне та Чорне"
Світлини Віктора СОЛИНКА (Львів)
та Влодка МАКСИМОВИЧА (США)

При використанні матеріалів Національного Лемківського Порталу України посилання на нього обов'язкове.