Українська народня пісня була вже не раз предметом наукової розвідки, аналізи її змісту, мелодійної досконалости, феноменальної простоти і доказом невмирущости людського генія, який її створив протягом століть. Численну бібліотеку книжок про українську народню пісню доповнила ще одна - у Словаччині.

У словацькому місті Пряшеві наприкінці минулого року появилася книжка Івана Бірчака „Rudo Smoter a jeho piesen” (з українським підзаголовком „Рудо Смотер і його пісня”, Пряшів 2007) словацькою мовою, а резюме вміщене словацькою та англійською мовами по одній сторінці та на десяти сторінках українською мовою. Справа в тому, що Рудольф Смотер по національності словак, але „проспівав” своє життя як український співак в Українській опереті, а потім в Піддуклянському українському народньому ансамблі в Пряшеві. За 42 роки своєї професійної праці він виступив понад 10 тисяч разів з українською народньою піснею етнічних українців Словаччини і був удостоєний звання Заслужений артист Чехо-Словацької Республіки. Рудольф Смотер доcконало опанував лемківською говiркою та українською літературною мовою і є одним з небагатьох словаків, які не тільки вивчили мову своїх сусідів, але й пропаґували українську народню пісню не тільки у Чехо-Словаччині, але й у США, Канаді та інших країнах Европи.

Для українського читача книга буде особливо цікава, оскільки, крім біографічних даних, в ній вміщено й інтерв’ю з мистцем, висловлювання про нього, фотографічний матеріял та вибрану персональну бібліографію.

Поява книжки може допомогти багатьом, які шукають серед української етнічної людности на Сході Словаччини окрему русинську націю, яка не пов’язана з руською (українською) нацією в Карпатах і поза ними.

Словак Смотер активно пропаґував українську народню пісню і до сьогодні має тисячі прихильників. Cпівак, народній оповідач, акордеоніст – професіонал з великої букви, й сьогодні, вже пенсіонер, звертає увагу тим, хто розбиває життя русинів-українців, що русини Східньої Словаччини (чи Закарпаття, Польщі, Румунії, Угорщини, декотрих республік колишньої Юґославії) належать до одної – української нації, незаперечним свідченням чого є саме українська народня пісня. Рудольф Смотер не тільки виконував українські народні пісні, він їх і опрацьовував, працював у професійному українському театрі солістом, режисером і художнім керівником. Він не може приховати свого розчарування, що русини-українці Східньої Словаччини завдяди „міжусобній” боротьбі, яку розпочали і роздмухують з-поза кордонів деякі авантюристи, втратили майже всі свої русько-українські школи, яких на території Східньої Словаччини нараховувалось ще у 1949 р. понад 300! Більшість русинів-українців росте зараз анальфабетами, оскільки не вміють читати кирилицею і, може, саме тому книжка про українського співака появилася словацькою мовою. Смотер, у вміщеному тут інтерв’ю, звертає увагу й на те, що це втрата не тільки для українців, але й для Словацької Республіки, оскільки йдеться про втрату унікального етнікуму, який зберігався тут століттями, що й доводить існування української народньої пісні, яку співак вважає генієм народу.

Книжка про словака, який на все життя полюбив українську пісню, про одного з найвідоміших українських співаків Східньої Словаччини, появилася саме в часі, коли навіть на Закарпатті дехто вирішив творити окрему націю, яка б допомогла цей реґіон знов запроторити у неволю, з якої він так довго і так важко звільнявся!

Заслужений артист, голос якого й сьогодні люблять слухати з касет та дисків, розуміє, що русинів-українців ділять, щоб їх асимілювати.

Автор книжки „Рудо Смотер і його пісня” І. Бірчак не завжди виразно підкреслює, що йдеться про те саме поняття, коли вживаємо давню назву українців – русин. Складається враження, що словак Р. Смотер, довгорічний чудовий виконавець української народньої пісні, краще знає, що русин і українець це те саме поняття, ніж сам автор книжки. Гадаю, що дехто з ідеологів окремої русинської нації міг би повчитися від словака, який полюбив не тільки українську народню пісню, але й мову та її лемківський діялект, яким він розвеселював тисячі глядачів на українських Святах пісні і танцю у Свиднику (Східня Словаччина) та далеко за межами цього унікального краю (на стор. 123-129 вміщено дві гумористичні розповіді Смотера лемківським діялектом – кирилицею).

Творчий шлях Рудольфа Смотера, словака з українським серцем до народньої української пісні, міг би послужити прикладом для багатьох українців не тільки у Словаччині, але й в Україні, де беззмістовна чужа попса запановує на українських базарах, в засобах масового транспорту, по радіо та в телебаченні. Смак до гарного не у кожного зароджується, але й виховується.

Співак Р. Смотер високо оцінює українську пісню взагалі, шкода, що ця книга не розповсюджена в Україні, може б декому „відкрила очі” на українську народню пісню, яка дійшла до нас через усі сторіччя – її не знищили ні війни, ні революції, ні голоди, ні холоди, а зачаровувала вона не тільки українців, але й чужинців – прикладом цього і є словак Рудольф Смотер.