Діалектизм (від грец. διάλεκτος — наріччя, говір) — позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність. Діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературної мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови. Використання діалектизмів становить відступ від чинних на певному етапі розвитку норм літературної мови з певною стилістичною настановою (мовна характеристика персонажів, відтворення локального колориту описуваних подій та ін.).

Функціонування діалектизмів в усному мовленні може зумовлюватися як цільовою стилістичною настановою мовця, так і недостатнім володінням літературної мовою. Основними шляхами проникнення діалектизмів у літературну мову є мова художньої літератури, публіцистики, наукової літератури, усне мовлення, лексикографічні праці (діалектні та змішаного типу).

Діалектизм — поняття історично мінливе, яке формується разом з виробленням і усталенням норм літературної мови. Зміна норм відбивається на оцінці конкретних мовних одиниць, їх віднесенні до діалектизмів чи нормативних; при цьому критерієм оцінок служать нормативні описи грамататичної структури літературної мови, різноманітні словники, в т. ч. наголосів, керування тощо. На початковому етапі розвитку нової української літературної мови використання діалектних одиниць не було чітко регламентоване, зумовлювалося мовним досвідом письменника, нерідко мало риси мовного натуралізму; тому оцінка діалектизмів у писемних творах 18 — 19 ст. можлива лише у контексті конкретних тогочасних норм літературної мови. Від власне діалектизму відрізняються ті одиниці мови, які були чи є нормативними для регіональних варіантів літературної мови (як у різний час наддніпрянський, галицький, закарпатський, буковинський, пряшівський), але не стали нормативними для загальноукраїнської літературної мови; використання таких одиниць мови не пов'язане із стилістичними настановами мовців і не свідчить про незнання норм літературної мови. Розрізняють діалектизми акцентуаційні, фонетичні, словотвірні, граматичні, лексичні, семантичні, фразеологічні.

Акцентуаційні діалектизми широко представлені в усному літературної мовленні; у художній літературі наявні переважно у поетичних текстах з фіксованою ритміко-акцентною структурою («Хоч не зверхэ, то в серці ще Він носить». І. Франко). До часто фіксованих фонетичних діалектизмів належать словоформи з відмінними від літературної мови чергуваннями о, е, з і, о з нулем звука, е з о (война, крів'ю, хтіти, меї, свеї), е на місці а після м'яких приголосних (житє, дєкувати), збереження о у словах богатий, горячий, заміна ф на x, хв (рихметика 'арифметика', шкахва 'шафа'), наявність p замість р' (горувати 'горювати'), а також використання словоформ з лексикалізованою звуковою структурою (матюнка 'матінка', кождий 'кожний'). Зрідка у художніх творах використовуються словотвірні діалектизми, відмінність яких від нормативних для літературної мови дериватів полягає в іншій комбінації афіксів з твірними основами (оспалий 'заспаний', поранок 'ранок', дружитися 'одружуватися').
Серед граматичних діалектизмів найпоширенішими є такі, які відрізняються від нормативних для літературної мови віднесеністю до інших грамат. підкласів, парадигм (баче, просе зам. бачить, просить; їсиш, дасиш замість їси, даси; межою зам. межею), збереженням давніх типів відмінювання форм (любови, радости; сей, сього, сего ‘цей, цього’) та синтаксичних конструкцій: з прийменниками к, ік [берегу] ‘до берега’, о, об [світі] ‘про світ’, об [дорогу] зам. ‘до дороги’, меж, межи ‘між’, сполучниками котрий ‘який’, куби, гййби ‘якби’, а також відбиттям наслідків аналогійних змін (напр., його, род. в. > до його; їх, род. в. > до їх).. plaza-escorts.com

Лексичні діалектизми — найчисельніша група діалектизмів; серед них розрізняють власне лексичні діалектизми і етнографізми. Лексичні діалектизми становлять дублети до літературної відповідників (лйґінь — парубок, тбйстра — торба, пйрун — грім, фудэльний, бэтний — гордий, мйва — чайка) або синоніми часто з виразним експресивним забарвленням (баскали́читися ‘посміхатися’, голннний ‘охочий до чого-небудь’, єретувбтися ‘сердитися’, наобнсити ‘набриднути’). Семантичні діалектизми відрізняються від нормативно вживаних у літературній мові слів лише своїм значенням (чэдно ‘незручно’, тісний ‘сутужний’, ризи ‘дерев’яні лотоки для спускання зрубаних колод з гір’). Фразеологічні діалектизми у своїй структурі відбивають фонетитичні, граматичні, лексичні особливості різних діалектів, тому в літературної джерелах виступають як варіантні (’не розумітися з ким’: ні в кут, ні в двері — ні в ліс, ні в поле — ні горі, ні долів — ні берегом — ні водов).
Широке вживання окремих лексичних діалектизмів зумовлює перетворення їх у т. з. поетизми — характерну стилетворчу ознаку мови поезії (лексема ватра 'вогнище, полум'я, багаття', яка локалізована в говорах карпат. зони, в 50 — 60-і рр. активно вживалася у творах багатьох східноукр. поетів). Усталення вживання слів і словоформ як діалектизм, їх відповідне опрацювання у нормативних словниках і граматиках (з відповідними кваліфікаціями діалектів, областей) є передумовою поступового переходу цих діалектизмів до нормативних, збагачення за їхній рахунок структури і виражальних можливостей літературної мови.