Сімейне коло - Найдорожчий скарб шпиндів

Життєві гони... Кожен з нас повинен засіяти їх добрими справами, мати щедрий ужинок. Для родини Шпиндів з Підволочиська, що на Тернопіллі, скільки себе пам’ятають завжди визначальними були доброзичливість, ввічливість, чесність, вихованість, працьовитість. Які б випробування сім’ї не посилала доля, які б біди не проносилися над нею, проте ці риси залишалися непорушні, непохитні.

Плідна гілка древа України

“Цне мі ся за тобом, мій лемківський краю”. Ці слова туги ось вже шістдесят років зринають з уст лемків – представників західної етнографічної гілки українського народу. Їхніми споконвічними землями були зелені Карпати. Мабуть, навіть у найстрашнішому сні не могло приснитися, що тоталітарний режим вирве з корінням, позбавить батьківщини співучих, веселих, запальних, гордих і доброзичливих людей.

Короткий екскурс в Історію

Далекі предки лемків ( lemko, lemko/rusyn, lemkos ) – це руське східно-слов’янське плем’я, що їх дослідники здебільше називають білими хорватами. Уже в VI-VII ст.ст. проживали вони по обох схилах західних Карпат. Назва “білі” на той час означала “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. Назва “хорвати” ( горвати ) означала, що саме ця група сло-в’ян поселилася у горах.

Не забудем – покля жити будем!

Лемківська приповідка каже: “Хто стратив стид, тот стратив чест”. Радянська влада ніколи не переймалася честю, бо втратила її ще в своїй колисці. Людина хоч і звучала для неї гордо, та, біда, що лише в пропагандистській веремії. Доля однієї людини, однієї етнічної групи чи навіть народу більшовиків ніколи насправді не цікавила.

Шот Микола Миколайович

Шот Микола Миколайович народився 5 січня 1961 року в селі Вільшаниця Яворів-ського району Львівської області. 1978 року – випускник Шклівської середньої школи Яворівського району Львівської області. Відтак два роки був на чинній військовій службі. Закінчив з відзнакою факультет журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка 1986 року.

Два кольори долі

Валентина та Ярослав Теплі. Чоловік і дружина. Полісянка та лемко. Кольорами їхньої долі стали червоний та чорний, а отже, любов і журба. Насамперед вони щиро кохають одне одного, в них велика любов до України, до її пісні. І це не пишні слова. Своїм життям, добрими ділами наповнюють їх справжнім змістом.