на початок

Закарпатські лемки – наука чи політика?

На початку листопада минулого року в Перечині проходила Міжнародна конференція, присвячена проблемам лемків. Історики, етнографи,краєзнавці з України,Польщі,Словаччини та Угорщини обговорювали різні питання історії, культури та менталітету цієї етнічної групи. Не обійшлося і без дискусій. Серед виступів, що викликали жваву дискусію був нижчепублікований виступ історика Дмитра Попа. У публікації збережено стиль автора.

Шановні пані та панове! Честовані учасники конференції!

Вас тепло вітали представники державних органів нашого краю різного рівня, то ж дозвольте і мені, представнику корінного населення краю – русинів, побажати вам від щирого серця доброго здоров’я, серенчі, Божого благословіння і великих успіхів у благородній і богоугодній справі відродження такої цікавої етнографічної групи, як лемки.

Правда, нам, жителям, південних схилів Карпат і Потисянської низовини, важко говорити за лемків, бо, як пише історик І.Красовський, лемки це “…частина українського населення, яка з давніх давен проживає… між ріками Сяном і Попрадом, а також на захід від Ужа”. Правда, тут у шановного вченого трохи неув’язка вийшла, бо якщо лемки проживають між ріками Сяном та Попрадом “з давніх-давен”, не міняючи своєї етнічної назви, то як вони можуть бути українцями, якщо український етнос сформувався лише в XIX ст., а названа територія українською ніколи не була? Та залишмо це твердження на совісті вченого.

Подивімся краще, що говорять інші вчені українські про лемків. С.Е.Панцьо у статті “Чим не українська антропонімія галицьких лемків” пише, що лемки – географічно найвіддаленіша гілка українського народу, яка заселяла Східні Бескіди”. Але ж Бескіди, як вказує енциклопедія, це “Північна смуга Карпат в Польщі та Словаччині”. Невже і ці землі колись були українськими?

Правда, Микола Дайчук, посилаючись на “Енциклопедію українознавства”, лемків також називає “етнографічною групою українців, які здавна жили по обох схилах Східних Бескидів у Карпатах між річками Сян (Польща) і Попрад (Словаччина)”.

Тобто ми бачимо, що троє вчених говорять про лемків майже одними й тими самими словами. Дивного в цьому нічого нема, бо ж відомо, що нині у нас особиста думка вченого, яка, до того ж, відрізнялась би від офіційної, не дуже в пошані. То ж і плодяться у нас вчені з думками-близнюками. Звинувачувати цих людей якось рука не піднімається. То ж краще прослідкуємо, що інші вчені говорять про лемків.

В.Багринець, намагаючись сказати щось своє про лемків, заглядає у давні часи і каже, що “давні історики не згадують етнонім “лемки”. Посилаючись на професора Й. Дзендзелівського, В.Багринець пов’язує появу назви “лемки” з діалектним(?) польсько-словацьким словом “лем”, но говорить сором’язливо, бо слово “лем” широко вживають і підкарпатські русини. Означає воно “лиш”, “тільки”, “лише”. Але професор Й.Дзендзелівський залишив поза увагою закарпатських “лемаків”, які не мають нічого спільного з польсько-українськими “лемками”.

По цьому питанню правильну відповідь дав ще в середині XIX ст. русинський Будитель Александер Духнович, який говорив про наявність на Подкарпатській Русі “лемаків” та “лишаків”, названих так від вживання слів “лем” і “лиш”, але не “лемків”. Між іншим, Александер Духнович ніколи себе не називав “лемком”, а лише русином.

В чому помилка названих вчених, та й цілого ряду інших, які займаються чи займались у наші часи проблематикою лемків?

Суттєва помилка цих вчених заключається в тому, що всі вони говорять про лемків, як про вже сформовану етнографічну групу. Але ж, як відомо, будови без фундамента не буває. І нічого на цьому білому світі не може бути без початку. А вчені українські, які займаються проблематикою лемків, чи то навмисне, чи по причині відсутності у них вагомих аргументів, обминають питання появи терміну “лемки”.

А про лемків не лише більш повно, але й науково обгрунтовано сказано останнім часом в двох солідних працях – “Энциклопедии Подкарпатской Руси» професора Івана Попа (Чехія), яка побачила світ у видавництві Валерія Падяка в Ужгороді в 2001 р., та праці “Tncyclopedia of Rusyn Histori and Culture”, укладачі якої професор з Канади П.-Р.Магочі та професор І.Поп, яка вийшла на англійській мові в 2002 р. в Торонто. Тут опублікована стаття польської вченої Олени Дуць-Файфер про лемків. О.Дуць-Файфер, як і українські вчені, говорить за лемків, як за західну слов’янську етнографічну групу, однак не українську, а карпато-русинську. Вона також підтверджує, що назва цієї групи населення слов’янського походить від слова “лем”, вперше появилась в науковій літературі в 1820 р. і поступово починає вживатись багатьма авторами. Територія їхнього проживання, як говорить польська вчена, це трикутник в регіоні західних слов’ян, з “поляками на півночі і словаками на півдні”, тобто це басейни рік Ослава в Польщі та Лаборець у Східній Словаччині. Правда, польська вчена також відмічає, що деякі вчені витягують східну частину цього клину до ріки Сян в Польщі, верхів’їв Ужа та його притоки Тур’ї на Подкарпатській Русі (Закарпатській області). Мабуть, вона має на увазі українських вчених.

Вище ми згадували, що жителям нашого краю важко говорити за лемків як за якусь велику етнографічну групу, поскільки етнографія нашого краю являє собою цілий калейдоскоп, бо наш край – історична Карпатська Русь – з давніх-давен був контактною зоною між Східною, Центральною та Південно-Східною Європою (Балканами).

Останні п’ять віків дохристової ери тут проживав цікавий народ кельти. Його змінили даки, які затримались в нашому краї перші п’ять віків нової ери; побували тут і авари, які навіть створили своє державне утворення – Аварський каганат недалеко звідси, на Дунаї; і анти пробували осісти в Карпатському басейні, і гунни. Всі ці народи, хоч і щезли з історичної мапи світу, однак кожен з них залишив якусь дещицю своєї культури в нашому краї. Так що слов’яни, яких буремні хвилі Великого переселення народів занесли в Карпатський басейн, опинились не на пустому місці. Переміщення з півночі та сходу маси людей, які від войовничих племен гуннів в V ст. тікали до кордонів Римської імперії, сподіваючись знайти там захист від варварів, перш за все охопило Карпатський басейн, бо кордони Римської імперії проходили в Дакії, яка межувала з південними районами нашого краю. Тому в Карпатському басейні і порушилась політична стабільність і створився неймовірний етнічний калейдоскоп, який зберігається ще й сьогодні. Так, Велике переселення занесло в Карпатський басейн і слов’янські маси, які з тих пір і до сьогоднішнього дня найсильніше впливали і впливають на формування етносів даного регіону. Правда, ще й сьогодні наука не знає, звідки слов’яни прийшли в Карпати.

Один з найбільших авторитетів слов’янської історії, чеський історик-славіст професор Любор Нідерле з цього приводу говорить так:

“Нема жодного історичного факту, жодної достовірної традиції, ба навіть міфологічної генеалогії, які допомогли б нам відповісти на питання про походження слов’ян. Слов’яни появляються на історичній арені раптово як великий і вже сформований народ, ми навіть не знаємо, звідки він прийшов і які були його стосунки з іншими народами…”

Виходячи з цього, російський учений Ключевський В.С., його прибічники та послідовники відстоюють теорію, що саме Карпатський регіон є прабатьківщиною слов’ян, саме з Карпатського басейну слов’янські племена розійшлись по світу. А етнонім слов’янізованого аланського племені Білих Хорватів, що населяло Карпатський басейн в V–VIII ст. н.е., трансформувався в нову назву подкарпатських слов’ян – русини, рутени. Ця назва появляється скоріш за все, як визначення конфесійної орієнтації слов’янського населення Подкарпатської Русі, яке прийняло християнство східної греко-візантійської орієнтації в період місіонерської діяльності рівноапостольних святих братів Кирила і Мефодія у Великій Моравії в IX ст., політичний вплив якої поширювався і на Подкарпатську Русь. Плем’я подкарпатських слов’ян, яке отримало назву “русини”, повинно було бути досить багаточисельним, залишилось в краї під Карпатами назавжди і стало автохтонним населенням краю.

Цікава деталь, про яку не слід забувати етнографам, які займаються питаннями етнографічних груп слов’ян, що проживають в Карпатському басейні: рельєф місцевості, тобто географічні умови (гірські хребти, долини рік, замкнуті гірські котловини) сприяли формуванню та консервації етнографічних різниць окремих груп в цьому слов’янському, русинському масиві. На цій лінії контактів вони як передавали свій культурний досвід, так і активно сприймали досвід сусідів, що сприяло формуванню особливої культурної моделі. З іншого боку, русини, жителі рівнини і передгір, постійно контактували з сусідніми народами: на сході з українцями, на півночі та заході із західнослов’янськими народами, поляками та словаками, на південному заході з народом угро-фінської групи, мадярами, на півдні із східними романцями, румунами. Контактна межа між русинами та сусідніми народами ніколи не була стабільною (за винятком румун). Мадяри, поляки, словаки та українці були і є по відношенню до русинів народами державотворчими, що являлось і сьогодні являється асимілятивною основою не на користь русинів. В результаті цього територія розселення русинів мала і має постійну тенденцію до зменшення.

Самоназва карпатського слов’янського автохтонного населення – русини або руснаки на всій території їх проживання, в окремих регіонах – подкарпатські русини, лемки, гуцули. Тут ми підходимо до того цікавого питання, яке київський монах Нестор-літописець сформулював би так: откуда есть и пошли лемки.

Як ми вже згадували вище, вперше назва лемки появилась в 1820 р. А в кінці XIX ст. в етнографічній науці була розроблена схема поділу карпатських русинів на лемків, бойків та гуцулів.

Ця схема виникла – і це не є якоюсь таємницею – в середовищі галицько-української інтелігенції, закріплена етнографами Радянської України по кон’юнктурних вимогах радянської влади після 1945 р., коли весь карпатський регіон з його слов’янським населенням став частиною Радянського Союзу. Цю ж теорію, мабуть під тиском, змушені були прийняти і деякі вчені сусідніх держав, які входили в так званий соціалістичний табір.


Розчленування русинів не було винаходом радянської влади, бо цим грішили і угорські королі ще в XIII—XIV ст.ст.. коли проводили в нашому краї адміністративну реформу, за якою на відносно невеликій території створили аж 4 комітати – саме так була розділена територія, де компактно проживали русини. Та хоча угорське королівство з самого початку формувалося як мультиетнічна держава, домінантним етносом якої був мадярський, але в державотворчому процесі приймали участь і інші народи держави, в т.ч. і малі – хорвати, словаки, русини. Якщо урядовою мовою та мовою освічених людей в королівстві була латиніка, якщо літургія у католиків велась також на латині, то в русинів і тих народів королівства, які дотримувались греко-східного обряду, мовою літургії була церковнослов’янська. А це вже про щось говорить, бо в ті часи подкарпатських слов’ян на бойків, лемків та гуцулів ще не ділили. Терміни “лемко”, “бойко”, “гуцул” були поширені на північних та східних схилах Карпат, тобто в гірських районах Галичини та Буковини. Слов’яни південних схилів Карпат, передгір’я та Потисянської низовини таких термінів в якості самоназв не знали і сьогодні широкий загал їх не знає. Більше того, термін “гуцул” вважали і вважають для себе принизливим. Саме цю принизливість, невідомо звідки взяту, вкладають в це слово сьогодні східні українці, які всіх подкарпатських слов’ян презирливо називають цим словом. Звичайно, це величезна помилка східняків, які не знають теорії поділу карпатських слов’ян на етнографічні групи, яка побутує між українськими вченими. Звинувачувати їх за це не слід, бо майже всі українські і навіть деякі зарубіжні етнографи, а також лінгвісти в цій проблематиці допускаються однієї кардинальної помилки: вони повністю виключили з своїх спостережень та вивчення, а відповідно і з схем поділу етнографічних груп, найбільшої з них, долинян, тобто подкарпатських слов’ян-русинів Потисянської низовини та передгір. Це можна пояснити фактом, що в етнографів другої половини XIX, а ще в більшій мірі першої половини XX ст. переважала зацікавленість групами населення з патріархальною культурою, або значними її залишками, що вважались в народовецькому дусі єдиними носіями “істинно народної культури”. Культура подкарпатських слов’ян-долинян таких видимих патріархальних рис уже в кінці XIX ст. не мала. Крім мови та частково святкового одягу вони зовні майже нічим не відрізняються від своїх сусідів, мадярів, словаків, німців, румунів.
До того ж в лексиці долинян, як і жителів південного передгір’я, були і є інші поняття, терміни, визначення взаємної різниці. Всі ці жителі гір для них – “верховинці”. Так само, як і рівнинне слов’яно-русинське населення для жителів гір, “верховинців”, є “долинянами”, “долишняками”. Це назви нейтральні, але є і назви образливі: “долинянин”, якщо свариться з “верховинцем”, то назве його “поляком”; волівецький “верховинець” назве в такому разі “долинянина” “дичкуном”, а ужанський “верховинець” – “мадяром”. В останній назві, мабуть, є все-таки доля правди, як і в кожній легенді. Справа в тому, що вже в епоху раннього середньовіччя русини-долиняни в культурному, політичному та економічному відношеннях в силу геополітичної ситуації, в якій вони опинилися, будучи приєднаними до Мадярського королівства, віддаляються не лише від головного східнослов’янського центра, Києва, але і від свого найближчого східнослов’янського сусіда, Галицько-Волинського князівства. Зв’язки між Угорською Руссю та Галицькою Руссю в політичному відношенні були спорадичними, в культурному майже ніякими. Кожна з них, незважаючи на спорідненість самоназви жителів – русини, жила своїм духовним, політичним та економічним життям. І не було в них ні лемків, ні бойків…

І насамкінець така цікава деталь: в кулуарах конференції І.Красовський відверто зізнався нам, що такий спец закарпатської української філологічної науки, як професор Павло Чучка, взагалі ніяких лемків не визнає, “з ним нема про що говорити”, — заключив І.Красовський. То що ж це тоді за явище таке, лемки? Тому, не претендуючи на істину в останній інстанції, ми залишаємо за кожною зацікавленою особою право зробити свій власний висновок.


Дмитро ПОП
Джерело: http://euromist.uzhnet.net/comments.php?id=P411_0_1_0скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.