на початок

Холмщина (Забужжя)

Холмщина (Забужжя)

Зміст

1. Загальні відомості
2. Природа.
3. Ріки
4. Клімат
5. Історія
6. Людність
7. Література


Загальні відомості

Історичнно- етнічна територія України, положена на захід від середини Бугу; на заході межує з польською Люблінщиною, на сході - з Волинню, на півночі з Підляшшям, на півдні з Галичиною. За межу між Холмщиною й Підляшшям можна вважати кол. межу між Селецькою і Люблінською губерніями. Територія Холмщини в межах Холмської губернії охоплювала 6 572 км2, (повіти Холмський, Грубешівський, Томашівський, Костянтинівський; число мешканців (на 1931 р.) - 720000.
Часто Холмщину (також Холмська Русь, Забужжя, Забузька Русь) поширювано і на південь Підляшшя., тому що воно входило до складу Холмської єпархії, а з 1912 р.- до Холмської губернії. Взагалі з 1795 р. Холмщина й Підляшшя мали майже спільну історію. Натомість інакше було з північчю Підляшшя, яке належало Російської Імперії (в складі Нільського повіту і Ґродненської губернії). Периферичне положення Холмщини (як і Підляшшя, але не в такій мірі) було причиною слабого її зв'язку з рештою українських земель та відносно слабої національної свідомости українського населення. Холмщина лежала далеко від центрів українського життя, а її головне місто Холм не мало великого значення. Виняток, становила лише доба Галицько-Волинської держави, коли Холмщина, завдяки своєму затишному положенню перед наскоками татар, стала пляцдармом держави Данила Романовича, а заснований ним Холм -- його столицею. Близькість Холмщини до Польщі улегшила поль. впливи та її польонізацію. Рівночасно Холмщина й Підляшшя мали низку особливостей (зокрема в церковній ділянці), лише їм властивих.
Тепер Холмщина й Підляшшя входять до складу Польщі (Люблінське та незначна частина Селецького воєводства), і на них майже нема українців.

Природа

Переважну частину Xолмщини становить Холмська височина, яка є частиною Волинсько-Холмської височини (в польській термінології - східна частина Люблінської). Це легкохвиляста рівнина, здебільша на висоті 200 -- 250 (подекуди до 300) м, з крейдовим підложжям, вкритим третинними шарами і лесом, з урожайними ґрунтами (на Грубешівщині чорнозем). На північному сході Холмська височина знижується виразним ступенем до 20 -- 40 м. висоти у напрямі до Підляської низовини, на якій лежить менша (північна і північно-східна) частина Xолмщини; її краєвид післяльодовиковий, ґрунти переважно попільнякові, середньої врожайности. Третю географічно-природну частину Xолмщини становить південно-західна частина (Білгорайщина), що є частиною Надсянської низовини; це переважно піщана плоскорівня на висоті 200 -- 250 м. з маловрожайними ґрунтами.

Ріки

Ріки Холмщини належать до сточища Висли: Буг з притоками - Угеркою і Гучвою, Вепр з Бистрицею; на південному заході притока Сяну - Танва.

Клімат

Клімат Холмщини переходовий між континентальним й океанічним. Зима м'яка (сер. січня в Холмі -- 4,4°C), літо помірне (сер. липня 18,5°C; пересічна температура року 7,4°C; погідних днів у сусідньому Любліні 137 на рік, число атмосферичних опадів на рік 546 мм; дощів найбільше в червні, липні і серпні (разом 250 мм). За приблизною класифікацією ґрунтів Xолмщини припадає (в %): на піскові 20, лесові 20, чорнозем 10, суглинки 12, боровики 15, торфові і багнисті 16.
Майже вся Xолмщина належить до смуги середньоєвропейських лісів. На Xолмщині, як і на Підляшші, пролягають на сході - межі буку, ялиці, модрини та граба; на північному заході - смереки. Великі лісові масиви існували колись на Білгорайщині (Сольська пуща).

Історія Холмщини

До початку ХІХ століття.
Територія Xолмщини була заселена з новішого палеоліту. За ранньої доби її заселювало східно –слов'янське плем'я дулібів.
З другої половині Х ст. Xолмщина входила до складу Київської держави,
з ХІІІ в. по 1340 р. - до складу Галицько-Волинської.
У 1235 р. Данило Романович заснував укріплене м. Холм, до якого переніс столицю Галицько - Волинської держави. Xолмщина відогравала відтоді велику ролю в цій державі, головне завдяки тому, що була віддалена від терену татарських наскоків (хоч вони кілька разів захоплювали й Холм) і лежала на важливому торговому шляху між Києвом і Балтицьким м. (Володимир - Торунь).
У Х ІV ст. Xолмщина була територією змагань галицько-волинських князівств з Польщею і Литвою.
З 1340 до 1377 р.р. Xолмщина належала Литві,
З 1377 – 87р.р. Угорщині,
а згодом, без перерви аж до 1795 р., Польщі.
З ХV ст. майже вся Xолмщина являла собою Холмську землю (з каштеляном на чолі), яка входила до складу Руського воєводства і складалася з повітів-Холмського і Красноставського.
У 1648 р. військо Б. Хмельницького зайняло на короткий час Xолмщину й Підляшшя; сам він здобув Холм й укріплене Замостя.
У кін. ХVІІ -- на поч. ХVІІІ ст. Xолмщина була територією польсько-шведських змагань.
Як на Підляшші, так і на Xолмщині всі вищі прошарки населення зазнали польонізації; натомість тут був менший, порівняно з Підляшшям, приплив польських осадників.
По третьому поділі Польщі 1795 р. Xолмщина й Підляшшя опинилися - під владою Австрії.
У 1809 – 14 р.р. входили до складу Варшавського князівства.
У 1815 – 30 р.р. - до Польського королівства, яке було пов'язане персональною унією з Російською імперією.
Доля Xолмщини й Підляшшя відтоді відмінна від долі решти укр. земель, які входили до складу Рос. Імперії і Галичини.
У житті населення Xолмщина чималу ролю відограла Церква. Xолмщина входила до складу Холмської єпархії, яку створив у першій половині ХІІІ ст. Данило Романович, спершу з осідком в Угруську, з 1240 - в Холмі.
Культурно-освітню працю вело Холмське братство і церковні школи. Найвизначніші єпіскопи.: М. Терлецький (1628 -- 49), Я. Суша (1652 -- 87), П. Володкевич (1731 -- 56), В. Рилло (1756 -- 84).

1815 – 1914 р.р.

З 1815 р. Xолмщина й Підляшшя входили до складу Королівства Польського, і на території Xолмщини й Підляшшя діяла польська адміністрація і польська мова була урядовою. Збільшилися і польські римо-католицькі впливи на греко-католицьку церкву, яка з 1807 входила до складу Галицької митрополії. Тоді греко-католицька церква була єдиним заборолом перед польською експансією. Шляхта і маґнати українського походження були вже давно спольщені і залишилися лише селяни, які були тісно пов'язані а уніятською церквою та її духовенством. Але й уніятська церква зазнала сильної латинізації в устрої (напр., організація капітул), обрядах (введення органів, монстрацій тощо) і навіть в запровадженні польської мови (в проповідях). Все це наближало уніятську церкву до латинської, а рівночасно збільшувало відмінність від православної і навіть греко-католицької в Галичині. Частина духовенства користувалася польською мовою і почувала себе поляками, дехто з них не знав церковно-слов'янської мови, а їхні діти переважно польонізувалися. На відміну від галицького духовенства, священники на Xолмщині й Підляшші мали лише деколи високу освіту, чимало з них здобувало її в Холмській духовній семінарії, дехто в Галичині, а дехто в польських духовних семінаріях. Поразка польського повстання 1830 р. не зменшила польських впливів на Xолмщині й Підляшші, бо законодавство, мова й адміністрація лишилися далі польськими. З 1830 р. Холмська єпархія підлягала безпосередньо Римові. Після ліквідації унії 1839 р. на Центр. і Східних землях її ще толеровано на Xолмщину й Підляшшя, але над нею вже мав нагляд царський уряд через своїх намісників у Варшаві, він мав вплив і на номінацію холмських єпіскопів. Але, попри російську загрозу, уніятська Церква на Xолмщині й Підляшші не звільнилася й від латинських впливів, хоч деякий вплив мала й Галичина: звідти походило чимало священників і галицькі митрополити міг впливати на обсаду владичих престолів. Становище унії на Xолмщині й Підляшші погіршало у висліді польського повстання 1863 р., яке частково захопило і Xолмщину й Підляшшя. У ньому брали участь сини уніятських священників, а дехто з священників допомагав повстанцям. Після поразки повстання в Польщі, а разом з тим і на Xолмщини й Підляшшя, дійшло до загострення режиму і репресій російської влади, запровадження російської мови в урядуванні й освіті. Тоді ж почали напливати на Xолмщину й Підляшшя росіяни. Російські репресії стосувалися й до уніятів. Щоб остаточно усунути польські впливи в уніятській церкві, російська влада вирішила її ліквідувати. Це сталося ніби добровільно. Останній уніятський єпіскоп М. Куземський був змушений виїхати до Галичини, а його наступником призначено М. Попеля (також родом з Галичини), якого, однак, не визнав Рим. Попель від імени духовенства і Холмської капітули 18. 2. 1875 вніс прохання прийняти до Православної Церкви 120 уніятських парафій, і 6. 4. 1875 цар Олександер II проголосив їх інкорпорацію до Варшавської православної єпархії, яку тоді перейменовано на Холмсько-Варшавську; у Холмі діяв як вікарій холмсько-підляський єпархії.
Інакше, ніж 1839 на Центральних і Східних Землях, на Xолмщині й Підляшші тільки частина уніятів погодилася перейти на православіє: майже половина (зокрема на Підляшші) залишилася вірною унії. Влада почала стосувати до них гострі репресії: пацифікацію при допомозі війська і поліції, масові арешти, заслання, навіть знищення. З 214 уніятських священників на православіє перейшло тільки 59. Частину решти вивезено, дехто еміґрував до Галичини, рівночасно з Галичини добровільно прибуло деяке число греко-католицьких священиків, які осіли на залишених парафіях, тепер уже православних. Переслідування уніятів викликало жваву реакцію в усьому польському суспільстві, в пресі й літературі; їх називали полякамиуніятами.
Релігійні, а то й національні відносини на Xолмщині й Підляшші змінилися з революцією в Росії 1905 р., після царського указу (17. 4. 190 р.), який дозволив зміну віри. Тоді розпочалося масове повернення з православія, але не на унію, бо царський уряд не дозволив далі на її поширення, а на католицтво. Перед виданням указу на Xолмщині й Підляшші жило 450 000 правос., на поч. 1908 було їх ледве 280 000, себто 170 000 (за ін. джерелами бл. 200 000, бл. 38%), перейшло з православія на римо-католицтво.
Населення, яке перейшло на римо-католицький обряд, залишилося ще з своєю мовою, але молодші поволі почали переходити на поль. У висліді цих процесів на Xолмщині й Підляшші утворилося 3 групи: українці за мовою і національністю православного віровизнання, поляки за мовою і національністю римо-католицького віровизнання (частково польського, частково українського походження) та навернені з православія на римо-католицтво -- українці за мовою, але без виразного наіонального почуття, яких українське населення називало згірдливо калакутами або перекецами.

Щоб зміцнити православіє на Xолмщині й Підляшші, Святіший Синод у Петербурзі відокремив у 1905 р. з Холмсько-Варшавської єпархії Холмську єпархію, її очолював Євлогій Ґеорґієвський. Православна церква на Xолмщині й Підляшші мала деякі особливості. Щоб протидіяти католицизмові й польонізації, дозволено на деякі форми, до яких звикли холмщани в богослуженнях (напр., уніятський напів), мові (толеровано українську мову як мову проповідей) тощо.
Жваву культурну діяльність розвинуло Холмське Православне Братство (1885 - 1917). Воно видавало книжки, двотижневик «Холмская Жизнь», тижневик «Братська Бесіда» -- російською і українською мовами (редактор М. Кобрин), масовий «Холмский Народный Календарь», який містив також статті українською мовою.
Шкільництво на Xолмщині в ХХ ст. стояло краще, ніж на Центральних і Східних Землях, мало відносно густу мережу народних. шкіл. Чимале значення мали учительські семінарії в Холмі й Білій та духовна семінарія в Холмі.

По революції 1905 р. відродився на Xолмщині й Підляшші український національний рух, зокрема серед учителів. З 1905 року в Грубешові діяло видавництво О. Сполітака й О. Лоського, яке видало кілька популярних книжечок й одне через газету «Буг» (1905, відразу ж конфіскованої).
Щоб остаточно усунути польські впливи на Xолмщині й Підляшші, холмські кола, зокрема Холмське Братство, висунули проект відокремлення Xолмщині й Підляшші в окрему губернію, який у 1912 р. обговорювала Державна Дума в Петербурзі. Проти нього виступив не тільки польський клуб у Думі, але й представники інших національних меншостей (за винятком українців) і соціялісти. Однак закон про відокремлення Холмської губернії був ухвалений і увійшов у силу 23. 6. 1912 р.. Холмську губернію відокремлено за етнографічним принципом з заселених українцями частин Люблінської і Селецької губерній. Підставою були етнографічні карти, опрацьовані В. Францевим. Холмську губернію безпосередньо підпорядковано міністерству внутрішніх справ у Петербурзі, лише в шкільних справах вона мала підлягати київському шкільному кураторові. Практичній реалізації закону перешкодила війна .

1915 - 1919 p.p.

Влітку 1915 р. Xолмщина й Підляшшя стали тереном воєнних дій. Перед відступом з Xолмщини й Підляшшя російська армія провела масову евакуацію населення. Ще раніше вивезено в глибину Росії всіх нім. колоністів. З Xолмщини й Підляшшя, боячися переслідувань з боку польської католицької більшости, виїхали всі росіяни і майже всі українці. Натомість залишилися всі поляки і майже всі калакути. Перед відступом російське військо спалило майже всі українські села. Лишилося приблизно 25 000 українців (у тому числі, на Xолмщині - 15 000, на Підляшші - 10 000). Таким чином, Xолмщина й Підляшшя стали майже суто польським краєм з 85% поляків на Xолмщині і 84% на Підляшші.
На Холмщині, що була під австрійською цивільною окупацією неможлива була жадна українська культурно - освітня праця не тільки через незначне число українців, але й тому, що австрійська влада (під польським впливом) не давала на неї дозволу. Натомість на Підляшші, яке опинилося під німецькою окупацією до української культурно - освітної праці влада ставилася прихильно, зокрема Союз Визволення України на початку 1917 р. відкрив ряд українських шкіл. Ця праця тривала під проводом О. Скоропис-Йолтуховського та К. Дмитрюка з весни 1918 р. до поразки Української держави.

Важка була доля втікачів з Xолмщини й Підляшшя. Евакуація в глибину Росії відбувалася хаотично. По дорозі більшість з них втратила рухоме, майно, багато хворіло. З часом влада створила комітети, які допомагали втікачам. Найбільше їх поселилося в суто російськиї губерніях над Волгою, а дехто навіть в Азії. Вони працювали здебільша на ріллі, зокрема у тамошніх селян. Завдяки своєму вищому хліборобському рівню культури, вони дійшли до деякого добробуту. Одночасно, у конфронтації з росіянами холмщани усвідомили себе українцями. Ще більше вплинула на їхню національну свідомість українська національна революція 1917 р.. Вже на весні 1917 р. відбувся ряд нарад і з'їздів холмщан (серед ін. в Києві 12. 4. 1917 р.) і Всехолмський з'їзд (7 - 9. 4. 1917р.), який був яскравим доказом національної свідомости холмщан і підляшан. В його резолюціях висунено гасло: «Геть з Польщею, ми є українці і хочемо належати до України й Києва». З'їзд відвідав голова Центральної Ради М. Грушевський (він походив з Холма) і підтримав вимоги холмщан. На з'їзді обрано Холмський губернський виконавчий комітет, члени якого були одночасно делегатами до Центральної Ради. З ініціятиви холмських делегатів Центральна Рада ухвалила 27. 11. 1917р. резолюцію, що Xолмщиня й Підляшшя є складовою частиною УНР. Відповідно до цієї резолюції в Берестейському мирі 9. 2. 1918 р. між Україною і союзом 4 держав визнано Xолмщину й Підляшшя (приблизно в межах Холмської губернії) складовою частиною УНР.
Приєднання Xолмщини й Підляшшя до УНР викликало польські протести (серед ін. й в австрійському парляменті). Практично українська влада не перебрала ні Xолмщини, ні Підляшшя, а тим часом українські втікачі з них (вже з 1918 р.) почали повертатися на рідні землі.

1919 -1939 pp. (Xолмщина під польською владою)

Після поразки центр. держав Xолмщину й Підляшшя окуповало польське військо.
Влітку 1920 р. вони короткочасно були окуповані совітським військом. Остаточно Xолмщини й Підляшшя. увійшли до складу Польщі на підставі Ризького миру між Польщею й РСФСР (18. 3. 1921).
До 1922 більшість втікачів повернулася на Xолмщину й Підляшшя, хоч польська влада утруднювала їх повернення, зокрема української інтелігенції; тому частина холмщан і підляшан залишилася в СССР. Можна припускати, що через переселення українці втратили яких 120 000 осіб.

У жадній іншій частині українських земель, які опинилися по першій світовій війні під Польщею, не був польський тиск такий сильний, як на Xолмщині й Підляшші. Школи були виключно польськими, більшість православних церков поляки перетворили на костьоли. Однак холмщани розвинули успішну національну працю, серед іншого заснували культурно-освітню організацію «Рідна хата», об єдналися в кооперативах, які підпорядковувалися Ревізійному Союзові Українських Кооператив у Львові, закладали філіяли та доми молитов (влада не давала дозволу на відкриття церков). Доказом української сили було те, що при перших виборах до польського сойму у 1922 р. (ці вибори, на відміну від наступних, були проведені дійсно вільно) холмщани перемогли у виборчій кампанії і провели до сойму та до сенату 5 своїх представників. Але незабаром поляки застосували нові репресії: ліквідовано «Рідні хати», заборонено інші вияви культурного життя (театр, преса тощо), кооперацію ізольовано від Львова, введено гострий поліційний нагляд; про вільні вибори не було вже й мови. Сотні громадян арештовувано часто під вигаданими обвинуваченнями в комунізмі. Холмщанам залишилася тільки церква, але поляки почали нищити й церковне життя. Урядовою мовою Православної Церкви стала польська, обов'язкова для навчання релігії і проповідей у церкві. Священники були під поліційним наглядом, багатьох з них усунено, зате підтримувано ревних польонізаторів і русофілів. У кінці 1937 р. поляки почали масове нищення церков, як «непотрібних об'єктів». З 389 православних церков, що діяли на Xолмщині й Підляшші у 1914 р., залишилося 51 (149 перетворено на костьоли, а 189 -- зруйновано). За останніх довоєнних років поляки вдалися ще до іншого засобу нищення українців: озброєні польські боївки (т. зв. кракуси) нападали на українські хати і нищили все майно.

Xолмщина й Підляшшя в Генеральній Губернії (з вересня 1939 р. до червня 1944 р.).

Умови українського життя на Xолмщині й Підляшші змінилися під німецькою окупацією. Вже за 2 тижні після вибуху поль.-нім. війни нім. військо захопило всю X. й П. За нім.-сов. договором 23. 9. 1939 у Москві устійнено границі сфер інтересів обох держав на лінії СянуБугу. Разом з тим X. й П. увійшли до складу Ген. Губ. і становили в ній сх. частину Люблінської обл. (дистрикту).
Нім. влада ставилася до українського культурного життя на Xолмщині й Підляшші толерантно. Вже за перших тижнів під німцями по більших осередках виникли під різними назвами українські громадські організації. Вони розпочали допомогову акцію для втікачів, організували українське населення і захищали його перед німецькою владою; заснували низку українських шкіл, відновили «Рідні хати», українські повітові кооперативи і перебрали низку православних церков, перетворених поляками на костьоли. Місцевим українцям допомагали втікачі з західно--українських земель, які захопили совєти, і випущені з польських тюрем та концентраційних таборів політичні в'язні. Число тих і тих на Xолмщині й Підляшші сягало 1 500 - 2 000 осіб. Вони скупчилися майже виключно в містах Xолмщиниі й Підляшшя та в Любліні, працювали в німецькій адміністрації, кооперації, у керівництві комітетів і в шкільництві.
У 1940 р. чимало священників, втікачів з Буковини, поповнили духівництво Православної Церкви. Комітети діяли в Білгораї, Терногороді, Томашові, Замості, Грубешові, Холмі, Володаві, Красноставі й Білій Підляській. У Холмі постав також Центральний Холмський Комітет, який мав керувати національним життям, хоч насправді опікувався тільки Холмським і Володавським повітами. З місцевих діячів найвпливовішими були: А. Павлюк (гол. комітету), С. Любарський (кол. сенатор), В. Косоноцький, В. Островський; у Замості - А. Рочняк; у Білій Підляській - І. Пастернак, на Володавщині - лікар Т. Олесіюк.

У 1940 – 41р.р. відбулися на Xолмщині й Підляшші., крім припливу утікачів, ще інші зіміни в складі населення. Німецька влада переселила всіх німців Xолмщини й Підляшшя на землі західній Польщі, натомість багато поляків, виселених з цих земель, переселила на Xолмщину й Підляшшя, що і збільшило тут польське населення; на підставі німецько-совєтського договору про репатріяцію, з Xолмщини й Підляшшя виїхало до УССР близько 5 000 українців.

Вже в листопаді комітети на Xолмщині й Підляшші визнали як свій центр організацію, яка постала в столиці Генерального Губернаторства в Кракові під проводом В. Кубійовича. У червні ця централя дістала назву Українського Центрального Комітету, а місцеві комітети - Українських Допомогових Комітетів. На великі успіхи здобулися на Xолмщині й Підляшші в церковній справі. Вже 5. 11. 1939 р. постала Церковна Рада у Холмі. Першим кроком для відновлення Православної Церкви на Xолмщині й Підляшші було створення окремої адміністратури Православної Церкви (адміністратор о. І. Левчук, ген. вікарій М. Малюжинський). Великим досягненням була передача православним собору в Холмі (19. 5. 1940), що мало й символічне значення: кінець польським впливам. До початку 1940 р. частина православних церков збільшилося з 51 до 91. Завершенням заходів Українського Центрального Комітету перед німецькою владою було відновлення Автокефальної Православної Церкви і Холмської єпархії (тепер назва Холмсько-Підляська єпархія) і висвячення на холмського єпіскопа з титулом архиєпіскопа (з 1944 р.- митрополит) професора І. Огієнка (Іларіона).

Вперше на Xолмщині й Підляшші навчання в народних і фахових школах (серед них середня промислова школа в Холмі) перейшло на українську мову. У Холмі діяла українська гімназія (найбільше число учнів - 625). Навчання в середніх школах було уможливлене заснуванням бурс-інтернатів для молоді. Заочну освіту організували Українські Освітні Товариства (У.О.Т.), масово засновувані замість «Рідних хат». Кооперативи підлягали українським повітовим союзам й Українському Обласному Союзові в Любліні. Українське життя зосереджувалося в У.Д.К. в Холмі, Грубешеві, Білій Підляській, Замості, Терногороді (для Білгорайської округи), Красноставі; сильна делеґатура діяла у Володаві. Значне ч. українців перебувало в Любліні. Представником УЦК при люблінському губернаторі був В. Тимцюрак, з 1941 р.- В. Голейко. Визначніші діячі У.Д.К., крім названих: Б. Глібовицький і Є. Пастернак (Біла Підляська), М. Струтинський (Грубешів), Р. Перфецький (Замостя) та ін.

Національне життя Xолмщини й Підляшшя зазнало розквіту, якого тут ніколи не було. З різних специфічних для Xолмщини й Підляшшя проблем, що їх не вдалося вирішити, була проблема калакутів, які до всіх заходів «українізації» ставилися неґативно.
Укр. життя на Xолмщині й Підляшші послабло після повернення влітку 1941р. більшости утікачів до Галичини.
З 1942 р. на Xолмщині й Підляшші почало діяти польське збройне підпілля (пізніше польської народної Армії Крайової), з українського боку на Грубешівщині постала «Самооборона» (яка співпрацювала з УПА). Жертвами польського підпілля впали у 1943 р. серед інших - голова Грубешівського комітету М. Струтинський і колишній сенатор Є. Пастернак.
У 1943 р. дійшло до німецької акції виселення низки польських, але й українських сіл на Замостейцині і Томашівщині; на їх місце мали прийти німці. Це зміцнило акцію польських боївок (які мали підтримку польського населення) і контракцію німецької поліції, від чого зазнали великих втрат українські селяни. На весні 1943 р. на Xолмщині й Підляшші діяли також совєтскі партизани, у 1944 р. посилилася акція польських комуністичних партизанів. Одночасно наблизився і німецько-совєтскій фронт.

З 1944 року

У липні 1944 р. всю Xолмщину й Підляшшя захопило совєтське військо. Відтоді м. Холм стало тимчасовим осідком польської комуністичної держави - Польської Народної (Людової) Республіки - П.Н.Р. У вересні 1944 р. був встановлений тимчасовий кордон між УССР і П.Н.Р. Він проходив приблизно по колишній лінії Керзона - здовж р. Бугу; остаточно він був усталений у серпні 1945 р.. Тим самим Xолмщина й Підляшшяі увійшли до складу Польської Людової Республіки, у якій становили східну частину Люблінського воєводства. Вже 3. 9. 1944 р. Польська Людова Республіка й УССР підписали в Любліні угоду про добровільне переселення українців з П.Н.Р. в Україну, а поляків з УССР до Польщі. Переселення почалося з жовтня 1944 р., і до серпня 1946 р. з Xолмщини й Підляшші до УССР переїхало 193 400 українців. Переселенню рішуче протидіяли укранське і польське підпілля - УПА й Армія Крайова. У 1945 р. вони навіть уклали договір про розмежування своїх впливів.
Після обміну населення, на Xолмщині й Підляшші залишилося тільки невелике частина українців: на південно-східній Грубешівщині й у вузькій смузі над Бугом у повітах Біла Підляська і Володава; разом, мабуть, яких 25-30000. Майже всіх їх поляки виселили 5947 на території східної і північної Німеччини, які по війні припали Польщі. Лише по смерті Сталіна, до 1966 р., близько 12 000 українців повернулося на Xолмщину й Підляшшя; і тепер їх число можна визначити на яких 20 000. Вони скупчені у смузі над Бугом, найбільше на Підляшші.
Церковне життя українців на Xолмщині й Підляшші зосереджене в парафіях Польської Православної Автокефальної Церкви. Натомість вони не мають і тих незначних прав, які мають українці в решті Польщі: тут немає пунктів навчання української мови в школах, не можуть діяти гуртки Українського Суспільно-Культурного Товариства - повторюється польська екстермінаційна політика з часів до 1939 р..
Інакше на півночі Підляшшя, населення якого переважно залишилося на місці, але його вважають офіційно білоруським. Воно має білоруські школи і білоруські товариства.

Людність

У 1931 р. на 1 км2 припадало на Xолмщині 57 мешканців (1964 - 56).
Густота населення залежна від якости грунтів, вона найвища на чорноземній Грубешівщині і Томашівщині (понад 70), найнижча на піскуватій Білгорайщині (бл. 50). У містах жило 1931 року 19% (1964 - 23%) населення. Міста мали торгово-ремісничо-адміністративний характер. Найбільшим м. був Холм (1931 - 38600, 1970 - 64000); інші (у дужках число мешканців на 1931 і на 1964 роки у тис.): Грубешів (12,6; 13,4), Томашів (9,6; 10,8); Замостя (24,7; 33,1); вже за межами укр. етногр. території - Красностав (14,6; 15,8) і Білгорай (13,8; 15,2); деякі містечка -- Терногород, Щебрешин.

Xолмщина стала з етнічного погляду мішаним українсько-польським краєм. Більшість мали українці до 1945 р. лише у вузькій смузі над Бугом, зокрема на південно-східній Грубешівщині, але не становили більшости у жадному повіті. Національна чи віросповідна структура населення була на 1931 р. приблизно така: (у тис., у дужках у %):
Українці 149 (21,3)
Калакути 60 ( 8,8)
Поляки 427 (59,3)
Євреї 70 ( 9,7)
Німці 13 ( 0,9)

Національними меншостями на Xолмщині були євреї й німці (невелике чтсло росіян -- урядовий апарат, жили тільки в 1870 - 1914 pp.). Євреї становили в 1931 р. 10% всього населення (1914 - 13%), але більшість майже у всіх містах (у Холмі до поч. ХХ ст. навіть ⅔ всього населення). Німці (1914 - 35 000), у 1931 р. - ледве 13 000 жили в холмському повіті і сусідній частині Володавського. Вони наплинули в другій пол. ХІХ в. (переважно після 1883), поселилися на землях, розпарцельованих великими власниками, і були досить багатими хліборобами.У 1915 р. всіх їх вивезло російське військо (переважно на Сибір), і тільки частина їх у 1920 р. репатріювалася. Їх німецька окупаційна влада вивезла восени 1939 р. до Райху. З кін. 1940-их pp. Xолмщина й Підляшшя е суто польським краєм.

Народне господарство

Холмщина була до 1939 р. (є переважно й тепер) чисто рільничим краєм, в якому з сільського господарствава жило близько 80% всього населення, у тому числі, все українське. Великі ліси залишилися тільки на Білгорайщині і на Розточчі. Сільськогосподарська площа займала 70% усього простору, у тому числі, на ріллю припадало 51%, сади і городи - 1,5%, на луки і пасовища -18%, на ліси-24%, на невжитки- 5,5%. Головні культури (у % до всієї засівної площі): жито (30%), пшениця (18%), картопля (16%), овес (15%), кормові (11%), ячмінь (8%), технічні (зокрема цукровий буряк, 2%). Пшениця найбільше поширена на Грубешівщині (також і цукровий буряк). Холмщина має невеликі надвишки рослинництва, більше молочних продуктів і свинарства.

В. Кубійович



Література
1. Енциклопедія українознавства
2. Батюшков П. Холмская Русь. П. 1887;
3. Benkowski Е. Rus Chelmska od czasu rozbioru Pojski. Л. 1887;
4. Ktolberg O. Chelmskie -- Obraz Etnograficzny. Kp. 1890;
5. Площанский И. Прошлое Холмской Pyси. Вільна 1899;
6. Францев В. Карты Русского и Православного населения Холмской Руси. в. 1909;
7. Dymcha L.. de. La question de Khelm. Париж 1911;
8. Wiercinski H. Jeszcze z powodu wydzielenia Chelmszczyzny. Kp. 1913;
9. Wiercinski H. Ziemia Chelmska і Podlasie. B. 1916;
10. Доpдуба М. Історія Холмщини й Підляшшя. Кр. 1941;
11. Храпливий Є. Нарис історії Холмщини й Підляшшя; новіші часи. Вінніпеґ 1968;
12. Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939 - 1941. Чікаґо 1975.скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.