на початок

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»
Василь Мулеса, голова Всеукраїнського товариства «Лемківщина»

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»

Нашу розмову з паном Мулесою починаємо із історичної міні-розвідки про лемківський рух. Василь Васильович одразу знаходить цікаву метафору: цей рух, мовляв, можна порівняти з кометою. Голова, ядро комети знаходилося в Польщі, а хвіст тягнеться по Закарпаттю аж до долини річки Боржава.

ОФІЦІЙНО ЛЕМКІВ Є 500 ТИСЯЧ, НЕОФІЦІЙНО – ДО МІЛЬЙОНА


- Лемківській рух розпочався в Європі в останній декаді ХІХ ст., - розповідає Василь Мулеса.-Тоді багато націй здобували собі місце під сонцем, тож не стали винятком і лемки. Наші попередники поставили собі досить високі планки, адже, коли постало питання про те, як зберегти самих себе, дійшло до того, що лемки створили на території Польщі дві свої республіки - Команчанську та Флоринську. Це буди державні утворення зі своїми гімнами, гербами, прапорами та президентами. І тільки серйозна робота з боку поляків з асиміляції та денаціоналізації лемків призвели до того, що ці утворення були ліквідовані. Польща підключила для цього усі свої державні важелі: армію, політику, закон. Як наслідок - ці республіки були знищені, а ідея Лемківщини ще довго залізом випалювалася на тих теренах, де компактно проживали лемки.

- Кульмінацією цієї боротьби, мабуть, стала сумнозвісна операція «Вісла»?
- Так. Зрештою, дійшло до цієї трагедії. Внаслідок зговору тогочасного польського керівництва зі Сталіним була проведена ця операція по відселенню лемків із батьківських земель, розпорошенню їх по території Польщі та України. Багато хто тоді назавжди емігрував до Канади, США, в Західну Європу. Хоча, не зважаючи на репресії, багато лемків залишилися на батьківських землях, довго переховувалися по лісах від влади.

- Наводять різні цифри про нинішню чисельність лемків як етнічної групи. Зокрема, дослідники говорять про 350-400 тисяч осіб.

Носії культури жили самі по собі,
а держава намагалася замовчувати лемківське питання


- Навіть до 500 тисяч. Сьогодні лемківський клин тягнеться від Кракова аж до долини р. Боржави, через усе Закарпаття, зачіпає територію Польщі та Словаччини. Я зустрічав дані й про мільйон лемків - ці цифри теж можна вважати реальними, якщо говорити про осіб, що мають лемківське коріння, але не ідентифікують себе лемками. Чому? Бо, наприклад, у Польщі ця ідея довгий час придушувалася і знищувалася; на Закарпатті, в свою чергу, на стані лемківської ідеї позначилося панування комуністичного режиму: це сприймалося як український націоналізм, і ніхто не мав права навіть про це говорити. Моя мамка ніколи не називала себе лемкинею - а русначкою, русинкою. Носії культури жили самі по собі, а держава намагалася замовчувати лемківське питання.
Словацьких лемків репресії не зачепили, бо Чехословацька конституція була однією з найпрогресивніших у світі, вона не забороняла національних рухів. Але цікаво, що в Словаччині лемки ніколи не прагнули політичного самовизначення. Вони просто жили своїм життям, зберігали культуру та традиції, не відчуваючи дискомфорту від держави. Лемки Закарпаття теж не створювали ніяких об'єднань. Вони, як і словацькі, не претендували на якісь серйозні політичні преференції. Коли в боротьбі за визвольний рух у тутешньому регіоні гуцули проголосили свою республіку (1918 рік), лемки (і бойки, до речі, також) цього не зробили. Можливо, двох лемківських республік - Команчанської і Флоринської - проголошених у Польщі та розбитих вщент, вистачило для того, аби лемки на інших землях не пробували свої сили у визвольних змаганнях. А важить тут ще одне: усі кращі уми Лемківщини працювали на створення тих республік у Польщі, там було ядро комети. А Закарпаття, Словаччина, як ми вже сказали, то був тієї комети хвіст.

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»

ІЗ РУСИНАМИ У НАС - ПОСТІЙНІ СУПЕРЕЧКИ

- Наскільки зараз самосвідомі лемки на Закарпатті?

- Ми - українські націоналісти. Говірка наша лемківська, а мова - українська. В цьому наша суть, ми ніколи цим не поступимося. Бо сьогодні на теренах Лемківщини пробують створити якусь нову націю...

- ... Маєте на увазі русинів, які час від часу піднімають питання автономії Закарпаття?
- Так. У нас із представниками русинського руху постійно виникають суперечки. Якщо спитати, хто ж носії їхньої русинської культури - вони не знають, що відповісти. Бог розсудив так, що ми, лемки, тут жили, живемо й будемо жити. Націю зберігає Бог, а люди - носії цього божественного начала, вони тільки матеріалізують Його задуми. Він нам дає добру думку. От, ви прийшли додому, і вам ніхто не казав, що, перш ніж сісти за стіл їсти, ви маєте перехреститися. А лемки так роблять, й інші українці - теж. Але за який ви стіл сядете? Яка буде на ньому скатертина? Які страви подадуть?..

- О, так, за звичаями та традиціями ми й різнимося між собою.

Лемківські звичаї та обряди - цілий незвіданий світ


- Так, у лемків є дуже цікаві звичаї та обряди. Це цілий незвіданий світ! От, наприклад, обряд хрещення: коли дитинку несли хрестити до церкви, то мама в ручку вкладала олівець - аби був розумний, і пір'їну - аби був чистий, а ще мед - аби був солодкий, і копійки - аби багатий... Своєрідний звичай із похоронної обрядовості - «бити лопатки». Це гра, в яку грали молоді люди, її проводили у сусідній кімнаті з тією, де лежав покійник (а був він у хаті три дні до погребіння). Проводилося це для того, аби розрадити родичів. Хтось із гурту ставав спиною до усіх, закривав очі, а котрийсь із громади підходив у цей час і бив його по спині. Треба було відгадати, хто саме бив. Супроводжувалася гра сміхом, тому похоронний обряд лемків не пов'язаний з голосіннями. Якщо траплялося так, що хижа була мала, грали навіть у тій кімнаті, де лежав покійник. Цей обряд існував ще за моєї тямки. Зараз, звісно, уже відійшов у забуття. Традиція перервана.

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»

НА ЗАКАРПАТТІ Є СТОЛИЦЯ ЛЕМКІВЩИНИ, СЕЛО ЗАРІЧЕВО

- Якщо традиція перервана, як сьогодні продовжується розвиток лемківської ідеї?

- Наша справа - зберегти традиції, наш спосіб, уклад життя та передати його дітям. І навчити їх бережно до цього ставитися - аби лемки не зникли. Цьому процесу сприяє організація - Всеукраїнське товариство лемків. Вона має обласні, районні осередки, ентузіастів, які працюють по селах. От у Закарпатті столицею Лемківщини є село Зарічево. Крім того, є організації зі збереження лемківської культури в Канаді, Австралії, США, Польщі, Словаччині. Кожен має своє завдання. Починаючи від первинного осередку, де відбувається вивчення звичаїв, традицій, культури лемків, до сіл, де активісти роблять те, що й сто років тому - зберігають культуру. Ми співаємо, танцюємо, ріжемо по дереву, пишемо писанки, вишиваємо... Кожен робить своє, для того аби зберегти загальну культуру лемків. Всі майстри, митці, письменники, дослідники комунікують у межах лемківських фестивалів. На Закарпатті основний - це «Лемківська ватра» в Кострині, а всеукраїнський рівень - це «Дзвони Лемківщини» в Монастириськах.

- Чому ваш центральний фестиваль проходить не на Закарпатті, традиційній вотчині лемків, а на Тернопільщині?
- Трагедія Лемківщини - це виселенці, які змушені були покинути батьківські землі. Вони народили вже два покоління на чужині, але досі в них живе туга за рідним краєм. Щоби згадати своїх дідів на теренах чужини, вони самостверджуються у такий спосіб. Там пройшло уже 16 фестивалів. Світова зустріч лемків відбувається у Польщі, село Ждиня. Приїздить понад 30 тисяч чоловік. В Монастириську кількість така ж сама, до речі! У нас на Закарпатті ватра збирає 3-4 тисячі лемків.

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»

ЛЕМКО МОЖЕ ГВАРИТИ, ГОВОРИТИ, ГУТОРИТИ, БЕСІДУВАТИ Й АДАТИ

- Чим рух живе крім фестивалів?

- Перше - це просвітницька діяльність, маємо свої газети, журнали, гуртки, народні театри, музичні колективи... Цікавий журнальчик для дітей - «Лемчатко» видають львів'яни. Друге - це науково-пошукова робота. От я, на разі, укладаю словник лемківської говірки.

- Тлумачний?
- Тлумачний діалектологічний. Уже є більше 20 тисяч слів. Йде опрацювання. Зараз знаходжуся на літері «Б». У словнику має бути переклад, українська норма та речення на лемківській говірці, із вжитку або із творчості лемківських письменників. Цікавого багато. Ну, наприклад: «пой лем гев» - йди сюди, йди до мене. А схоже «пой лем гет» означає «пішли звідси». «Янку, гев ся лем» - «Іванку, йди лишень сюди!». Ось ще цікаво: лемко може гварити, говорити, гуторити, бесідувати і адати. «Адають» лемки півночі, а на Закарпатті у нас - «бесідують» і «гварять».

- Які найбільші здобутки лемківської культури за останній час?
- Наші історичні пам'ятки сакрального мистецтва внесені до реєстру ЮНЕСКО пам'яток світової спадщини. Йдеться, зокрема, про Костринську церкву, Ужоцьку, Шелестівську. Найцікавіша з-поміж них - церква в Лікіцарах, їй 500 років, вона зроблена без єдиного гвіздка. Також минулого року під редакцією Ярослава Бодака видано унікальний збірник лемківських пісень - з перекладами текстів та нотами, навіть диск до нього.

- Як переймає ініціативу молодь? Цікавляться?
- Так, хоча вони й глобалісти. Але свого не цураються. Маємо чудовий журнальчик для дітей «Лемчатко», лемківський театрик. Багато українців гордяться, що вони лемки. Хоча не можна казати, що лемки зберегли свою культуру, як гуцули - які до церкви ходять в національних строях, але й у лемків йде відродження. На рівні сіл і містечок ми виступаємо ініціаторами усіх національних свят. Від вечорів пам'яті Василя Стуса до пошиття найбільшого прапора України, довжиною 100 метрів. Ми його пошили минулого року, й прийшли з тим прапором до пам'ятника Шевченкові в Ужгороді. Влада, побачивши нас, ті чиновники з ОДА, повтікали. Як це ницо виглядало! Я тоді сказав, що вони - щурі, які злякалися, коли в хату прийшли господарі. Тому що усі ці губалі, ратушняки, погорєлови - не господарі нашої хати. Вони йдуть у нашу хату, яку ми будуємо, за хлібом, і жруть його, як свині. А ми в цю хату йдемо зі своєю культурою, яку маємо передати в «завтра» нащадкам. Це нас різнить. Ми фундамент закладаємо, а вони живіт напихають, й стають товсті, мордаті, а ми худнемо, бо згораємо від праці, запалюючи інших.

ГУЦУЛИ ПРОСТО БІЛЬШ РОЗКРУЧЕНІ, ЗАТЕ НАС БІЛЬШЕ

- Як сприймають лемків українці? Гуцулів-от поважають, наслідують деякі їхні риси - як, наприклад, відстоювання та збереження своїх традицій. А от лемків загал знає трохи менше...

- Просто гуцули більш публічні, вони частіше з'являються в мас-медіа. Але, якщо би по телевізору показали пласт лемківської культури від Миколи Гнатюка, Богдана Ігоря Антонича до Дровняка, Никифора, Скоціловського, Духновича... Тоді б ми стали теж «розкрученими». Ми не надто працюємо над створенням публічного іміджу: мені цікаво, щоб моя дружина, дитина, онуки знали наші пісні, обряди, звичаї. Тепер я несу солому до хижі на Святвечір - й щоб мої діти через 10 років теж її несли. Оця мета основна.

- Чим би могли українці повчитися у лемків?
Лемко - той, хто встає й лягає
з «Отченашем»


- Чесності, порядності, Богобійності та відповідальності за свої слова. Лемко вас не зрадить, не продасть, він вас нагодує, прийме, спати покладе. Це віра в Бога й співчутливе ставлення до ближнього. Якщо вам погано, я хочу допомогти. Чому? Тому що я рано встаю і молюся «Отченаш». Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем».

Лемко - це той, хто встає й лягає з «Отченашем»

ЗАКОН ПРО ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК ОПЕРАЦІЇ «ВІСЛА» ДОСІ НЕ ПРИЙНЯТИЙ

- Лемківський рух в Україні має підтримку влади?

- От нашому Закарпатському осередку виділяють на рівні області 10 тис. грн на проведення фестивалю. Але проблема фінансування, звісно, є. Адже зараз стоїть питання збереження автентики. У селах, по сім'ях, у хижах збереглося дуже багато старовинних речей, а вони досі використовуються в побуті. Ну-от, їдять на скатерці, якій 150 років. Це раритет! А коли сказати, аби віддали в музей: ні, купіть за 100 доларів. Тобто, нема розуміння, що ці речі треба зберігати. Відбулася така-от меркантилізація. Це говорить про те, що суспільство хворе. Зате гордимося скансеном в Монастириську: там зібрані не тільки раритети та автентика, а й старі хижі, церква. Це скансен, яким лемки гордяться.
Також існують проблеми на законотворчому рівні. Досі не маємо закону про депортацію лемків, який би прирівняв нас до таких, що постраждали внаслідок операції «Вісла». Держава цьому ніяк не сприяє, законотворці від цього дистанціювалися. Проект закону Михайла Косіва навіть не включили до порядку денного. Все дуже добре, коли треба сідати з келішком і пити з лемками горілку; ще краще, коли слухати співи пишногрудих лемкинь; а от коли про закони - одразу про лемків забувають. Але ця шароварщина уже всім набридла! Козаки так пропили Україну свого часу. Лемки можуть так втратити свою самобутність - без підтримки держави. Але ми не дамо цьому статися. Бо підтягуємо молодих, тих, кому це можна передати. Лемківський рух розвивається, він сильний, самодостатній, але тим не менше, потребує державної підтримки. Найменше - при міністерстві культури має бути чиновник, який би займався цим рухом професійно, з державницьким підходом. А поки того нема, тримаємося на диваках. Бо на диваках і світ тримається.
Тетяна Когутич, Ужгород.
Джерело інформації: http://www.ukrinform.ua/rubric-society/1915172-vasil-mulesa-golova-vseukrajinskogo-tovaristva-lemkivschina.html
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.