Переселенцям зроблять визнання


Переселенцям зроблять визнанняУ Верховній Раді був зареєстрований законопроект про визнання депортованими громадян України, примусово переселених з Польщі в Україні в 1944-1951 роках. Документ, зокрема, передбачає щорічну виплату кожному депортованому фінансової допомоги в розмірі 1 тис. грн. На думку представників Компартії, прийняття закону може викликати претензії польської сторони, а історики вказують, що далеко не всі українці переїхали з Польщі примусово.

Законопроект "Про визнання депортованими громадян України, які в 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки на територію СРСР" був зареєстрований вчора народними депутатами Михайлом Косівим, Євгеном Кирильчуком (обидва - БЮТ) і Катериною Ващук (блок Литвина). У пояснювальній записці автори законопроекту нагадують, що 9 вересня 1944 року між урядом СРСР і Польським комітетом національного порятунку був підписаний договір про евакуацію українського населення з території Польщі і поляків з СРСР. Протягом наступних семи років в Україні було переселено близько 500 тис. осіб.

За словами завідувача відділом історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України Національної академії наук Олександра Лисенка, організатори переселення 1944-1951 років розраховували провести його швидко, вважаючи, що українці в Польщі страждають від дій польських радикальних організацій, А поляки на території УРСР - від українських. На ділі ж вийшло зовсім інакше, оскільки польські та українські націоналісти почали вимагати від своїх співвітчизників не залишати свої будинки, розраховуючи на їхню допомогу в разі створення польської та української суверенних держав. Крім того, виснажена війною України виявилася не готова прийняти таку кількість переселенців. "Для багатьох громадян переселення набуло ознак депортації, однак події тих років не повною мірою відповідають цьому визначенню. Багато українців переїхали з Польщі добровільно ", - сказав пан Лисенко, зазначивши, що перед реєстрацією законопроекту депутати не консультувалися з науковими співробітниками Інституту історії України.

За оцінками авторів законопроекту, в даний час під дію законопроекту, якщо він буде прийнятий, потрапляє від 25 до 30 тис. осіб. Депутати пропонують виплачувати їм щорічну матеріальну допомогу в розмірі 1 тис. грн. Як наголошується в пояснювальній записці, сума бюджетних витрат на ці виплати в 2011 році складе 25-30 млн грн.

Як пояснив Михайло Косів, подібний закон вже прийнятий у Польщі. "Відповідно до нього громадянин, визнаний депортованим і пред'явив документи про те, що в нього, скажемо, була квартира у Львові, отримає аналогічну за площею квартиру в польському місті", - розповів пан Косів. За його словами, законопроект повинен бути розглянутий на сьогоднішньому засіданні Верховної ради, однак проти його прийняття виступають представники Компартії.
Заступник голови парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Олександр Голуб (Компартія) повідомив, що фракція ще не приймала рішення, підтримувати даний документ чи ні. "Але мені здається, що він носить популістський характер. У ті роки здійснювалося переселення як польських, так і українських громадян. Прийнявши такий законопроект, ми автоматично визнаємо можливість пред'явлення претензій до України з боку громадян Польщі. Законопроект не враховує такої можливості, тому економічно не прорахований ", - заявив пан Голуб.

Денис Попович
Джерело інформації: http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID=1508437&IssueId=7000558



Проект
вноситься народними депутатами України М. В. Косівим, Є. І. Кирильчуком, К. Т. Ващук




ЗАКОН УКРАЇНИ
Про визнання депортованими громадян України, які у 1944 - 1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки на територію Союзу Радянських Соціалістичних Республік


Верховна Рада України,

дотримуючись міжнародних зобов'язань України щодо захисту прав людини та основних свобод,

виходячи з принципів Конституції України,

беручи до уваги той факт, що у період 1944 - 1951 років сотні тисяч українців було депортовано з місць їх постійного проживання на території Польської Народної Республіки до території Української Радянської Соціалістичної Республіки внаслідок підписання 9 вересня 1944 р. Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення "Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території УРСР" та Договору між СРСР і ПНР "Про обмін ділянками державних територій" від 15 лютого 1951 року,

засуджуючи ці дії як порушення прав і свобод людини і громадянина,

приймає цей Закон, який - відповідно до Конституції України - визначає: статус громадян України, депортованих з території Польської Народної Республіки на територію Української Радянської Соціалістичної Республіки у 1944 -1951 роках, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань надання статусу депортованої особи, державну політику щодо депортованих осіб, підстави для надання статусу депортованої особи, порядок надання та позбавлення статусу депортованої особи, встановлення відшкодування за втрачене майно та моральні втрати, відповідальність за порушення цього Закону та здійснення міжнародного співробітництва з Республікою Польща у питаннях розв'язання проблем депортованих осіб.
Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

депортація - примусове переселення осіб українського походження з місць їх постійного проживання на підставі розпоряджень державних органів або інших, створених для його здійснення, органів колишнього СРСР та Польської Народної Республіки у період 1944 - 1951 років, із застосуванням військової сили, що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав;

депортовані особи - особи українського походження, які були примусово переселені з території Польської Народної Республіки у 1944 - 1951 рр., мають громадянство України і яким видано посвідчення депортованої особи.

особи, депортовані дітьми - депортовані особи українського походження, які під час примусового переселення з території Польської Народної Республіки у 1944 - 1951 рр. не досягли повноліття, мають громадянство України і яким видано посвідчення депортованої особи з поміткою "депортовано дитиною".

посвідчення депортованої особи - документ, який підтверджує статус громадянина України, що постраждав внаслідок депортації у період 1944 - 1951 років з території Польської Народної Республіки, та надає право користування пільгами і правами, встановленими цим Законом;

територія Польської Народної Республіки - територія УРСР, яка була передана Польській Народній Республіці у відповідності до Договору між СРСР і Польською Народною Республікою "Про обмін ділянками державних територій" від 15 лютого 1951 року, а саме - її етнічні (автохтонні) українські землі (території колишніх Нижньо-Устриківського та частин Хирівського і Стрілківського районів колишньої Дрогобицької області);

щорічна разова матеріальна допомога - надається особам, яким надано статус депортованих осіб, як відшкодування матеріальних та моральних збитків завданих внаслідок депортації.
Стаття 2. Особи, на яких поширюється чинність цього Закону

Дія цього Закону поширюється на громадян України, стосовно яких у 1944 - 1951 рр. проводилося примусове переселення, що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав.
Стаття 3. Законодавство про статус депортованих осіб

Законодавство про статус депортованих осіб та їх соціальні гарантії складається з Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів України, а також нормативно-правових актів, що прийняті на їх виконання.

Україна визнає законодавчі та інші нормативні акти органів державної влади колишнього СРСР та Польської Народної Республіки про насильницьке переселення осіб українського походження такими, що порушували права людини.

України відзначає, що Угода "Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР" від 9 вересня 1944 р., підписана Урядом Української РСР (від імені України - Голова Ради Народних комісарів УРСР М. Хрущов) і Польським комітетом Національного Визволення (голова - Осубка-Моравський), була відразу неправомірною з точки зору міжнародного права. Адже з польської сторони Угода була підписана представником не державного органу (Уряд Польської держави перебував на той час у еміграції в Лондоні), а представником громадської організації, утвореної 20 липня 1944 р. в Москві за наказом Сталіна.

Україна визнає правочинність актів органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації та відновлення порушених прав осіб, депортованих, примусово переселених з місць їх постійного проживання.
Стаття 4. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах національностей та релігій

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах національностей та релігій:

- реалізує державну політику стосовно депортованих осіб;

- координує підготовку і здійснення центральними та місцевими органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення прав депортованих осіб;

- сприяє провадженню діяльності органами виконавчої влади у сфері співробітництва з Республікою Польща щодо розв'язання проблем депортованих осіб;

- забезпечує розроблення проектів державних цільових програм, інших нормативно-правових актів з питань відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих внаслідок депортації;

- сприяє організації та проведенню мистецько-культурних, історико-фольклорних заходів, спрямованих на збереження етнічних традицій, історичної пам'яті депортованих груп українців з Лемківщини, Холмщини, Бойківщини, Підляшшя, Надсяння;

- забезпечує розповсюдження історичної правди на всіх рівнях суспільства через засоби масової інформації щодо депортації осіб українського походження з території Польської Народної Республіки у 1944 - 1951 рр., що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав.
Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України:

- затверджує проекти державних цільових програм, спрямованих на відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих внаслідок депортації

- забезпечує реалізацію державної політики стосовно депортованих осіб;

- затверджує порядок набуття статусу депортованої особи;

- затверджує перелік і форму документів, що підтверджують факт належності особи до категорії депортованих осіб;

- затверджує зразок та порядок видачі посвідчення депортованої особи;

- затверджує розміри і порядок надання щорічної матеріальної допомоги депортованим особам, які щорічно закладаються у Державний бюджет.
Стаття 6. Повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування

Обласні та районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування беруть участь у розробленні та виконанні державних цільових і регіональних програм, метою яких є розв'язання соціально-економічних та національно-культурних проблем депортованих осіб.
Стаття 7. Державна політика щодо надання статусу депортованих осіб

Держава визнає примусово переселених осіб українського походження з місць їх постійного проживання на підставі розпоряджень державних органів або інших, створених для його здійснення органів колишнього СРСР та Польської Народної Республіки у 1944 - 1951 рр., депортованими.

Державна політика щодо надання статусу депортованих осіб визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і реалізується Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах національностей та релігій, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Депортована особа має право на одержання безоплатних консультації з питань набуття статусу депортованої особи в уповноважених органах державної влади, до компетенції яких належить вирішення питання визначення статусу депортованої особи.

Під час реалізації прав депортованої особи не можуть бути обмежені права і законні інтереси інших громадян України.
Стаття 8. Підстави для надання статусу депортованої особи

Підставами для надання статусу депортованої особи є документи, видані компетентними органами України, Польщі або держав - колишніх республік СРСР, що підтверджують факт належності особи до категорії депортованих осіб (відомості про депортацію, відселення, про місце народження).

Документи, що підтверджують факт належності особи до категорії депортованих осіб, видані уповноваженими органами держав - колишніх республік СРСР або Польщі - визнаються дійсними на території України у порядку, встановленому законодавством України.

Перелік документів та дані, які обов'язково мають міститися в них, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 9. Порядок надання статусу депортованої особи

Органами, уповноваженими вирішувати питання з надання статусу депортованої особи (далі - уповноважені органи), є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах національностей та релігій, та управління у справах національностей та релігій обласних державних адміністрацій.

Питання з набуття статусу депортованої особи вирішується на підставі заяви і копії паспорта громадянина України та інших документів, що підтверджують факт належності особи до категорії депортованих осіб, які подаються до уповноваженого органу особою або в інтересах такої особи - будь-якою іншою особою, у порядку, визначеному законодавством.

При необхідності уповноважені органи України можуть надсилати запит до відповідних органів України, Польщі, держав - колишніх республік СРСР, які видали такі документи, для з'ясування підстав їх видачі.

Термін розгляду заяви уповноваженим органом не може перевищувати трьох місяців.

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання статусу депортованої особи їй видається посвідчення депортованої особи встановленого зразка.

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про відмову в наданні статусу депортованої особи уповноважений орган письмово повідомляє про це заявника із зазначенням причини відмови та процедури оскарження такого рішення.

Рішення про відмову в наданні статусу депортованої особи може бути оскаржене у суді.
Стаття 10. Позбавлення статусу депортованої особи

Особа, що подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи, за рішенням уповноваженого органу позбавляється статусу депортованої особи.

Особа, яку позбавлено статусу депортованої особи, зобов'язана повернути всі компенсаційні виплати, надані їй відповідно до цього Закону.
Стаття 11. Права депортованих осіб

Депортовані особи та особи, депортовані дітьми, мають право на відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих їм внаслідок депортації.

Матеріальні та моральні збитки, завдані внаслідок депортації депортованим особам та особам, депортованим дітьми, підлягають відшкодуванню у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України у вигляді щорічної разової матеріальної допомоги.

На депортованих осіб, незалежно від року їх народження, поширюються пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" для учасників війни, а на членів сімей депортованих осіб - пільги, передбачені названим законом для членів сімей учасників війни.
Стаття 12. Фінансування витрат, пов'язаних із застосуванням цього Закону

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стаття 13. Відповідальність за порушення цього Закону

Особи, винні в порушенні вимог цього Закону, утаюванні або навмисному перекрученні відомостей, наданні недостовірних або завідомо неправдивих відомостей, у видачі документів, посвідчень, вчиненні будь-яких інших діянь, що призводять до порушення норм цього закону або незаконного одержання громадянами прав, компенсацій, виплат чи пільг, передбачених цим Законом, несуть матеріальну, адміністративну або кримінальну відповідальність, встановлену законодавством України.
Стаття 14. Міжнародне співробітництво

Міжнародне співробітництво з Республікою Польща та іншими країнами у розв'язанні проблем депортованих осіб здійснюється відповідно до міжнародних договорів України.

Україна вживає заходів для укладення міжнародних договорів з Республікою Польща про забезпечення визнання статусу депортованих осіб.
II. Прикінцеві положення

1. Запропонувати Президентові України встановити офіційний День пам'яті депортованих за узгодженням з Європейським союзом на спомин сотень тисяч депортованих.

2. Кабінету Міністрів України:

до набрання чинності цим Законом внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

у проектах Державного бюджету України на 2011 рік та наступні роки передбачати кошти на виконання цього Закону;

у місячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти в межах компетенції нормативно-правові акти на забезпечення виконання цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

3. До приведення інших законів у відповідність із цим Законом вони діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Цей Закон набирає чинності з 01.01.2011 р.




Голова
Верховної Ради України В. Литвин


Джерело інформації : http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF5IO00A.html

Нет комментариев.