на початок

Карпатська Україна

Карпатська Україна

Карпатська УкраїнаСрібна земля — так поетично називають українське Закарпаття, смугу українських етнічних земель на схід від Карпатських гір.

У складі Австро-Угорської імперії це був найвідсталіший куточок імперії. Проте розбудив приспані національні сили поштовх Української Революції, створення Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Але внаслідок Сен-Жерменського мирного договору 1919 р., українське Закарпаття увійшло до складу Чехословацької республіки під назвою Підкарпатська Русь. Закарпаття визначено як автономний край з власним парламентом (сойм), до компетенції якого входили питання освіти, мови, релігії, місцеве самоуправління. Але влада все ж належала губернатору, якого призначала Прага. Чехословацька влада не поспішала виконувати взяті на себе зобов’язання стосовно автономії Закарпаття.

Ситуація докорінно змінилася на початку 30-х років 20-го століття. Поступово під впливом з одного боку процесу українізації в УРСР та активності Організації Українських Націоналістів закарпатське громадське політичне життя активізувалося. На Закарпатті діяли дві головні сили — так звані русофіли, які ще з ХІХ ст. орієнтувалися на Росію та національний український табір. Поступово український напрям став брати гору. Поширення освітньої мережі, активізація просвітницьких товариств («Просвіта» та ін.), поступовий перехід до загальноукраїнського правопису, збільшення преси, все це привело до вироблення політичного підґрунтя для подальшого посилення національно-патріотичних і державницьких сил.

Криза у ЧСР, територіальні претензії з боку сусідніх держав, призвели до того, що українське питання піднеслося до міжнародного рівня, стосовно якого мали своє бачення Франція, Великобританія та сусідні країни — Польща, Угорщина, Німеччина. Передчуваючи час змін, ворогуючі табори Закарпаття, русофіли та український табір підписали спільну декларацію у справі української автономії, яку було вручено чеському уряду у Празі. Тоді ж було досягнуто домовленості про склад майбутнього автономного уряду, створено Національну раду Підкарпатської Русі, до якої увійшли практично усі основні політичні сили краю. Проти автономії виступила лише комуністична партія.

5 жовтня 1939 р. подає у відставку президент ЧСР Е. Бенеш, цим скористалися словацькі та українські автономісти. Уряд Словаччини проголосив свою автономію 7 жовтня, а Підкарпатська Русь — 11 жовтня. Тоді утворено перший український автономний уряд у складі 6 міністрів. На чолі уряду став лідер русофілів А. Бродій, котрий отримав також портфелі міністра шкільництва міністра федерального уряду у справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ призначено Е. Бачинського, міністром комунікацій — Ю. Ревая, а С. Фенцика — міністром без портфеля. Державними секретарями стали І. П’єщак та лідер українського табору А. Волошин. Уряд Бродія встиг провести лише три засідання, на яких розглянуто питання формування урядових структур, засновано газету «Урядовий вісник» (аналог «Урядового кур’єра» сучасної України), розглянуто питання кордонів, проблеми цілісності території автономії тощо.

Криза в уряді, що пов’язана була з таємними зв’язками Бродія і Фенцика з Угорщиною та Польщею, призвела до їхньої відставки і 26 жовтня новим прем’єр-міністром призначено А. Волошина, чітка українська спрямованість якого знайшла підтримку не лише на Закарпатті, а й на Галичині, що вилилося у багатолюдні демонстрації підтримки у Львові, Станіславові, Коломиї та інших містах.

Не встиг уряд Волошина розпочати свою діяльність, як прийшла несподівана звістка — рішенням Віденського арбітражу до Угорщини мали перейти південні райони Словаччини і Карпатської України з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове. Терміново урядові установи перенесено до Хуста, який став столицею Карпатської України. У найближчому часі було завершено реформування уряду, що складався з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва народної освіти, юстиції і комунікацій. Важливу роль у діяльності уряду відігравали державні секретарі — члени ОУН С. Росоха та І. Рогач. Тоді ж створено службу безпеки, управління поліції, відділ преси і пропаганди. Засновано нову урядову щоденну газету — «Нова свобода», редакцію якої очолив письменник В. Гренджа-Донський.

30 грудня 1938 р. уряд А. Волошина затвердив нову назву автономії — Карпатська Україна. Уряд одразу взявся за вирішення наболілих питань, серед перших заходів, які планувалося, були питання земельної реформи, розвиток хліборобства виноградарства. Одними з найголовніших статей наповнення бюджету залишалися лісорозробки та добуток солі. Особливу увагу приділялося питанню електрифікації, розвитку шляхів сполучень, зв’язку. В усіх школах запроваджувалося обов’язкове викладання української мови, відкрито низку українських гімназій, шкіл, розроблявся проект перенесення Українського вільного університету з Праги до Хусту. Значну увагу уряд приділяв питанням культури і мистецтва. Розпочато роботи по створенню власної кіностудії. Важливу роль відводилося проблемі створення війська, яке почалося з формування добровільної організації «Карпатська Січ». На Першому з’їзді «Січі» провідником Головної команди обрано команданта Д. Климпуша. «Січ» мала 10 команд (відділень) в районах, 5 постійних гарнізонів для військової підготовки, але весь час не вистачало зброї. Емблемою «Карпатської Січі» визначено Тризуб з мечем, аналогічний емблемі Організації Українських Націоналістів і це не випадково, бо фактичними організаторами «Січі» буди члени ОУН із Закарпаття та прибулих туди із-за кордону. Проводилася культурно-освітня діяльність через пересувний культурно-агітаційний відділ так звану «летючу естраду», друкований орган — тижневик «Наступ».

Піднесення у Карпатській Україні викликало занепокоєння у сусідніх країнах, особливо в Угорщині, яка не відмовлялася від своїх претензій на всю територію Закарпаття. Стурбована була і Москва, так Сталін гостро відреагував на події в Карпатській Україні у виступі на компартійному з’їзді.

Тим часом наближалися вибори до крайового парламенту — сойму. Нестабільність у федерації і наростання політичної активності у краї вимагали від уряду проведення заходів по стабілізації, тому «виходячи із становища громадського спокою» 20 січня 1939 р. було розпущено усі політичні партії, що було сприйнято пресою і більшістю населення позитивно. Натомість 18 січня 1939 р. з ініціативи ОУН за участю більшості існуючих на той час українських політичних партій, крім лівих, утворено Українське Національне Об’єднання (УНО), яке очолив Ф. Ревай. Головна мета УНО — участь у перших виборах до крайового Сойму. УНО сформувало виборчий список кандидатів до сойму, до якого внесено чільних представників закарпатського політикуму. У виборах до крайового Сойму 12 лютого 1939 р. перемогу здобув виборчий блок Українське Національне Об’єднання.

Розвал Чехословаччини відбувався під тиском Німеччини і при повній мовчанці інших європейських країн. 14 березня 1939 р. Словаччина проголосила про свою державну самостійність, а Чехію захопила Німеччина.

15 березня 1939 р. розпочалося перше засіданні Сойму Карпатської України, на якому відбулося проголошення державної самостійності Закарпаття та прийнято конституцію, що визначила республіканський устрій Карпатської України з президентською формою правління. Державною мовою встановлено українську мову. Затверджено державний герб — щит поділений вертикально на дві частини, на лівому червоному тлі чорний стоячий повернутий вліво ведмідь, праве поле складається з чотирьох горизонтальних жовтих і синіх рівновеликих почергових смуг, у верхній смузі золотий тризуб з хрестом. Державний прапор — синьо-жовтий, верхня смуга — синя. Гімн — «Ще не вмерла Україна» на музику М. Вербицького та слова П. Чубинського.

Таємним голосуванням сойм Карпатської України обрав першим президентом держави А. Волошина, а прем’єр-міністром Ю. Ревая.

Таким чином, процес державного усамостійнення Срібної землі завершився.

Того ж дня Угорщина напала на Карпатську Україну, на боротьбу з ворогом стала у першу чергу «Карпатська Січ», а також загони самооборони, проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами, окремі підрозділи продовжували боротьбу ще два тижні. Президент А. Волошин і уряд змушені були покинути рідну землю.

Отож, Карпатська Україна, як держава проіснувала лише півроку, але заявила світові про волелюбність українського народу, вона залишила свій слід в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю є невід’ємною частиною великої української нації.

Після відновлення незалежності України у 1991 році держава гідно пошановує провідників і героїв Карпатської України, в Ужгороді встановлено пам’ятник президентові А. Волошину, пам’ятний знак на Красному Полі, іменами творців Карпатської України названо вулиці і площі, школи і інститути.
Ми повинні і пам’ятати і шанувати національних героїв, усі сторінки нашого минулого.

Олександр Кучерук,
директор бібліотеки ім. О.Ольжича
при Інституті української археографії
та джерелознавства ім. М.Грушевського
НАН України
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.