на початок

Михал, Михайло, Михаїл Балудянський

Михал, Михайло, Михаїд Балудянський
Михал, Михайло, Михаїл БалудянськийТри форми одного імені однієї людини - і я думаю про нашого земляка русина-лемка, прізвище котрого згадуємо з гордістю. Народився майбутній професор, пізніше перший ректор Петебургського університету у Вишні Ольшаві в 1769 році, а помер в північній столиці Росії в 1847. Нас найбільше інтересують роки його перебування там, хоч треба пам'ятати і про те, що якби він в Угорщині скоріше всього не був професором, то його б не запросили до Росії.

Історик Іван Красовський в своєму довіднику « Діячі науки і культури Лемківщини» пробує вивести рід Балудянских-Балутянских зі села Балутянка з-під Кросна, але й сам зауважує, що скоріше всього могла та родина походити з Завадки Риманівскої, бо жили там «Балутянські» (Baluciańskie). Це є можливим, але треба не зауважити, що майбутній вчений народився в ті часи , коли людям-кріпакам нелегко було змінити місце проживання. Була панщина і кріпак був прив'язаним до свого пана. Не буду далі розвивати цю тему і перейду до того, що знайшов навесні цього року в Петербурзі. Нелегко було на початку, бо в каталоґах не стояло прізвище Балудянського. Подумав собі, що напевно в працях про історію університету його будуть згадувати і так я натрапив на статтю Е.М. Косачевской «М.А. Балугьянский в Петербургском университете» з 1962 року. (Очерки по истории Ленинградского университета, Изд. Ленинградского университета 1962). Не було помилковим і прізвище Балугьянский, бо пригадав собі мадярську азбуку. Додатково підтверджує це і інший наш краянин, Еміль Балецький з Закарпаття, угорський славіст, професор Будапештського університету, який писав по-нашому, на угорській, російській та польській мовах. Балецький стверджує: „W roku 1804 Lody, Kukolnik i Baludjanskij z Zemplińskiego komitatu wyjechali do Rosji, gdzie zajęli wybitne miejsca na wyższych uczelniach. Baludjanskij był pierиwszym rektorem uniwersytetu w Petersburgu”. (Эмиль Балецкий, Литературное наследие, Nyireghaza 2007, s. 161). Маємо Земпліньський комітат, Вишню Ольшаву, яку знайшов на мапі Словакії, і маємо аж трьох наших краян, котрі творили фундаментальні основи для розвитку науки, літератури і культури в Росії.

Тепер перейду до статті, яка, на мою думку, в повній мірі вказує на той внесок, котрий вніс до російської науки Балудянський. Зверну увагу лише на деякі його сторони і на те, як оцінює вона (авторка) вченого. Е.М. Косачевская пише, що з-під його руки «вийшли видатні вчені», що він увів у російській науці термін «політична економія». То був час– початок XIX ст., коли в Росії панував, як розказують, найбільш освічений російський цар Олександр І. Відкривалися перші університети, бо до того існував лише Московський. Треба було шукати науковців і найкраще таких, що хоч трохи могли говорити російською. Це добре розумів Іван Орлай, який вже в Росії «обжився», а родом був з Закарпаття. Не знаю чи тоді теж так думали, як пише Е.М. Косачевская, що вчені з Угорщини і Галичини «виховували мовну і культурну спільність із російським народом». В 60-х роках ХХ століття так, принагідно, належало говорити, та й скоріше це відповідало планам царської пропаґанди.

На початку існування університету в Петербурзі, якому початок дав педаґоґічний інститут, вчені з «Карпатской Руси» були головною частиною його професорського складу. Авторка не забула згадати, що серед студентів Балудянського повинен був бути і сам знаменитий Олександр Пушкін. Якщо додамо до того ще, що влада зарахувала вченого до «причастных» в підготовці січневого (январского) повстання, то дійдемо до висновку,що наш краянин належав до сміливих і передових людей епохи.

Треба було б з'ясувати, що ж спонукало професора Юридичної академії в Надварді до того, щоб їхати до «дикого краю», як писала донька професора. Був уніятом, сином священика, а їхав до православної Росії, де йому обіцяли трохи більше грошей, ніж він мав у Юридичній академії і , до того, мали дати ще аристократичний титул. Не дуже він вірив у такі обіцянки і планував побути в Росії лише три роки.Та не вернувся він у Карпати вже ніколи; може і через те, що не перешкоджало тоді нікому в Петербурзі те, що наші вчені-земляки були уніятами. Пізніше – навіть вже й не міг, хоч і мав запрошення австрійського цісаря. За кого вони там вважалися – не можна відповісти, не робить того і авторка, але зате дуже хвалить професора за його наукову діяльність. Був першим економістом у Росії, який впровадив засади панування вільного капіталу. Це, на мою думку, добре оцінили в другій половині ХІХ століття. Орєнтувався на теорію Адама Сміта, котрого і теперішня наука знає. Та зато був теж ворогом кріпацтва, панщини і писав, що людина, котра немає нічого свого, і навіть «не належить сам собі», не є повноцінною одиницею суспільства. Цікаво те, що такі сміливі думки і теорії він викладав російським студентам, але не опублікував їх друком, хоч сам згадує, що мало б видрукуватися вісім томів його політичної економії (с. 42). То ж відкіля ми її знаємо? Трапився йому добрий слухач, який все законспектував, а пізніше сам став видатним вченим. Був то К. Арсенєв.

В часах, коли Е.М. Косачевская писала про професора, треба було знайти і підкреслити такі факти, які вказували б, що така людина, як Балудянський, рішуче виступав проти феодальних порядків в Росії, щоб його можна було б вписати в ряди революціонерів. Не знайшла ні авторка, ні інші й того, що вірив наш краянин в мудрість царя і влади, які разом скасують кріпацтво. Сам він того не дочекався, бо в Росії такий декрет був прийнятий у 1861 році.

Балудянський краще почувався, думаю, в справах правознавства. Тут мав кращу підготовку і навіть був членом «Комісії становлення права», яка підготовлювала основи російського правознавства . Перед комісією, в якій засідав Балудянський, здавали іспити юристи, які пізніще працювали в інших російских університетах. Непоступні, консервативно мислячі, люди довели до ситуації, в якій в 1821 році ректор Балудянський подав у відставку. Не хотів, щоб за нього потерпіли інші вчені. Далі працював науково, але не давав нагод до атак на передових вчених. Нелегко было такому вченому в ті часи, коли держава боялася всілякої нової думки і вільнодумної теорії. Це стосувалося, між іншим, його викладів німецької філософії, за котрі йому «темні сили» закидали, що він пропагує якісь «німецькі нісенітниці». Кинуте тоді насіння зійшло лише через пару десятків років пізніше, в діяннях т.зв. демократів-шестидесятників. Професор був енциклопедистом, широко начитаною людиною, обізнаною в різних наукових напрямках. Підготував Статут для нового університету, написав працю «Право натуральнее», яка не могла бути прийнята чи надрукована, бо була занадто «свободолюбива».

Треба було б ще кілька слів сказати, якою був людиною і як відбирали його в Росії. Справа не є простою, бо за мало маємо фактів, але треба сказати, що критичних зауваг про нього авторка приводить лише кілька. Рішуче переважають високопозитивні оцінки. П. Плєтнєв називає його «окрасою» університету. Це не означає того, що не було інших зауважень і від інших людей... Його добре знали сини царя Олександра – дивіться, хто вчив князя Миколу, майбутнього царя! Та й він зауважив мовні недоліки і педантичність учителів з Карпат. Князь записав, що мова Балудянського, то «мішанина різних мов, серед яких професор порядно не знав ані однієї». Може є у тім доля правди, адже і він і інші відомі «карпаторуси» не знали російської мови і фактично могли дуже калічити мову Пушкіна.

В кінці додам ще те, що пам'ять про Балудянського в Петербурзі не згинула, не зникла не лише через те, що був він видатним вченим, що орґанізував університет, але й тому, що якийсь час існувала стипендія його імені, яку признавали доньки професора, а стипендистів вибирали серед «потомків покійного». Не знайшов ще місця його спочинку в північній столиці Росії, а про стипендіатів авторка нічого не пише. Цікаво було б взнати, чи якийсь Лемко з Бескидів скористався з такої нагоди.

Андрій КСЕНИЧ

Джерело :«Наше слово» №35, 30 серпня 2009 року



Енциклопедична довідка Національного Етнічного Порталу

БАЛУДЯНСЬКИЙ (Балуг’янський) Михайло Андрійович
Михал, Михайло, Михаїл Балудянський
БАЛУДЯНСЬКИЙ (Балуг’янський) Михайло Андрійович (в Росії – Балудянский, Балугьянский) народився 7.X.1769 (26.ІХ.1769), с. Вишня (Верхня) Ольшава (Єльшаве) Земплинської жупи (комітати), Бардейовського округу, тепер Кошицької області Словакії - помер 3.IV.1848 (УРЕ. т.1, с.430, К., 1959; 15.ІV.1847; УРЕ, т.1, с.341, К., 1977: 3.IV.1847), м. Санкт-Петербург, Росія - російський учений-правознавець, економіст, державний і громадський діяч, реформатор. педагог.

Народився в інтелігентній сім’ї русинів-українців, в родині греко-католицького священика.
Отримавши початкову освіту і виявивши неабиякі здібності до наук, залишив рідний край, щоб продовжити навчання. У Чехії він здобув фах філософа, в Австрії — юриста.

Вчився на філософському факультеті Угорської королівської академії в Кошице (нині місто в Словаччині).

У 1789 році закінчив юридичний факультет Віденського університету та розпочав викладацьку роботу в Угорській юридичній академії у м. Надьварад (нині — м. Орадя, Румунія).

У 1797 році захистив докторську дисертацію і став доктором права. Працював деканом юридичного факультету Пештського університету. Викладав у навчальних закладах Австрійської імперії. Володів сімома мовами.

У 1803 році, за ініціативи І.С.Орлая, М.А. Балудянський був запрошений до Росії і поселився в Петербурзі, де у 1804 році отримав призначення на посаду професора кафедри політичної економії - Петербургської учительської гімназії, згодом Головного педагогічного інституту - з політичних та економічних наук, торгового й фінансового права, і,одночасно, працював як редактор (у другій експедиції комісії складання Зведення Законів) по частині державного господарства і фінансів.

З 1809 по 1812 роки був начальником 4 відділення комісії і працював по міністерству фінансів.

З 1813 по 1817 роки викладав економічні і політичні науки великим князям Миколі і Михайлу Павловичам.
Серед його численних вихованців — академік Петербурзької академії наук К. Арсеньєв, відомий своїми дослідженнями в галузі економічної географії.

Через комісію складання законів проходили при Балудянському найрізноманітніші проекти перетворень. Йому довелося брати участь в складанні проектів зведення публічного права, законів сільських, реорганізації міністерств, і в розробці окремих питань економічного і фінансового законодавства (про монетну систему, про поземельний податок і ін.). Він досліджував ( для потреб Державної Ради) історію фінансової адміністрації, починаючи з часів Петра І Великого до 1812 року, брав участь в роботах по звільненню ліфляндських селян від кріпосної залежності, розробляв (за дорученням міністерства фінансів) новий фінансовий план, викликаний необхідністю покрити витрати у війнах. Цей план було представлено Государю в 1814 році, через міністра фінансів графа Гурьева була представлена і обширна записка Балудянського з питання про звільнення селян від кріпосної залежності.

Він чи не першим заявив, що кріпосництво є гальмом економічного розвитку Росії, пропонував проекти реформ.

Незабаром після відкриття у 1819 році Санкт-Петербургського університету М. Балудянський був обраний деканом філософсько-юридичного факультету, де він читав енциклопедію юридичних і політичних наук і політичну економію. 27 жовтня того ж року його на альтернативній основі було обрано і затверджено першим ректором університету. Ним було складено Статут університету.

Ще працюючи в м. Надьвард, М. Балудянський увійшов до складу таємної організації «Товариство свободи й рівності», метою якої було встановлення федеративного устрою, скасування кріпацтва на теренах Австрійської імперії, в тому числі на Закарпатті. Після переїзду до Петербурга, він підтримував через угорських друзів зв’язки із земляками, насамперед з мукачівським церковним діячем, просвітителем В. Поповичем. Надсилав різноманітну літературу, періодичні видання. Активно сприяв залученню здібної молоді до науково-дослідної та викладацької діяльності в Росії. За ініціативи М. Балудянського «Журнал Министерства народного просвещения» систематично друкував переклади з німецьких, польських журналів оригінальні статті про культуру й етнографію Закарпаття. Він неодноразово звертався до Відня по дозвіл відвідати батьківщину, але кожного разу під різними приводами йому було у цьому відмовлено.

В Росії М. Балудянського шанували як висококваліфікованого правника та економіста. Колеги називали доброзичливо М.А. Балудянського “іноземним слов’янином ”, “котрий привертав їх увагу вченістю, невтомністю, енциклопедичністю знань”. «Вельми доброю головою» називав закарпатського вченого російський державний діяч М. Сперанський. Він залучив М. Балудянського до роботи Законодавчої комісії, яка займалась кодифікацією законів Російської імперії, і той став одним із головних виконавців цього масштабного проекту. Пізніше, внаслідок репресій царського уряду проти професорів, які підтримували ліберала М. М. Сперанського, він у 1824 році добровільно склав з себе обов’язки ректора і став членом комісії М.М.Сперанського зі складання Зводу законів Російської імперії.

1825 року, після перетворення комісії на 2-ге відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, М. Балудянський став її начальником.

За активної участі Михайла Балудянського підготовлено й видано 15 томів Повного зібрання законів і Зводу законів Російської імперії, що містили всі законодавчі акти з 1649 по 1825 роки, та 12 томів Зводу військових постанов.

Михайло Балудянський – автор значної кількості проектів, записок з адміністративного права, фінансів, аграрних відносин, місцевого управління (критикував феодально-кріпосницькі відносини й обґрунтував необхідність реформ) і наукових праць, в т. ч.: «Изображение различных хозяйственных систем» (ця праця заклала основи російської політико-економічної термінології), «Рассуждение о средствах исправления учреждений и законодательства в России», «О зернохранилищах» тощо, чимало з яких не було опубліковано. Багато зробив для зміцнення міжнародних наукових і культурних зв’язків Росії з європейськими країнами.

За заслуги в розробці російського законодавства Михайло Балудянський одержав герб, на якому зображено книжку законів з цифрою 15, що означало 15 томів його праць. Тож від 1837 року він – потомственний дворянин, згодом – таємний радник, статс-секретар, в 1839 - сенатор, близький до царського двору.

У музеї Петербургського університету зберігається бронзовий бюст вченого. У 1874 році в Петербургському уніерситеті було встановлено стипендію його імені.

Помер 3 квітня 1847 року у С.-Петербурзі. «За заслуги перед Отечеством» похований у Троїце-Сергієвій лаврі (м. Сергієв Посад, РФ).
На надгробку напис: "Да будет воля Твоя"- улюблені слова Михайла Балудянського.

У музеї Петербургського університету зберігається бронзовий бюст вченого.
У 1874 році в Петербургському уніерситеті було встановлено стипендію його імені.


Література:
Фатеев А.Н. Академическая и государственная деятельность М.А.Балудянского в России. Ужгород, 1931;
Косачевская Е.М. Михаил Андреевич Балугьянский и Петербургский университет первой четверти XIX в. Л., 1971;
Данилюк Д.Д. Історія Закарпаття в біографіях і портретах (з давніх часів до початку ХХ ст.). Ужгород, 1997.
Народжені Україною. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.: Євроімідж, 2002. — Т.1. — С. 142—143.

Довідку підготував Ярослав ТЕПЛИЙ
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.