---

Поряд із голодомором, Другою світовою війною однією із найтрагічніших сторінок у новітній історії України були депортаційно-переселенські акції проти українців Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підсяння у 1944-1946 роках, в результаті яких сотні тисяч наших співвітчизників були вивезені з рідних домівок і часто позбавлені елементарних умов існування.

В історіографії це питання знайшло своє відображення здебільшого на рівні узагальнюючих цифр і фактів. Конкретна статистика стосовно окремих повітів і сіл майже не розроблена. Дана стаття покликана частково заповнити цю прогалину.

Об’єкт нашого дослідження – документи Управління у справах евакуації українського, польського, чеського, словацького населення при Раді Міністрів УРСР.

Вищеназвані документи – першоджерело усіх публікацій щодо депортаційно-переселенських процесів українців у 1944-1946 роках. Десятками років вони зберігалися у відомчому архіві Міністерства праці і соціальної політики України у Києві, а з серпня 1998 року після переміщення до Державного архіву Львівської області інтенсивно використовуються для надання довідок окремим громадянам. Через напівзакритий характер відомчого архіву у Києві та постійне використання документів архівістами у Львові дослідники майже не знайомі із цими джерелами і вони практично не введені до наукового обігу.

Всі документи фонду зосереджені у 19 описах (за числом районних уповноважених плюс 1 опис – алфавітні списки). Адміністративних же повітів, з яких відбувалося примусове переселення, є дещо більше. Так, до 18 описів увійшли дані про депортоване українське населення із Ярославського, Ланцутського, Лежайського, Пшеворського, Жешівського (Ряшівського), Томашівського, Володавського, Грубешівського, Перемишльського, Холмського, Саноцького, Березівського, Кросненського, Ліськівського, Тарнобжеського, Ново-Торгського, Ніського, Білгорайського, Ново-Сончського,Горлиць кого, Любачівського, Замостівського, Радзінського, Красноставського, Любартівського, Ясловського повітів і м. Любліна.

За видами джерел документи поділяються на декілька груп:
1. алфавітні списки голів двору;
2. заяви голів двору про згоду на так зване переселення;
3. посімейні списки;
4. описи майна;
5. поешелонні списки.

Алфавітні списки – це документи вторинного обліку і виконують чисто практичну функцію пошуку конкретної сім’ї у посімейних або поешелонних списках. Алфавітні списки мають такі графи: прізвище, ім’я, по-батькові голови двору, його рік народження; село, з якого відбувалося примусове переселення; кількість членів сім’ї, що виселялися; кількість залишеної землі; сума залишеного майна; область переселення; номери справ та аркушів у поешелонних, посімейних списках та описах майна на голову двору. Порівняно з посімейними та поешелонними алфавітні списки не мають відомостей про усіх членів родини. Вони складені у двох варіантах – за повітами та за алфавітом.

Заяви голів двору несуть відносно невелику інформацію: прізвище, ім’я, по-батькові голови двору; місце проживання; підпис; дата. У багатьох випадках підпис і дата відсутні, що пов’язано, мабуть, із неписьменністю.

Основу документів примусового переселення складають посімейні списки та описи майна. Посімейні списки мають такі графи: номер за порядком; прізвище, ім’я, по-батькові, рік і місце народження усіх членів сім’ї, починаючи з голови двору; стать; родинне відношення до голови двору; область, до якої переселялися; зрідка (наприклад, списки Володавського повіту) - дата переселення.

Посімейні списки дають змогу:
- визначити населені пункти у розрізі повітів, з яких відбувалося переселення;
- встановити загальну кількість примусово переселених сімей і людей з того чи іншого населеного пункту;
- виявити конкретну особу переселенця з його короткими біографічними даними.

Мусимо визнати, що у посімейних, поешелонних списках та описах майна іноді є деякі суперечності при написанні імен Федір чи Теодор, Осип чи Йосип, Стах, Євстахій чи Станіслав та ряду інших. Тобто в одних списках написано одне ім’я, в інших – друге. Те ж саме стосується і років народження окремих громадян.

У посімейних списках непоодинокими фактами є наявність списків жителів одного і того ж села у різних описах. Це пов’язано із хронологічними рамками переселення, коли частина жителів села була виселена у 1945 році, а інші – у 1946 році. Одними займався один районний уповноважений, іншими – другий. Так, із села Млини Ярославського повіту спочатку у 1945 році було примусово переселено разом зі своїм повітом 148 чоловік (47 сімей), а у 1946 році вже разом із Любачівським повітом – 788 чоловік (193 сім’ї). Ці дані містяться у різних описах відповідно №1 та №12[1]. У 1946 році жителі ряду сіл Ярославського повіту Халупки Хотинецькі, Млини, Будзин, Молодич, Корчова, Кочмари у кількості 1570 чоловік (380 сімей) були примусово переселені разом із жителями Любачівського повіту (опис №12)[2].

У 1945 році подібна ситуація була із частиною жителів сіл Дмитровичі, Замихів, Замістя, Городиславичі, Сколошів, Лясківка, Рокитниця, Дубковичі, Чесмеровичі, Дубиця і Заболотці (955 чоловік, 236 сімей), які були примусово переселені не зі своїм Ярославським, а із Перемишльським повітом, що підтверджує опис №5[3].

Про кількісний склад примусово переселених українців, наприклад, із Ярославського повіту свідчить наступна таблиця, складена за підрахунками посімейних списків (описи №№1, 5, 12):



Отже, із 99 населених пунктів Ярославського повіту було примусово переселено 34007 українців ( 8728 сімей )[4].

Разом із Ярославським повітом були примусово переселені українці із Пшеворського (Пшеворськ, Кречовичі, Бібрка, Сеннів, Жук лин, Ніжатиці), Жешівського (Бяла, Залісся, Тарнов), Ланцутського (Карнавка, Гусів, Ожанна, Жухів, Дубно, Гадлі Школярські, Видачів), Лежайського (Лежайськ, Старе Місто, Прихоєць, Сідлянка) повітів. Це складало 4513 чоловік (1143 сім’ї)[5]. До деякої міри це умовне розділення, оскільки адміністративно-територіальний поділ довоєнної Польщі був іншим.

Отже, разом із 20 населеними пунктами вищеназваних повітів із Ярославщини у 1944-1946 роках було примусово переселено 38520 чоловік (9871 сім’я).

Як свідчить вищенаведена таблиця, у повіті було 23 населених пункти, з яких примусово переселили 500 і більше українців. Найбільше їх було переселено із: Ніновичів (992 чоловіки, 278 сімей), Ветлина (1118 чоловік, 207 сімей), Теплиці (2091 чоловік, 482 сім’ї), Святого (939 чоловік, 273 сім’ї), Сосниці (2145 чоловік, 644 сім’ї), Ярослава (1066 чоловік, 462 сім’ї)[6].

Найчастіше переселенці скеровувалися до західних областей України – Львівської, Тернопільської, Станіславської, Волинської.
Із таких населених пунктів як Добковичі, Ярослав, Хожув, Рудка, Дибків, Добра українці були переселені поряд із західними у центральні, східні і південні регіони України. З м. Ярослава, наприклад, українці були вивезені до 11 областей України – Львівської, Тернопільської, Станіславської, Дрогобицької, Волинської, Рівненської, Чернігівської, Полтавської, Херсонської, Одеської, Ворошиловградської.

Цінна інформація міститься в описах майна. Це прізвище, ім’я, по батькові голови двору; населений пункт; кубатура житлових і господарських будівель і їх сума; кількість землі; загальна сума залишеного майна.

У всіх населених пунктах, жителі яких підлягали примусовому переселенню, кількість сімей у посімейних списках і кількість описів майна майже ніколи не збігалась. Те ж саме стосується кількості описів майна і кількості залишених хат. Адже досить часто дві, а то і три сім ї жили під одним дахом.
У багатьох селах, які потрапили у зону інтенсивних військових дій або зазнали нападу польських бойовиків у 1944-1946 роках і родини яких на час переселення залишилися без даху над головою у графі “Будівлі” записано: „спалено під час війни” або „спалено польською бандою”. Якщо переписувачі були порядними людьми або мали відповідні вказівки, то усі спалені приміщення записувалися зі слів переселенців і включалися у загальну вартість залишеного майна. Це мало певне значення для переселенців, оскільки згідно „Інструкції щодо реалізації угоди між урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки та Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР” від 9 вересня 1944 року після прибуття на нове місце проживання вони мали б отримати нові будівлі і житло на відповідну суму (хоч на практиці це було досить рідко).

Якщо ж радянські переписувачі не мали відповідних вказівок і не надто переймалися проблемами переселенців, то про спалені будівлі нічого не записували і переселені сім’ї після переїзду часто були кинуті напризволяще.

В оцінці майна був значний суб’єктивізм, оскільки одні і ті ж будівлі у різних повітах оцінювалися по-різному. Як правило, сума залишеного майна в описах коливалася від 1 до 20-25 тисяч карбованців за тодішніми цінами. При відсутності житлових і господарських будівель оцінці підлягали лише сад і залишені посіви. Сума тут була вже невеликою – від 100 до 700-800 карбованців. Досить дорого оцінювався ліс, який рахувався за тим чи іншим господарством (за умови порядності і скрупульозності переписувачів).

Земля, скільки б її не рахувалося за господарством, у загальну вартість майна не входила і оцінці не підлягала. У той же час, кожне плодове дерево оцінювалося у 20-30 карбованців. Кількість землі, яка припадала в середньому на одне господарство, коливалася від 0,2-0,3 га до 3-5 га, зрідка – до 10-15 га.

Загальний майновий стан примусово переселених українців Ярославського повіту у розрізі деяких сіл демонструє наступна таблиця[7]:



Цінна інформація міститься у поешелонних списках, графи яких частково повторюють посімейні списки: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження членів сім’ї; область переселення; зрідка – дата переселення. На відміну від посімейних списків, в яких переселенці одного села записувалися разом, у поешелонних списках вони могли бути записані у різних книгах або у різних місцях однієї і тієї ж книги. Це пов’язано з тим, що часто жителі одного і того ж села переселялися у два етапи, у різні роки або змушені були виїжджати до різних областей. У більшості повітів посімейні та по ешелонні списки є тотожними.

За браком місця для наочності як приклад ми взяли Ярославський повіт. Подібна інформація міститься в документах інших повітів даного фонду.

Отже, архівні матеріали управління у справах евакуації українського, польського, чеського та словацького населення при Раді Міністрів УРСР - важливе джерело і основа усіх досліджень про депортаційно-переселенські процеси у 1944-1946 роках з території Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя.
________________________________________
[1] Державний архів Львівської області // ДАЛО. - Ф.Р-3229. - Оп.1.- Спр.26. - Арк.487-494
[2] Там само. - Арк.1-38.- Підраховано автором
[3] Там само. - Оп.5.- Спр.60.- Арк..503-527.-Підраховано автором
[4] Там само. - Оп.1.- Спр.24.- Арк..1-266.
Там само. - Спр.25.- Арк..1-559
Там само. - Спр.26.- Арк..1-544
Там само.-Спр.27.- Арк..1-302
Там само. - Спр.28.- Арк..1-214
Там само. - Оп.12.- Спр.27.- Арк..1-38.- Підраховано автором
[5] Там само. - Оп.1.- Спр.28.- Арк..1-214.- Підраховано автором
[6] Там само. - Спр.24.- Арк.1-46.
Там само. - Спр.25.- Арк..31-102
Там само. - Спр.26.- Арк..107-204,275-312,333-419, 431-434.- Підраховано автором
[7] Там само. - Спр.24.- Арк.1-46.
Там само. - Спр.2.- Арк.. 1-451зв.
Там само. - Спр.3.- Арк.. 1-319
Там само.-Спр.7.- Арк.. 1-20, 195-227, 244-264, 270-368
Там само. - Спр.8.- Арк.. 1-7,46-60
Там само. - Спр.12.-Арк. 49-251
Там само. - Спр.18.-Арк. 1-332
Там само. - Спр.20.-Арк. 1-183
Там само. - Оп.12.- Спр.18.- Арк.. 1-172.- Підраховано автором