на початок

Голоси

Голоси

Багато хто з лемків, розказуючи про свої молоді роки, не обминає споминів про переселення після другої світової війни. Комусь повезло більше – його родина відразу попала на Західну Україну, де «життя було легшим». Комусь менше – вони познайомилися із умовами праці в колгоспах на Донеччині, Луганщині, інших регіонах сходу. А потім втікали на колишні польські терени, де совєти ще не встигли побудувати суспільний лад за власними законами.
Голоси
Ці землі не зразу стали своїми. Мирослав Бубняк згадує гіркий досвід із першого дня науки в школі, коли сусідка по парті привселюдно заявляла, що «не хоче сидіти з лемком». Однак, більшість людей не говорять про якусь особливу ворожість до них з боку місцевого населення. Багато з переселенців попало до Борислава, невеликого нафтового містечка на Львівщині, розташованого у безпосередній близості до Карпат. «Тут пейзажі нагадують мені Низький Бескид, котрий я покинула дівчиною», - зізнається Розалія Гічва, що проживає на вулиці Лемківській. В цьому районі міста «свої» буквально «хата в хату».

«Свої» у Бориславі займають не лише одну вулицю. Я пересвідчився у цьому, коли почав робити портрети літніх людей. Тих, хто добре пам'ятає, «як там быво», хто сьогодні є цінним свідком історії минулого сторіччя. Моя бабця порадила мені своїх подружок «по-сусідству». Сусіди - своїх родичів. Хтось з них прожив просте життя робітника і досі, якщо є сили, порається на присадибній ділянці, закоханий у землю та городину. Хтось після війни вивчився і зробив достатьно пристойну кар'єру в нафтовій промисловості чи архутектурному ділі. Хтось вчителював в місцевих школах.

Я не знаю, чи взявся би я за ці зйомки, якщо б 2007 року не помер мій дідо. Тепер, коли мене від нього відділяє вічність, я маю можливість просто перегорнути власний фотоархів на два роки назад і глянути на одну із небагатьох світлин, зроблену випадково, без жодної мети. Час бере своє. Затихають потрохи голоси минулого. Пам'ять про війну та депортацію переноситься до книжок та аудіозбірників. І фотографія, у свій спосіб, також пам'ятає про цих людей.

Олесь Качмар

Автор висловлює щиру подяку п. Яніні Начас та п. Ользі Дрогобицькій за допомогу у організації зустрічей із лемками Борислава



Шановні лемки!
Планується продовження зйомок в Україні поза межами Борислава, а також в Польщі (цікавлять особи, переселені на західні терени під час операції «Вісла»). Пріоритетна вікова категорія для зйомок – народжені до 1935 року.
Зацікавлених прошу зв'язатися зі мною за адресою: o_kachmar@yahoo.com, або за тел. 8(067)9512631



Підписи до робіт:

1. Марія Біль, с. Красна, 1928 р. н.
2. Анна Періг, с. Ванівка, 1915 р. н.
3. Яна Начас, с. Яблониця, 1934 р. н.
4. Дарія Лепак, с. Боднарка, 1933 р. н.
5. Вікторія Мотовиляк, с. Ванівка, 1925 р. н.
6. Галина Герман, с. Розділля, 1930 р. н.
7. Мирослав Бубняк, с. Вапенне, 1931 р. н.
8. Ганна Качмарчик, с. Лосє, 1928 р. н.
9. Ольга Лялік, с. Яблониця, 1937 р. н.
10. Володимир Начас, с. Яблониця, 1925 р. н.
11. Іван Серняк, с. Воля-Циклінська, 1940 р. н.
12. Семен Періг, с. Ванівка, 1920 р. н.
13. Фросинія Качмарчик, с. Мацина, 1930 р. н.
14. Ганна Павляк, с. Граб, 1933 р. н.
15. Михайло Ющак, с. Мацина Велика, 1931 р. н.
16. Дарія Бахтіна, с. Яблониця, 1934
17. Василь Колодійчик, с. Вапенне, 1936 р. н.
18. Микола Пиріг, с. Ванівка, 1928 р. н.
19. Фенна Вороняк, с. Ванівка, 1923 р. н.
20. Розалія Гічва, с. Ванівка, 1922 р. н.
21. Текля Яворська, с. Мацина Велика, 1927 р. н.
22. Емілія Начас, с. Чорноріки, 1926 р. н.


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси


Голоси
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.