Холмщина і Підляшшя - етнічні українські землі, що розкинулися на лівому березі Західнього Бугу. Протягом століть ці землі змінювали свої кордони і назви, переходили з рук у руки і врешті, унаслідок цілого ряду обставин, опинилися поза межами України - у складі Польщі.

Мешканців цих територій літописець називає бужанами, "зане сидять по Бугу", або дулібами.

Місто Холм вперше згадується під 1074 роком.

Як засвідчують літописи, Холм збудував Данило Галицький, коли ще княжив у Володимирі. Данило "той город Холмъ так отвсюд укрепил, ижь и Батиї, всю землю Рускую повоевавши і всі городы рускиї подобывавши, города Холма не мог добыти...". Населення Холма та околиць значно зростало, здебільшого за рахунок утікачів зі східніх територій, котрі, рятуючись від кочових племен, осідали навколо міста. У 1237 році Данило Романович переніс до Холма столицю із зруйнованого Галича та єпископство із Угровська, як єпископство Холмської Руси.

До XII ст. ця земля іменувалася Червенськими городами від назви міста Червеня, що над рікою Гучвою.

У XII ст. Червенські городи прийняли назву Холмського князівства. Сюди ввійшла і Дорогочинська земля, названа пізніше Підляшшям. У X ст. Червенськими городами заволоділи поляки. 981 року Володимир Великий вирушив із військом проти Польщі і повернув Перемишль, Червень, Белз та інші городи на західнім пограниччі. Ця подія мала величезне значення для надбузьких країв.

Як зазначає у книзі Rhoenix Тertiano Redivinos, виданій у 1684 р. в Замості, холмський єпископ Яків Суша, перша церква на Холмщині - це катедра Пресвятої Богородиці, збудована самим св. Володимиром у 1001 р. Ним же, за словами єпископа, збудована церква св. Василя та заснований манастир у селі Спас. Ні один із давніх храмів, на жаль, не зберігся, але Галицько-Волинський літопис згадує про їх існування в багатьох місцевостях, зокрема в Більську, Дорогочині, Мельнику, Холмі, Грубешові, Угровську.

Князь Данило Галицький в умовах монголо-татарської загрози зміг зберегти Галицько-Волинську державу і мав вплив на Київ. Він створив заслін перед нашестям монголо-татарів на Европу. У 1253 році в Дорогочині над Бугом відбулася коронація Данила. Він отримав титул короля всієї Руси.
У другій половині XIV ст., по закінченні князювання спадкоємців Данила Галицького, Холмщина і Підляшшя потрапили під владу Литви й Польщі.
В умовах польського панування українці (русини) зазнавали національного і релігійного утиску, однак залишалися безмежно відданими національним традиціям, православній вірі, своїм святиням і брали активну участь у національно-визвольних війнах, зокрема у війні 1б48-1657 pp. під проводом Богдана Хмельницького. Останній, як відомо, офіційно домагався, щоб західній український кордон пролягав аж до Вісли.
Після Хмельниччини Холмщина повністю потрапила під польське панування. Але завоювання територій Холмщини і Підляшшя не означало підкорення завойованого народу.

1596 року холмський єпископ Збіруйський узяв участь у соборі в Бресті і прийняв унію, яка забезпечувала права і привілеї української православної помісної церкви, зрівнювала її з панівною в Речі Посполитій латинською церквою і надавала їй моральну підтримку. З того часу на Холмщині і Підляшші була греко-католицька церква аж до її ліквідації російським царизмом у 1875р.

За третім поділом Польщі в 1795 році Холмщина і Підляшшя потрапили під протекторат Австрії, але за рішенням Віденського конгресу 1815 р. ці землі увійшли до сфери правління Росії. Полонізація змінювалася русифікацією. Холмщина ще 100 років перебувала під владою Росії у складі Люблінської губернії, а з 1912 р. - Холмської. Із часу створення губернії активізувався процес розвитку шкільництва, при Варшавському університеті засновано учительські курси, почали працювати церковно-учительські школи.

На початку XX ст. у Холмі було засновано "Народно-просветительное общество", яке видавало тижневик "Духовная беседа", де частина матеріялів друкувалась українською мовою, тижневик "Холмская Русь", у Грубешові започатковано українську газету "Буг". На той час Холмщина стала острівцем, де українцям не заборонялося відкрито розвивати свою культуру. Ця обставина спонукала до тимчасового переїзду сюди Пантелеймона Куліша, Петра Косача, Олени Пчілки, Ганни Барвінок, Теофана Лебединця та інших діячів української культури і мистецтва.
Поступальний розвиток української спільноти на Холмщині і Підляшші був практично зупинений Першою світовою війною. Російський уряд вирішив евакуювати православне населення Холмщини, Волині, Поділля на схід. Виселення було примусовим. Брали з собою найнеобхідніше; що залишалося, солдати підпалювали разом із будинком.

Вигнанців було розселено у 37 губерніях, зокрема в Тобольській, Томській, Оренбурзькій, у Забайкаллі, на Уралі, у Самарканді тощо. Клімат та хвороби спричинили велику смертність людей (майже 25%).

Нестерпні умови життя і туга за батьківщиною зумовили виникнення ідеї скликання Всехолмського з'їзду біженців, що відбувся 25- 27 серпня 1917 року в Київі за участю 296 делегатів, які представляли 250 тисяч вигнанців з Холмщини і Підляшшя. На з'їзді виступив голова Центральної Ради Михайло Грушевський. Він зокрема сказав: "Холмське питання цікавило мене особисто. Я виступав в українській і закордонній пресі за виділення Холмщини з польських земель... Буде нам допомагати Центральна Рада... Я сам народився в 1866 році в Холмі, де мій батько був директором педагогічних курсів, що також зобов"язує мене перед Холмщиною. Крім того, для праці для вас порушують мене українські почуття, й я ніколи не забуду про потреби холмського народу".

26 січня 1918 р. у Бресті була підписана міждержавна угода, за якою Холмщина і Підляшшя відходили до України. Навесні серед біженців розгорнувся стихійний рух за повернення на рідні землі.

Після військових подій 1919 - 1920 pp. становище на Холмщині ще більше погіршилося. Оволодівши Україною, совєтський - російський - уряд (за Ризьким договором 1921 р. і без участи представництва уряду УНР) зробив значні територіяльні поступки Польщі, яка внаслідок цього отримала Холмщину, Підляшшя й значну частину Волині.

Моя мати, Антоніна Левчук розповідала, що поверталася вона разом із батьками з Оренбурзької губернії в 1922 році пішки (на возі везли домашні пожитки і хворих). Ішли з весни до пізньої осені. Повернулися до розореної хати; не було ніяких засобів до існування... Не повернулося на рідну землю 150 тис. осіб, тобто половина тих, котрі виїхали.

У Росії залишились вивезені культурні цінності: археологічний музей, холмська бібліотека, архівні матеріяли з історії краю, 407 стародруків, церковне майно, дзвони тощо.

Захопивши Холмщину і Підляшшя, Польща почала активний наступ на українство. Уже в 1919 році католики зайняли стародавній собор на Даниловій горі в Холмі. При цьому було знищено в підземеллі крипти з домовинами єпископів, настоятелів собору, зруйновано православний цвинтар при соборі, поступово заборонено в школах українську мову, закрито читальні, доброчинне товариство "Рідна хата".

Як стверджував протоієрей Григорій Мегюк, у 1938 році за наказом польського уряду було знищено 183 церкви, ліквідовано 50 парафій, а десятки священиків вигнано з парафій. "Із 383 церков, що, як зорі, світили на Холмщині й Підляшші, залишились тільки 51...". У 1939 році Польща була окупована німцями... і поступово завирувало українське життя. Величезну роботу в цьому напрямку проводив архиєпископ Іларіон (проф. Іван Огієнко), який очолив відновлену Холмську єпархію. Архиєпископ Іларіон вказував духовенству на "учительну службу народові як головну його повинність, бо учительство - це головна ознака староукраїнської Церкви".

У статті І. Крип'якевича та його картотеці були дані про церкви 424 населених пунктів. Після доповнень владики Іларіона їх стало 460, а незабаром список налічував - 507.

1940 року в Холмі почала працювати державна гімназія з українською мовою викладання, де налічувалося 900 учнів, українська технічна школа, реміснича школа, духовна семінарія. Така ситуація викликала роздратування польської влади. Організовані для боротьби з німцями воєнізовані таємні групи фактично діяли проти мирного українського населення. Лише за один тиждень 1944 року вони спалили і знищили десятки сіл по всій південно-східній частині Грубешівського і Томашівського повітів. Лише в одному селі Сагринь було замордовано близько 1240 осіб.

Нищівного удару українцям Холмщини, Підляшшя, Засяння, Лемківщини було завдано внаслідок депортації їх до СССР. За 1944 - 1946 pp. з українських етнічних земель, що передавалися Польщі, було насильницьки виселено в Радянську Україну 482880 осіб. Остаточно українське населення з цього реґіону було депортовано в 1947 році (акція "Вісла") у колишні німецькі землі, що відійшли до Польщі після Другої світової війни.

Микита Хрущов, дружина якого Ніна Петрівна Кухарчук була родом із села Василів на Холмщині, на сесії Верховної Ради УРСР 1 березня 1944 року розвинув ідею створення окремої Холмської области у складі України. З відповідною пропозицією він звернувся до Сталіна, але підтримки не знайшов.

Виселені переважно на південні те-риторії України (у Херсонську, Запорізьку, Миколаївську області), де тоді панував голод, не звиклі до клімату, умов колгоспного гос-подарювання, люди знову вирушають у дорогу - поближче до рідних земель - на Львівщину, Тернопільщину, Волинь, Рівненщину...

19 - 20 вересня 1999 p. 500 делеґатів від холмщаків із 16 реґіонів України збиралися у Київ на з'їзд, щоб укотре викласти уряду свої вимоги. Але реакції - ніякої.

Урядам України і Польщі - досі не до них.

Досі...