Чому зникає найзахідніша гілка українців?

Розпад Київської Русі сприяв формуванню нових особливостей світогляду мешканців її колишніх окраїн. Крім того, що на західних землях Русі ще довго зберігалася давня назва «руські», «русини», панівні верстви нав`язували ще додаткові назви, як : «угророси», «карпатороси», «словакороси». Це для того, щоби остаточно розшматувати і відірвати частку єдиного народу від його матірного осередку, підірвати корені єдності колишньої Русі. Саме тому різні політичні кола наперебій намагалися нав`язати залежним народам свої ідеї, стремління, власні інтереси.

Цей різнобій не тільки зберігся, але і поглибився у наші дні, що приносить велику шкоду лемкам, їх культурі, загрожує їх подальшому існуванню. Цієї небезпеки часто не розуміють або навмисне не враховують творці і керівники окремих лемківських організацій. Час у нинішніх умовах працює проти нас. Кожна доба, година розхитує позиції розсіяних по світу лемків, приспішує їх наближення до трагічної розв`язки. Чи можна знайти вихід із цього складного становища та скерувати нашу суспільність по шляху прогресу і процвітання ?

Можна. Але чим довше зволікатимемо з вирішенням цього – тим труднішим буде усування перешкод.

На Женевській зустрічі 19 – 22 грудня 2002р. розглядався доопрацьований Проект рамкової Конвенції про охорону довкілля та сталий розвиток Карпат, де стороною виступали Чехія, Югославія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Україна, і в статті 10 передбачено політику, спрямовану на збереження та підтримку культурної спадщини та традиційних знань місцевого населення, виробництва та маркетингу місцевих виробів, збереження традиційної архітектури, особливостей землекористування. Чи це не стосується Лемківщини?

З 12 листопада 2002 р. у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону про визначення статусу українців, примусово переселених у 1944-1946 рр. з території Польщі в Україну, який до сьогоднішнього дня не прийнятий.

18.05.04 затверджена урядом України Програма підтримки та збереження культурної спадщини лемків на період до 2009 року, де передбачалось :
1. Видання історії Лемківщини в 2004 – 2005 роках.
2. Створення Інституту Лемкознавства 2004 – 2006р.
3. Вирішення питання, щодо спрощеного перетину кордону.
4. Створити Лемківський ансамбль пісні і танцю в 2004 – 2005р.
5. Повного видання творів Богдана-Ігоря Антонича.


І в Указі Президента України № 172 від 05 липня 2004р. «Про заходи у зв`язку з 60 – ю річницею початку виселення етнічних українців» є багато чудових заходів щодо лемківського питання, але на жаль, як Програма, так і Укази не виконані.

І основною причиною невиконання заходів, на мій погляд, являється відсутність координаційного центру Лемківщини як в Україні, так і в світі.

На запитання : «Чому не виконуються програмні тези ?» - відповідь теж була запитанням : «Що ви, лемки, зробили для цього, де кадри для створення інституту лемкознавства?»

А кадри є, в лемківському середовищі є багато науковців, вчених, спеціалістів, які працюють в різних напрямках і багато із них внесло свою лепту в розвиток лемківської культури. Багато є вчених, які не мають відношення до лемків, але працюють на лемківській тематиці, чого тільки варті праці Володимира Сергійчука, і таких прикладів можна навести багато.

Це повинно бути першочерговим завданням Всеукраїнського товариства «Лемківщина», яке для повноцінної роботи повинно знаходитись в столиці України.

Лемківські, окремо взяті організації проводять велику роботу для збереження своєї культури, але це надто мало. Настав час, коли вкрай потрібно створити Об`єднуючий центр, який знаходився би на ісконно лемківських землях і для недопущення знищення духовної культури лемків і зникнення самих лемків.

Виплачуються компенсації скривдженим народам, нічого не робиться тільки для депортованих лемків, які залишили засіяні поля, коней, худобу, культові та громадські споруди.

Італійський порт Тріест, розміщений на березі Адріатики, вирішив стати столицею всіх європейських вигнанців, які втратили свої землі, власність в результаті Другої світової війни. Відбувся Перший конгрес Євровигнанців, куди приїхали німці, греки, вірмени, естонці, фіни, італійці і багато інших, тільки там не було як лемків, так і тих, що звуть себе русинами.

На Лемківщині залишилось обмаль лемків, і ті, що хочуть зберегти свою культуру, дивляться на нас, лемків, які були депортовані в 44 – 46 роках минулого століття на Україну, надіються на нашу допомогу, а ми тут замість допомоги іншим, самі собі не можемо дати ради, ділимо те, що не ділиться, сперечаємось в тому, де повинна бути повна злагода, більш уваги приділяємо матеріальному напрямку, ніж духовному.

На жаль, нас роздробили, поділили. Лемко православний не признає грекокатолика, грекокатолик – православного, одні лемки стали українцями, інші – русинами, і все це підігрівається різними трактуваннями історії. Такі незгоди в середині нашого суспільства приводять до занепаду нашої культури, духовних надбань.

Тому необхідно невідкладно направити свої зусилля на порозуміння між різними об`єднаннями, розробити систему керування розвитком всієї Лемківщини, для чого слід організувати науковий центр, передбачений Програмою.

Для проведення в життя лемківської ідеї необхідно створити ініціативну групу для підготовки і проведення на Лемківщині установчих зборів з представництвом всіх організацій лемків, в першу чергу, що діють на території Польщі, України, Словаччини, еміграції. Установчі збори мають прийняти Декларацію до лемків з пропозицією створити єдину спільноту лемків.

Організація ця діятиме на території Польщі, а тому повинна легально з повагою відноситися до законів Польської держави. У своїй роботі керівники організацій мають опрацьовувати власні підходи до вирішення тих чи інших проблем, враховуючи конкретну обстановку.

Ідея об’єднання лемків вже була при створенні в м. Горлиці “Клубу патріотів Лемківщини”, але спроба виявилась невдалою, причина – непідготовленість і відсутність виконавців.

Не дивлячись на потребу вирішувати необхідні проблеми власними силами, спільнота лемків у Польщі повинна буде підтримувати тісні зв`язки з лемківськими організаціями за кордоном, не зважаючи на їх політичну платформу. Саме на території Лемківщини і взагалі в Польщі необхідно зробити перший крок не лише для збереження культури, мистецтва, традицій лемків, але й врятування цієї етнографічної групи Західних Карпат.

Тому вся діяльність Світової організації лемків повинна бути направлена на створення єдиної спільноти лемків на етнічних наших землях.

У III–є тисячоліття ми мусимо крокувати спільно, по рівному широкому шляху, а не поодинці – крутими стежками. Не маємо права знехтувати чи не останнім шансом врятувати рідну культуру і історію.

Іван ЧЕЛАК,
Київське товариство «Лемківщина» ім. Богдана-Ігоря Антонича,
Фундація дослідження Лемківщини

Спеціально для LEMKY.COM



БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА НАЦІОНАЛЬНОГО ЕТНІЧНОГО ПОРТАЛУ LEMKY.COM

Челак Іван Семенович
народився 12.12.1942 р. в с. Завадка Риманівська, присілок Абрамів, що на заході Яслиського ключа і одночасно є граничним селом Сяніцької землі, 7 км від м. Дуклі.
У серпні 1945 р. разом з родиною був депортований у Тернопільську обл. в с. Солоне, де почав навчання в школі.
З 1955 р. проживав у м. Галичі, куди переїхали батьки і де здобув середню освіту.
Навчався в Сторожинецькому лісному технікумі (1958-1962 рр.), після закінчення якого працював у Карпатах.
1962-1965 рр. – служба в Радянській армії.
В 1965-1970 рр. продовжив навчання в Українській сільськогосподарській академії за спеціальністю – інженер лісового господарства. Відповідно до фаху працював у Буському лісгоспі на Львівщині, з 1973 р. - в Держпостачі України, а з 1996 р. – в Держкомрезерві України на посаді начальника управління.
Постійно займався громадською роботою. Членом товариства “Лемківщина” став з перших же днів його створення.
Основну діяльність на лемківській ниві здійснював у Фундації дослідження Лемківщини, зокрема з 2003 р. як її голова. Створив бібліотеку Фундації. У зв’язку з переїздом на постійне проживання до столиці, увійшов до складу Київського товариства “Лемківщина” ім. Б.-І. Антонича, став членом його правління.

ФОТО ІЗ СЕРІЇЇ "ЗУСТРІЧІ НА ЛЕМКІВСЬКІЙ ВАТРІ В МОНАСТИРИСЬКУ"


Чому зникає найзахідніша гілка українців?

Член правління Київського товариства “Лемківщина” ім. Б.-І. Антонича Іван ЧЕЛАК та голова Житомирської обласної організацції ВУТ"Лемківщина" Ярослав ТЕПЛИЙ


Чому зникає найзахідніша гілка українців?

Іван ЧЕЛАК, Валентина та Ярослав ТЕПЛІ
скачать dle 11.3

оновити, якщо не видно коду