на початок

Бальзам для зболеної душі

Дзвони ЛемківщиниВперше за історію фестивалю, без дощу, під палючим сонцем, у мальовничому урочищі Бичова, що в Монастириському районі на Тернопільщині, відбувся Х ювілейний Всеукраїнський фестиваль лемківської культури “Дзвони Лемківщини”.

Його проведення стояло під питанням у зв’язку із тим стихійним лихом, тою страшною повінню, що спіткала західні області України. Та й сам Монастириський район є одним з чотирьох районів Тернопільської області, що потерпіли від цієї катастрофи.

Сам районний центр – містечко Монастириськ - розташований на горбистій місцевості, тож він, на відміну від інших населених пунктів району, не постраждав. А вже нижче, кілометрів за двадцять, в сторону Івано-Франківська, можна було наочно бачити некеровану силу природи і наслідки людської безпечності по відношенню до неї. Бачене важко описувати. Це скоріше нагадує щось нереальне, таке, якого немає бути, якісь натурні зйомки для фантастичного фільму.

Тож проведення фестивалю стояло під питанням і воно вирішувалося на рівні Кабінету Міністрів України та Секретаріату Президента України.
Та фестиваль відбувся. Його програма була розрахована на два дні, тож гості приїжджали впродовж усього фесту, як кому зручно. Не змогли приїхати тільки колективи і виконавці з тих місцин, де ще не спала повенева вода і були пошкоджені мости та покриття доріг.

Але з постраждалих від стихії районів Львівської, Чернівецької, Івано-Франківської і Закарпатської областей приїхало багато людей (загалом на цьому фольклорному дійстві були присутні більше 10 тисяч). У розмовах зі мною вони ділилися своєю бідою, більшість з них знаходилася в постшоковому стані, але загальна думка була такою, що вони є завсідниками цього фестивалю і кожен рік з нетерпінням чекають на нього. Тож, незважаючи ні нащо, мали приїхати сюди, щоб хоч трохи зняти ту нервову напругу, розвіятися, бо «вже немає сил дихати тим болотяним повітрям, душа болить бачити зруйнованим тим, що наживалося роками: замулене обійстя, колодязі, городи, знівечені садки, пусті стайні, бо свині, кролики, кури, а той корови і кози, вже, не кажучи про собак і котів, потопилися».
Тож втішали їх зі сцени майже вісімдесят творчих колективів та окремих виконавців з України та Польщі. У програмі першого дня фестивалю відбулася фестивальна хода містом лемківських колективів, урочисте відкриття, запалення ватри, привітання представників влади, громадських організацій, святковий концерт і феєрверк. Другого дня було проведено богослужіння на Ватряному полі, продовжився святковий концерт, і, відповідно, відбулося урочисте закриття фестивалю.

Два дні просто неба люди жили у наметах, співали лемківські пісні. Святково вбрані - у камізельках, капелюхах, керпцях, чепцях і фартухах - лемки і просто гості свята заповнили все урочище. У «Містечку майстрів» можна було оглянути і придбати ексклюзивні вироби народно-вжиткового мистецтва та ремесел з усієї України, пантофлі з рогози, дерев’яні вироби, ляльки в лемківській народній ноші, також аудіо- та відеозаписи лемківських пісень, сувеніри із символікою фестивалю та багато інших речей. Окрім того, в ніч з суботи на неділю відбулася традиційна забава із танцями до ранку.
Я вперше, разом з друзями, в своєму житті побував на такому народному святі. Багато, що мене вразило і багато з чого мене переповнювали почуття гордості.

По-перше. Українськість духу вигнаного більше 60 років зі своїх споконвічних земель, але нескореного народу, його тверда віра в прекрасне майбутнє України.
Для тих, хто не знає, то русини-лемки є унікальною етнографічною групою українців, яка об’єднує слов’янські народи з обох схилів західних Карпат і зберегла свою унікальність, хоча й перебувала впродовж століть серед братніх слов’янських народів, а з волі історичних обставин у середині минулого століття українці були примусово переселені зі своїх етнічних українських земель – Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Західної Бойківщини, Лемківщини.

Завдяки старанням і зусиллям активістів лемківських організацій як в Україні, так і далеко за її межами, продовжують жити українські традиції, питоме українське слово, пісня та мова, розвиваються творчі таланти й здібності молодого покоління. І про нього на фестивалі не забули. Десятки юних учасників танцювали, співали, розказували народний гумор. Фестиваль дійсно є осердям духовного виховання підростаючого покоління.

Свято лемківської ватри в Монастириську – надзвичайне, бо сюди лемки їдуть за любою їхньому серцю говіркою, піснею. Для цього долають навіть тисячі кілометрів. Вони нині визнають себе русинами-лемками й гуртуються, а це надто важливо для утвердження України як висококультурної держави. Адже українська культура розвиватиметься лише за умови, якщо глибинні її осередки будуть відроджуватися, зберігати традиції

По-друге. Напрочуд різноманітна географія відвідувачів фестивалю, і не тільки з різних областей України, а також із Польщі, Сербії, Німеччини, Канади, США, Словаччини, Молдови, Росії. Велика кількість закордонних гостей фестивалю, приїхали в Україну вперше. Був втішений, що зустрів земляків із Житомирщини – як з самого Житомира, так і з Новограда-Волинського і Черняхова.
По-третє. Вразила чітка організація як концертної фестивальної програми, так і облаштування самого місця проведення. Організатори, навчені досвідом минулих років, зробили освітлення та поліпшили дорогу, тож проблеми підійти до сцени і ватри не було. До того ж, для глядачів встановили нові лавки із бетонною основою. Утім, над ними немає навісу, тому більшість гостей ховалася від спеки під деревами та парасольками. Туалет був, хоч і один, але доволі чистий. Проте народ все одно здебільшого йшов “у кущики”.

Дзвони ЛемківщиниЖити можна було у наметах в спеціально облаштованому містечку. Із харчами проблем не було — готувати їжу можна було біля власного намету, окрім того, на «Ватряне поле» вивезли власні намети зі столами і лавками місцеві підприємці та заклади харчування. Посмакувати можна було і шашликами, і лемківськими стравами — киселицею, капустою, тушкованою із пшоном та іншими.
І четверте. Останнє. Поряд зі мною, під час концертної програми, сидів онук Юліяна Тарновича (Бескида), відомого історика, автора «Ілюстрованої історії Лемківщини», нейрохірург з Хмельницького Юрій Тарнович, котрий у розмові зі мною зауважив, що він, як і багато інших гостей фестивалю, найбільше чекають виступу своїх улюбленців в кінці концертної програми. Як виявилося, вже давно улюбленцями відвідувачів і завсідників фестивалю є …житомиряни. Саме так, бо вже на протязі семи років фестивальну програму двох днів фестивалю закривають своїм виступом титульні виконавці лемківського субетносу в Україні Валентина та Ярослав Теплі – дует «Червоне та Чорне». Це вже стало традицією фестивалю. Чесно кажучи, до знайомства з ними на фестивалі, я був поверхово знайомий з їхньої творчістю. Знав лише, що вони випустили перший компакт-диск пісень про Житомир. А тут, з фестивальної сцени, в їхньому виконанні лунають автентичні лемківські балади, пісні.

Майстерно складена програма концертного виступу дуету, професійне виконання ними пісень, як народних, так і авторських, теплі і сердечні слова співчуття та підтримки Ярослава Теплого від жителів Житомирської області постраждалим від стихійного лиха, стали розрадою і втіхою для них, моральною підтримкою. І це було видно з їхньої реакції на виступ, особливо після пісні «Будьмо!», коли весь зал спонтанно, в єдиному пориві, піднявся з місць і співав разом з Валентиною та Ярославом. Так само теплими оплесками зустріли оголошення голови Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Олександра Венгриновича при закритті фестивалю, що одному з тих, хто має честь опустити прапор фестивалю є голова Житомирської обласної організації ВУТ «Лемківщина» Ярослав Теплий.

Тож я дякую Богу і долі, що побачив дійсно справжніх народних артистів нашого народу, а не «зірок української естради». Слова подяки також Житомирській обласній державній адміністрації і особисто заступнику начальника управління культури Юрію Градовському, що підтримали поїздку дуету «Червоне та Чорне», бо їхні виступи на фестивалі стали справжнім бальзамом для душі тисячам постраждалим від страшної екологічної катастрофи.
Пісня - генетична складова нашої ментальності. То ж недарма кажуть, що вона і горе поборе.

Олександр Вишнівський,
гість фестивалю,
смт Корнин Житомирської області
скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.