на початок

Родима Замішанщина

Ні за австрійської влади, ні за польської не вдалося об’єднати українські села Замішанщини в одну адміністративну одиницю. Тільки в структурі греко-католицької церкви замішанці були об’єднані в Короснянський деканат, за винятком Яблониці-Польської, яка входила до складу Риманівського деканату. Родима Замішанщина Хоч в Яблониці була греко-католицька парафія, українці в селі становили тільки близько 50 відсотків населення. У селі була читальня. Тут народилися відомі українські співачки сестри Байко, доньки яблоницького дяка Павла Байка.

Бонарівка належала до Стрижівського повіту, а разом з ним до Львівського воєвідства. Село було віддалене від Львова на 175 кілометрів, від Перемишля, що знаходився в центрі Львівського воєвідства, на 80 кілометрів. Крім Бонарівки, у Стрижівському повіті було ще чотири українські села: Близенка, Гвоздянка, Опарівка й Петруша Воля. Українці проживали також в ополячених селах – Високій, Бережанці, Жарнові, Поломиї, Гвозниці-Долішній та Глинику. Бонарівку заснував 1460 р. боярин Михайло Бонар, про що свідчить запис латинською мовою, вміщений на 198-й сторінці в книзі Перемиської греко-католицької єпархії, виданій 1879 р. за єпископа Івана Снігурського. З часів королівської Речіпосполитої збереглося мало документів про Бонарівку та сусідні українські села: Ванівку, Чорноріки, Близенку, Гвоздянку та Яблоницю. Вважають, що Чорноріки були засновані в ХV столітті. Першими відомими власниками Чорнорік були Войтіх та Іван Каменецькі. Це напевне були ті самі Каменецькі, що вигнали Северина Бонара з Одриконя. Пізніше Чорноріками володіли Скотницькі, Фірлеї та інші магнати, поки в другій половині ХІХ століття ліси й поля навколо Чорнорік перейшли до графів Шептицьких.

Ванівка знаходилась найближче до Бонарівки. У центрі села стояла велика мурована церква, двоповерховий будинок читальні й двоповерховий будинок школи. У Ванівці знаходилося найбільше родовище нафти на Лемківщині. Тому й називали Ванівку лемківським Бориславом. Про заснування села невідомо нічого, оскільки в 1794 році під час пожежі у Ванівці згоріли всі грамоти й акти, які зберігалися в селі. Мій батько вважав Ванівку найстародавнішим селом на північній Короснянщині. У польській історіографії Ванівка згадується під 1448 роком як Венґлювка. Коло ванівської церкви ріс величезний старий дуб діаметром у 8,25 метра. У 1934 р. у Ванівці мешкало 2246 українців, 37 поляків, 12 жидів. До ванівської греко-католицької парафії належало повітове місто Коросно та колись українське село Одрикінь. «Заслугою» місцевих священиків Льва Мійського й Олексія Малярчика було те, що Ванівка вперто продовжувала вживати назву «Русь». Ванівчани називали себе русинами. У бібліотеці-читальні імені Качковського були також українські видання. Тут висіли портрети Т. Шевченка, І. Франка, О. Пушкіна, Л. Толстого. Драматичний гурток ставив виключно українські п’єси – М. Старицького, М. Кропивницького, І. Тобілевича. Серед ванівчан популярними були комуністичні ідеї, діяла підпільна організація комуністичної партії. Дивні то були комуністи. Вся комуністична верхівка села активно підтримувала церкву, співала в церковному хорі, брала участь у всіх релігійних і церковних святах.

Ріпник, сусіднє з Ванівкою село, був центром однойменної парафії, до якої, крім Ріпника, належали село Петруша Воля та Вілька-Братківська (присілок польського села Братківки). У 1934 році в Ріпнику жили 320 українців, у Петрушій Волі – 839, у Вільці-Братківській – 91. Поляків у Ріпнику і Петрушій Волі було 73. Стару дерев’яну церкву розібрали в 1914 році, а на тому місці побудували нову, муровану, святої Параскеви. Мешканці Ріпника, як і Петрушої Волі, перебуваючи під впливом священика Теодора Мерени, дотримувалися старої назви «Русь». У Ріпнику українцями вважали себе тільки родина дяка Костянтина Яскілки. Директором школи в Петрушій Волі був один із завзятих русофілів Замішанщини. Прізвище його Ґраф, поляк німецького походження з Камбірні. Коли за німецької окупації став мужем довір’я українського комітету в Петрушій Волі, говорив «Я вже не знаю, хто я за національністю – німець, поляк чи українець».

Коростенка була східною сусідкою Бонарівки. У другій половині ХІХ століття урядовці Короснянського повіту змінили назву Коростенка на Красна, щоб уникнути плутання у зв’язку з тим, що в повіті були ще два села з назвою Коростенка. Це було друге за величиною і за кількістю населення село Замішанщини. Школа в Коростенці існувала з давніх часів. До 70-х років ХІХ століття вона була єдиною школою в нашій околиці. У Коростенці народилися письменниця Клавдія Алексович, учитель, поет і письменник русофільського напрямку Іван Русенко, офіцери УГА Налисник, Ґаздайка і Лисняк та багато інших селянських синів, які поповнили ряди молодої української інтеліґенції в Галичині. Сином коростенського селянина був Іван Зілинський (первісне прізвище – Ковбаса), професор Яґеллонського університету в Кракові, учень відомого славіста Яґіча. У 1936 р. в Коростенці утворилось товариство «Просвіта», читальня якого містилась у новозбудованому великому будинку Народного дому.

Опарівка. Перша згадка про село датується 1513 роком, коли в селі була заснована парафія. Церкву тут збудував священик Гнат. У 1934 році в Опарівці проживали 540 українців та 47 поляків. У селі були українська школа, кооператив, братство тверезості та найстарша на Замішанщині читальня «Просвіти». В Опарівці народилися такі відомі люди, як адвокат у Чехословаччині Роман Венгринович, правник Іван Осолинський, священик у Маластові Горлицького повіту отець Павло Шуфлят, член ОУН інженер Осип Феник та інші. Опарівка була патріотичним селом. До опарівської парафії належали також поодинокі українські родини з сіл Маркушови, Кізлівка, міста Стрижева та кільканадцять родин з села Високи. Вище описані села Короснянського деканату були українським етнографічним островом (90 відсотків українського населення) в середньому коліні ріки Вислок.
Іван Верхратський (1829-1901), український філолог і природознавець, перший з українських мовознавців зацікавився українськими говорами й дав початок нашій діалектології як науці. Працюючи якийсь час викладачем ряшівської гімназії, він зацікавився околицями Бонарівки. З-під його пера вийшла друком у Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка праця «Говір замішанців». З легкої руки Верхратського назва «замішанці» закріпилася не тільки у філології.
Принагідно хочу зазначити, що «замішанським говором» послуговувалося населення таких українських сіл, як Близенка, Бонарівка, Ванівка, Гвоздянка, Коростенка (Красна), Опарівка, Петруша Воля, Ріпник, Чорноріки, Яблониця-Польська і присілок Вілька-Братківська, а також українці, що замешкували навколишні польські села – Високу, Бережанку, Гвозницю, Жарнову, Глиник, Поломию й Малинівку.
Видатний український учений-діалектолог, професор Яґеллонського університету в Кракові Іван Зілинський переповів мені в 1940 р. ось що: «Якби Верхратський, записуючи наш говір, зайшов трохи далі на південний схід, то включив би до «замішанців» Вороблики і Ляджин». І справді, і в Королівському Вороблику і в Шляхетському говір не відрізнявся нічим ні у фонетичному, ні в лексичному розумінні від замішанського. Хоча ніхто ніколи в Замішанщині не вживав характерного для лемків прислівника «лем», Зілинський і деякі інші мовознавці, починаючи з 20-х років ХХ століття, зарахували замішанський говір до лемківського діалекту. Причин, я думаю, було кілька. Це і географічне положення Замішанщини, і лексика, яка приблизно на 70 відсотків була лемківською, і фонетика, а також постійний наголос.

Назву «замішанці», введену Верхратським, досить цікаво пояснював мені Зілинський. Він доводив, що в мові населення нашої околиці замішані елементи майже всіх говорів української мови. Зілинський вважав вірогідною гіпотезу Ізидора Шараневича про поселення на Замішанщині полонених поляками запорожців, які внесли деякі елементи східноукраїнських говорів у розмовну мову місцевого населення.
Фраґменти книжки «Родимий край, село родиме» Ярослава Пащака (1922-1996), народженого в Бонарівці, переселеного в 1945 р. на Станіславівщину, Видавництво Веселка, Київ, 2001, 205 сторінок.




Джерело: Наше слово № 13
Посилання: www.nslowo.free.ngo.plскачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно
 
2004-2013 © Lemky.com - не несе відповідальності за зміст інформації, що розміщується користувачами ресурсу.